—    Але вже відомий один випадок такої хвороби, викликаної телевізійним тяжінням,— стояв на своєму бухгалтер Бінда.— Я сам читав про це в газеті статтю якогось Родарі. Коли мені не зраджує пам'ять, лікарі назвали цю недугу телевізіонітом.

—    Вигадки все це, любий синьйоре Бінда! Вигадки спритних журналістів. Часом журналісти, щоб показати себе, плетуть казна-що! — вигукнув представник телевізійної компанії.

—    Що правда, то правда,— озвався комісар поліції.— Ось недавно один журналіст детально описав, як украли похилу вежу в Пізі. Буцімто банда, що займається крадіжками історичних пам'яток, розібрала вежу по цеглині аж до підмурівка. Це схвилювало всю Італію. Ми потім опублікували кольорові листівки з зображенням похилої вежі. І всі могли переконатися, що газетяр набрехав, проте люди повірили вигадкам журналістів, а не листівкам, і звинуватили, ясна річ, поліцію в злочинній бездіяльності.

Поки комісар поліції скаржився на працівників преси, тітка Емма розстелила в усіх кімнатах килими та доріжки і вирішила взяти командування на себе. Вона звеліла синьйорі Бінді перенести Фліпа в ліжко, синьйора Бінду заставила покласти на живіт грілку, щоб вигнати переляк, гостей запросила випити по чарочці наливки власного виробу, а потім, узявши олівця та папір, розподілила, кому й коли чергувати.

Уже закінчилася кулінарна передача, вже вродлива дикторка побажала всім на добраніч, а Джіп так і не з'являвся. Не з'явився він і вранці. Зате вийшли газети. Перші сторінки чорніли страшними заголовками: «Чи поверне екран свою здобич?» «Страшний злочин по першій програмі!» «Восьмирічного хлопчика проковтнув телевізор!!»   «Зграя телебандитів тероризує все місто!»

Статті були ще тривожніші, ніж заголовки. І в кожній з них історію з Джіпом подано по-різному. В одних Джіпа називали «тихим русявим хлопчиком», в інших — «пустуном і задиракою». Одна газета натякала на те, що адвокат Проспері знає, мабуть, багато дечого, але чомусь мовчить. Адже це в його телевізорі скоївся злочин. А ще одна газета написала, ніби все це вигадки поліції. Насправді Джіпа викрали пришельці з космосу, певно, марсіяни — особливо небезпечні, бо вони невидимки.

—    Марсіяни! Невидимки! — голосно обурювалася тітка Емма, кинувши газети у відро для сміття.— Щоб ці журналісти вже самі поставали невидимками.

А газети друкували повідомлення дедалі неймовірніші: то Джіпа бачили в Венеції, то в Голландії, то на Суецькому каналі...

—    Казна-що пишуть! Суецький канал...— роздратовано говорила тітка Емма.— Тих журналістів треба гнати втришия.

Наступного дня, коли листоноша з ранковими газетами постукав у двері, тітка Емма ледь не грюкнула дверима перед самісіньким його носом.

—    У мене вже досить цього мотлоху! Поки я жива, у наш дім не потрапить не те що газета, але навіть клаптик обгорткового паперу.

—    Стривайте, стривайте!.. Хіба ви не чули новини?

—    Якої новини? Ідіть геть!

—    У газеті написано: вашого Джіпа шукають з допомогою цих самих штук... ну, як же вони звуться?

—    Звідки мені знати, яких штук!

—    Люба синьйоро, і в мене не питайте, бо на це дуже важко відповісти! Ті штуки схожі на бенгальські вогні, але це не вогні. Одне слово, що вам зашкодить подивитися газети? Там усе написано.

Тітка Емма неохоче взяла, наче гарячу сковорідку, пакет з газетами й віднесла його бухгалтерові Бінді, який саме закінчив чергувати біля телевізора й тепер збирався до праці.

Фліп схопив собі одну газету й, хоча не вмів читати, заходився розпізнавати окремі великі букви.

—    Ура-а! — закричав він.— Ось буква «Я»!


Коротше  кажучи,   в   газеті  було  надруковано  таку статтю. Молодий японський професор Яманака дійшов висновку, що Джіп, ускочивши в телевізор, перетворився в електромагнітну хвилю. Тепер ця хвиля робить за секунду сім обертів навколо Землі.

Час від часу хвилю-Джіпа ловила якась телевізійна станція або окремі телевізори в різних куточках світу.

