Кола порівняємо довжину ніг з довжиною всього тулуба, то матимемо вельми цікавий добуток: у поляків ноги довші ніж тулуб, у москалів коротші за нього; а в русинів рівні з тулубом. Різниця є і в околишніх (зверхніх) покровах тіла: як візьмемо типічну шкіру, то в поляка вона буде окрашена найменше і тоньша, через що дає ясні та живі рум'янці, шкіра русина видається найбільшою пігментацією, через що і тип русина чорнявий, тільки без рум'янця; у москаля шкіра пухка нееластична з помірною пігментацією: типічний колір її бурий і в суб'єктів молодих, повнокровних — просвічується не там тільки, де найбільш зібрано кров'яних судин, а грає рум'янець на все лице. У малокровних же заміняє кров — лімфа, окраска зникає, являється блідість.
Гладшання чоловіка залежить від підкожноі клітчатки: тут збираються жирові частки. Не в тих самих місцях тіла з'являється гладшання в усіх трьох типів: у поляків найчастіше і найбільше гладким буває черево; у москалів — потилиця; а в українців — бюст, себто та частина підкожної клітчатки, яка лежить поверх грудяної клітки.
Щодо коліру очей та волосся, то для москалів ми не маємо цифрових дат; над своєю антропологією вони не турбуються ще досі. Про русинів та поляків є дати в краківських виданнях, а про українців, властиво про Кобеляцький повіт маємо працю доктора Емме. Коли ми колір очей поділим на три групи: на сірих, голубих та карих, то побачимо, що буде:
сірих: голубих: карих:
поляків:
50%
25%
25%
русинів:
20%
40%
40%
Так само і з волоссям:
білявих: русявих: чорнявих:
поляків:
45%
36,5%
18,5%
русинів:
32%
34%
34%
З того, що бачив доктор Емме в Кобеляцькому повіті, знати, що там українців білявих 1.5 %, русявих 66 %, чорнявих 32.5 %. Отже виходить, що поляків найбільш білявих, а русинів найбільш русявих та чорнявих. Шкода, що про москалів нема таких дат, але здається мені, що переважного, типічного коліру між ними нема: по губерніях, наприклад, Рязанській або Тамбовській переважує пігментація чорна, а далі на північ вона світліше і вже по Московській губернії, або ще більше по Олонецькій, волосся коліром своїм нагадує жменю вичесаного льону.
Геть більшої ваги та частина етнології, що працює, аби вияснити функціонування системи нервової якого-будь народу, себто працює над нерваціею народньою. Від міри чулості, від того, як нарід переймається враженнями околишніми, залежить характер народу, його суспільність і стан політичний, наостанку вдатність його до розвитку. Обмежившися спочатку речами найзагальнішими, спостерігаємо, що нервова система москалів не вельми чула, а через те і реакція до вражень околишніх невелика і безсила. Це тип флегматика малочулого до вражень околишніх. Навпаки у поляків: чулість у них дуже велика і рефлекс починається безпосереднє, зараз за роздразненням; — се чистий тип сангвініка. Русини теж дуже чулі до вражень; але реакція у них прокидається після довгого перегоду за роздразненням; русин — тип меланхоліка. Отже ж і різниці в інервації, в особистім, в громадськім, в суспільнім життю цих трьох народів залежать від різниць, зараз наведених нами. Найвиразніше характер народній показується в звичаях. Звичай — це те, як чоловік живе, як він поводиться з людьми, як відноситься, до них, як він орієнтується в усяких обставинах життя.
