Зав. віллою Лейстона стара Древінс повторювала в сотий раз те, що вона сказала на другий день по зникненню Едіт. Вона нічого не знає. Напередодні Едіт була дуже весела і обідала з великим апетитом. Вони їздили з Бобом Дочерті (молодий чоловік з загадковим виразом обличчя) у місто на жовтому «Бенці», і вона понакуповувала якихось річей повний лімузин. Потім Боб відрекомендувався, а Едіт пішла спати в призначений колегією лікарів час. Вона прийняла перед сном таблетки як завше. Ніхто не міг би сказати, щоб вона хвилювалась, чи що. Вона навіть підійшла до неї, до міс Древінс, і сказала їй на добраніч. Ніхто не міг би вгадати, що на ранок її кімната буде порожня. Кретин Сідней Лейстон, брат молодої леді, посилав «к чортовой матері» всіх, хто пробував в нього розпитуватись. Коли вдалось йому втовкмачити, що Едіт немає, що вона десь поїхала, він тричі послав всіх «к чортовой матері», потім «к лихій мамі» і нарешті розплакався гіркими слізьми. Втім, він швидко втішився, коли його поведено в кімнату Едіт і зоставлено самого. Там цей благородний нащадок роду Лейстонів переодягся в бальний костюм сестри, замкнув двері й не виходив до вечора. Більше од нього нічого не добилися.
Опівдні четвертого дня по зникненню Едіт Лейстонові, що почав уже втрачати апетит, телефоном передано, що якийсь суб'єкт бажає його бачити в справі міс Едіт. За хвилину в кабінет увійшов бездоганно зодягнений молодий чоловік, сів на крісло, простяг ноги й почав розповідати. Він мав щастя зазнайомитись з міс Лейстон на бігах, де взяв приз його рисак «Континент». Рисак дуже сподобався міс Лейстон — це чорний метис без єдиного білого волоска. Його, рисака, батьки були... при цих словах Мак-Лейстон випалив непристойну лайку й запропонував молодому чоловіку перейти ближче до справи. Молодий чоловік охоче згодився перейти ближче до справи й розповів, що не далі, як п'ять день тому міс Лейстон запитувала його телефоном, чи не згодиться він продати їй «Континента». Він довго вагався, бо Континент — це найкращий рисак в штаті Нью-Йорк, і він сподівався, що міс Лейстон, як зацікавлена в цій справі особа, вестиме з ним дальші розмови, але ось уже п'ять день проминуло й міс Лейстон мовчить. Отже, йому інтересно було б знати думку міс Лейстон в справі... він не доказав. Мак-Лейстон схопив його за комір і виштовхав з кабінету власноручно, стусонувши його на прощання ногою нижче спини.
Потім він, як розлютований звір, почав ходити по кабінету. Вийшов у залю і знову вернувся до кабінету.
«Ало, Пінкертон, — говорить Лейстон. Ви скоро знайдете сліди? Ви за організацією страйкбрехерів і провокаторів чи не втеряли здатність виконувати інші доручення. Прошу вас поспішити. В цій хвилі я звертаюсь до іншого бюро, і ви не одержите премії». На дзвінок увійшов лакей. «Пошліть по радіо. Диктую: «Негайно затримати Джима Ріпса, в якому б порту він не був, привезти його сюди під суворою охороною. Лейстон»».
Був травень. Зелене листя лісів ще не вкрилося курявою од авто і кебів, що проносилися по шосе. Американська згоя, виблискуючи всіма кольорами райдуги, перелітала шосе й, сідаючи на зелених верхів'ях, звиклими американськими очима дивилася на нескінчений натовп кебів та авто. Час од часу їй щастило підібрати викинені з лімузинку рештки сніданку, й вона стоїчно дзьобала їх у трьох кроках від дороги. Її уваги не привернув на себе чорний мов жук бензиномотор, що пролетів безшумно, знявши хмари куряви. Вона навіть не подивилася на товстого чоловіка з виряченими очима, що, вдивляючись уперед, покинув нерозрізаний роман і нервово совався на подушках у шкляному купе.
Лейстон прямував до Нью-Йорку. За годину перед тим розшукове бюро Пінкертона повідомило, що Едіт, без сумніву, поїхала пароплавом з Ріпсом. Добуто відомості, що вона цікавилася паризькими адресами за тиждень перед зникненням. За місяць, пригадав Лейстон, він мав розмови з Едіт, але йому вдалося небагатьма арґументами переконати її підіждати з подоріжжю в Париж, до зими, коли власне тільки й є рація їздити туди. Едіт так швидко й легко згодилася тоді, що Мак-Лейстонові й на думку не спадало, що вона може все-таки передумати й поїхати в Париж сама. Для нього тепер жодного не було сумніву, що вона поїхала в Париж. Уже в день її зникнення дізналися, що вона забрала свої гроші з біжучого рахунку в банкові. Лейстон вирішив сам поїхати в Париж і миром вернути її назад, або хоч дізнатися, де вона є, й, коли схоче, побути з нею в Парижі.
«Ліберія» огинала Танжер. В Танжері Франсуа Дені й Вінсент Поль найняли п'ять душ головорізів із мароканських дезертирів. Капітанові сплачено грубі гроші, щоби він узяв їх на борт. Вінсент — старий досвідчений охотник — обмацав біцепси на руках у кожного з них, лікар у Танжері обдивився стан їх здоров'я. Військові посвідки їхні показували неабияке уміння стріляти з винтовки. Тепер ця шляхетна компанія, їдучи в третьому класі, через увесь день грала в шмен-де-фер. Вінсент і Франсуа держалися осторонь. Франсуа проклинав себе й цілий світ, що він ув'язався в цю дурацьку експедицію, й, витягаючи з кишені фотографічну картку Камілли, в думці порівнював елеґантну танцівницю з волохатою дамою із горил, спльовував за борт і курив цигарку за цигаркою. Вінсент уперто мовчав, щоби ще більше не налякати Франсуа — в його був великий досвід у цих справах.
Ввечері вони знову стояли на палубі. Пройдисвіти різались у шмен-де-фер. Ліворуч синів лівий беріг Африки й розпливався туманом. Була тиха година.
Тоді Франсуа раптом звернувся до Вінсента й сказав глухо:
«Я почуваю, Вінсенте, що не вернуся з цієї чортової подорожі». Вінсент не одповів ані слова.
Обоє вони не помітили, як повз них пройшов поволі молодий матрос з «Ліберії», білявий хлопець з маленькими гострими вочима. Він ніби спинився коло них, потім пройшов повз п'ять пройдисвітів, придивлявся до них з хвилину. Пройдисвіти вже знайшли якусь проститутку на палубі, й вона грала з ними за шосту. Матрос іще раз окинув оком компанію й двох молодих людей і зійшов східцями вниз.
«МІС ЕДІТ ЛЕЙСТОН закликається прийти в близькій їй справі RUE HONORE HOTEL PALACE, 14» — об'ява з'явилася в «Matin», «Petit Parisien», «Temps» і менших часописах Парижу. В розкішному номері готелю на ліжку лежав Лейстон, що не встиг ще замовити собі котеджа й чекав на прихід викликаних з розшукового бюро аґентів. За чверть години увійшло в кімнату троє суб'єктів — два типових офіцери французької піхоти, з войовничим виглядом і підпилими обличчями. Третій був надзвичайно гарний брюнет з невеличкими чорними вусами, вогким глибоким поглядом і соковитими губами. Мак-Лейстон коротко схарактеризував зовнішність міс Едіт: вона блондинка, їй вісімнадцять літ, блакитні очі, рудо-жовте волосся — особливих прикмет немає. Потім він дістав кілька її фотографій і віддав брюнетові. Той уклінно взяв карти, пильно подивився на них і, сховавши одну до себе в кишеню, роздав дві другі товаришам.
Легким жестом Мак-Лейстон вислав аґентів і подзвонив лакеєві одягатись. Метр-д'отель. Надавив він кнопку. Явився ставний чоловік, схожий на адвоката чи міністра, у фраці. «Найдіть мені чоловіка, що показав би мені Париж».
Через півгодини Мак-Лейстон з панком, що його прізвища він ніяк не міг запам'ятати, називаючи його то Бероном, то Бриманом, їхав в авто, що віз їх у кафе «Синьої Мавпи». Панок був раніше депутатом соціяль-угодовської партії в парламенті, а тепер робив що завгодно за невеликі гроші. Він вирішив насамперед показати великому чужоземцеві кафе — єдине в свойому роді на світі. Дювер'є — великий майстер свого діла. Навіть у Парижі давно були б прикрили його кафе, якби не те, що він доводиться родичем самому Пуанкаре. І, нахилившись до міліярдерового вуха, панок почав йому шепотіти подробиці про кафе Синьої Мавпи. Лейстон недовірливо похитував головою, ніби хотів сказати, що ледві такі штуки до чогось придатні. Але оповідання його зацікавило. Авто спинився перед під'їздом, яскраво освітленим синім світлом. Панок вистрибнув перший, а Лейстон, важко похитуючись, пішов услід. В одну мить панок добув столика, й не встигнув Лейстон дійти до нього, як панок уже стояв коло столу й, низько вклоняючись, указував міліярдерові на крісло, підбите синім оксамитом. Лейстон вгруз у подушки й став дивитися на невеличку сцену. По тоненькому дротові ходила, тримаючи жертинку, струнка гола дівчина. Лейстон, що багато бачив на своїм віку гарних жінок, одразу оцінив струнке напруге тіло танцівниці, її тугі груди й круглу, мов виточену ногу. Вона була велика на зріст, з круглими, трохи безумними очима.