—    А чому, шановний пане Яманака, хвиля-Джіп перш за все потрапила в телевізор професора Лундквіста? — спитав один із журналістів.

—    Того вечора всі телевізійні передачі Європи вже закінчилися, працював лише телевізор професора Лундквіста, бо професор ночами робить свої досліди,— відповів японський учений, а потім, усміхаючись, додав: — Хвиля-Джіп дізналася про численні способи використання телебачення, які ще невідомі багатьом людям.

—    А чи можна перехопити хвилю-Джіпа й повернути хлопчика на землю? — поцікавився інший журналіст.

—    Так, шановні панове, це цілком можливо. Треба лише, щоб усі телевізійні станції світу передавали одну-єдину програму. Тоді хвиля-Джіп змушена буде повернутися на землю.

—    Одна-єдина програма для всіх телевізорів земної кулі?

—    Авжеж, шановні панове,— підтвердив Яманака.— Для цього, як відомо, треба запустити три штучні супутники.

—    Що? Три штучні супутники заради Якогось хлопчика?

—    Саме так, любі панове, три штучні супутники. Хіба життя хлопчика не дорожче трьох, навіть трьохсот штучних супутників, чи навіть трьох мільйонів космічних ракет?

«ГАРІБАЛЬДІ І», «ГАЛІЛЕО ГАЛІЛЕЙ» ТА «ДЖІП»

Рівно за п'ять секунд до першої години за римським часом перший в історії Італії штучний супутник «Гарібальді І» був готовий до запуску на космодромі острова Сардінія. Цей супутник готували для заздалегідь намічених наукових досліджень, але уряд вирішив використати його для названої всіма газетами операції «Джіп». У центральному залі космодрому професор Ночера тримав палець на пусковій кнопці, а оператор голосно рахував у зворотному порядку: «Чінкве (так по-італійськи буде п'ять), куатро, тре, дуе, уно... Пуск!»

У Москві в цей самий час годинник показував за п'ять секунд третю. На підмосковній базі могутня ракета готова була до запуску спеціального супутника, призначеного для операції «Джіп». Професор Максим Петров теж тримав палець на кнопці. А із репродуктора лунало: «Пять, четыре, три, два, один... Пуск!»

В Америці на мисі Кеннеді була шоста година ранку. Теж без п'яти секунд. І тут вказівний палець шановного професора лежав на кнопці. Тільки звали професора Браун, а супутник на честь героя пригоди названо «Джіп». А м'який і майже урочистий голос рахував, ясна річ, англійською мовою: «Файф, фоо, фрі, туу, уан... Пуск!»

Точно за сигналом «Гарібальді І», «Галілео Галілей» і «Джіп» одночасно злетіли в небо й незабаром вийшли на одну й ту саму орбіту. Мільйони людей сиділи біля телевізорів і сотнями різних мов слухали схвильовану розповідь про хід операції «Джіп».

—    Увага, увага! Ви, шановні телеглядачі, свідки оригінального й сміливого експерименту Астробачення. Усі телевізійні станції зв'язані між собою. Через кілька секунд на ваших екранах з'явиться зображення знайомого всім артиста Шарло. Ретрансляційні установки трьох штучних супутників передадуть це зображення на Землю. В одну й ту ж саму мить його побачать глядачі в Римі, Токіо, Нью-Йорку, Москві, по всій Азії, Африці, Австралії...

І справді, усі земляни — в кого був телевізор і хто, ясна річ, не спав — побачили в одну й ту саму мить зображення знайомого артиста з вусиками, якими він так жваво й кумедно ворушив.

Але артист раптом зник, а замість нього на екран вискочив... Джіп. У хлопчика допитливий і здивований вираз обличчя, сорочка на ньому пом'ята й не дуже чиста, а штаненята на благеньких підтяжках.

—    Дивіться, в нього в шкарпетці дірка! — вигукнула тітка Емма, перекрикуючи вигуки «ура», що лунали в квартирі Джордано Бінди. А там, до речі, зібралися ледь не всі мешканці будинку.

—    Ого-го! — вигукнув Фліп.

—    У моєму телевізорі Джіп кращий: він як живий,— хвалився всім та кожному адвокат Проспері.

—    Увага, увага! — оголосив диктор.— Зараз професор Ночера спробує поговорити з Джіпом.

Голос ученого звучав схвильовано й суворо: