«Я ж вам сказав, громадянки, що це діло сімейне. Спитайте от у чоловіка — він бере розвід. Так що вам тут не випадає проїдатись. Ваше діло буде попереду».

Марта враз ожила. На лиці їй змінився раптом вираз, вона широко розплющила очі. «Вийдіть, голубоньки, — сказала вона до мироносиць. — Либонь, мене тут не з'їдять одразу».

Мироносиці перекинулись оком і вийшли. Ззовні на майдані виріс гуд, хитнувся високо в повітрі, ущух і пішов ушир. Ширився гуд і дуже поволі знову ріс, яснішав крізь зачинені вікна сільради.

«Так от, громадянко, — сказав слюсар Шарабан, — цей товариш, горянин Андрій Дюдя хоче з вами розлучитись».

Слюсар Шарабан устав і, ніби щось оце тільки обміркувавши, дивився Марті в вічі. Лице їй мінилося й темнішало, наче небо перед грозою. «Так що, громадянко, — сказав слюсар Шарабан уже зовсім інакшим, несподівано веселим голосом, — по закону він має на це право. Ось тут розпишіться», — і слюсар Шарабан підсунув Марті квартальний відчит фінансової частини сільради, схопивши його швидко зі столу.

Але Марта одштовхнула руку слюсареву з папером і кинулася до чоловіка. Дюдя дивився просто крізь неї на стіну, наче її не було в кімнаті.

«Це правда, Андрію?» — спитала вона сиплим голосом. Дюдя коротко кивнув головою.

«За що?» — захрипіла Марта. Дюдя мовчав.

«Ні за що, — зовсім уже весело й люб'язно одповів слюсар Шарабан. — Горянин Андрій Дюдя просто не може жити з підголосками куркульских елементів. Ви розповідаєте куркульні, що він вам випалив на спині кочергою візитну карточку, щоб ви записувалися в колектив».

«Що випалив? Що ви верзете! — зойкнула Марта. — Побійтеся Бога за такі ваші слова!»

«Бога вашого я зроду не боявся, — сказав слюсар Шарабан, — а втім, спитайте людей, що ви привезли сюди, що в вас випалено на спині. У вас, бачите, написано розпеченим залізом: «Записуйтесь у колектив»».

«І ти, чоловіче, цьому повірив, щоб я таке про тебе говорила?»

Дюдя мовчав і спокійно дивився поверх Марти на стіну. «Так не діждуть вони», — гукнула Марта й, розпанахавши двері, вилетіла на ґанок. Слюсар Шарабан схопив голову за рукава, і вони вийшли вслід.

Коли Марта з'явилася, мов буря, на ґанку, глухий гуд стрепенувся й ураз задзвенів сотнями яскравих голосів. Юрба хитнулась, передні витягали шиї, позаду подоляни стояли нерухомо, ховаючи руку під кожухом. Десь між кожухами виблиснула сокира і зникла.

«Дякую вам, — почала Марта низьким урочистим голосом і, схристивши руки, уклонилася народові в пояс. — Дякую вам, добрі люди, що ви мене, недолужну й поранену, в свій дім приймали. Ще дякую вам, хазяї домовиті, що ви крашанками й масличком і молочком мене, бідну, голодну частували. Ще дякую вам, що ви мене рушником, кофтою, пальтом, кожухом оцим одягали, щоб не замерзла я, осюди їхавши. Ще дякую вам, що ви коні добрі запрягали, мене в сані садовили й сюди везли, щоб я, немічна, по дорозі не впала. Ще дякую вам, що ви мене сюди проваджали, щоб тут не зобиджено мене від лихих людей.

А найбільше дякую вам за те, що ви від людей правди не ховали і нищечком усім про мою спину розказували!»

Перепічка пересмикнувся й знітився за спинами передніх. Мироносиці теж непомітно зникли з переднього пляну.

«Дивіться ж, брехуни їдовиті! — раптом на ввесь голос дико закричала Марта. — Дивіться, правдолюбці смердючі, дивіться, чорні дияволи, дивіться, гадюки плазовиті, дивіться, кровопивці люті, дивіться, буржуї прокляті, вам би тільки глумитися, звірям, з нас бідних, трудящих, дивіться ж, що в мене випалено на спині!»

Вона рвонула кожуха, й ґудзики, як листя, посипались в сніг. Вона зірвала з себе кожуха й кинула під ноги юрбі. Зверху донизу вона розпанахала пальто, й воно, як спідниця, упало з тіла. На шмаття вона подерла сатинову кофту, обома руками схопилася за сорочку й розшматувала на тілі — аж по живіт гола стала вона на сніговім ґанку перед натовпом.

Усе замовкло, чути було, як дихали люди. Якийсь парубок хихикнув у юрбі, і зараз же глухий ляпас затулив йому рота. Марта повернулася до юрби голою мускулястою селянською спиною. Із задніх рядів за хати, у завулки тікали подоляни.

Тієї ж ночі кілька десятків куркулів на підводах, манівцями, втекли з села.