На малій чулості москаля засновані його прямота і грубіянство: він не вважає на те, щоб там когось не зачепити, не образити; він, міряючи усе на власну мірку, гадає, що і всі інші люди, так само як і він, повинні бути необразливими. А щоб образити кого-небудь, москалеві треба більше враження надати: оці і є джерело непоштивості і грубіянських відносин москаля. В суспільності польській через велику нервову чулість виробляється характер відносин такий: кожен поляк без жодного лихого заміру силкується вдавати з себе найкращого, і тим самим вказує на те, чого в інших людях бракує: кожен поляк силкується показатись ліпшим, ніж він є справді і звернути на себе найбільшу увагу у всіх. Оце силкування малюватися, оця пиха цілком залежить від потреби нерви свої задовольнити враженням безпосереднім. Русин не вміє зразу відповісти на роздразнення; він відповідатиме на нього за день, за тиждень, або що за те ж увесь той час почуватиме. враження. Тим-то а характері русина з'являється сумирність, гумор і нещирість. Гумор виробляє у нього поривання спинити і відіпхнути від себе яку-будь прикрість; тим-то чоловік пильнує в прикрості знайти що-будь смішне, глумливе і тим, чином хоч трохи зменшити недобре враження. Навіть у люб'язностях та в лайках з'являється народній характер.
Москалі виплекали собі вдачу великої практичності; Той час, що дві другі народності віддають на любязності та на щиросердні розмови, москалеві лишається вільним. Він мало вважає на контрагента свого, або взагалі на того, з ким веде справу, а пильнує лишень про інтереси власні. І тут причина мала нервова чулість: уся люб'язність у москаля далі хвалення сили, практичності, авторитету не йде; бо тільки щось дуже здорове робить на його відповідний вплив, а на мале, не гучне, нерви його не обзиваються.
Поляк в люб'язностях іноді доходить до утрировки — «padam do nog», «caluję rączki» — стали звичайним привітанням у поляків. Русин мало коли промовляє люб'язності, та й то найбільше до власної родини, та до людей близьких і то все помірно. На любязностях русина відбивається ліризм.
Щодо лайок, то тут абсолютна перевага за москалем. Лайка його вельми плодюча, грубіянська і занадто цинічна. Поляк, коли і лається, так не забуває повеличатися: лайка у його кучерява, театральна, не натуральна. Русини лаючись часом теж не цураються цинізму, але звичайно переважною лайкою буває лайка мітольогічна: чорт, трясця, яропуд, та бажання чогось-будь лихого.
Щодо відносин родинних, так і тут спостерігаємо різницю: В родині москаля найперше помічаємо, що і всякому видається в вічі, велику численність родини і абсолютну безконтрольну власть голови (большака), яко ініціатора в сім'ї. Ініціатива його все одно, що закон для останніх членів родини, через що в всі інші члени родини доволі таки обезличуються, найпаче жіноцтво. Здається, через свою малу чулість нервову жіноцтво легко піддається, переносить утиски і не помічає браку власної самостійності. В родині польській, де і чоловік і жінка бажають пишатися та величатися, з самого початку прокидається люта усобиця. Річ звичайна — що хтось, або чоловік, або жінка бере гору запевнивши другого своєю перевагою, а через неї і правом на верховодство. Від дітей вимагають, щоб вони були абсолютно слухняними і часто жінки одна перед одною пишаються та хваляться своїми дітьми. В родині русина вражає нас невелика численність її: при великій нервовій чулості і вразливості життя щоденне надає багато матеріалу до суперечок, клопоту і сварок. Русин пильнує стояти дальше від гріха, а через те, як тільки трапляються перші сприяючі обставини, сім'я русина ділиться і розходиться. Звичайна річ, що батько, міркуючи одружити сина, вже заздалегідь збирається йому на хату: У відносинах батьків до дітей бачимо багацько всяких комбінацій, відповідних характеру народньому: батько і мати іноді все добре бачать і відають, але вдають з себе, буцім вони нічого не тямлять і не помічають. Дівчата й хлопці, наприклад, беруть крадькома у матерок і несуть на вечорниці або на досвітки всяку всячину, а батько й мати немов би то нічого не помічають.
Коли звернемо увагу на особисті відносини дружби і ворогування, так помітимо, що у москалів найчастіше дружба ламається через обставини практичних інтересів; а ворогування доходить до лютості необмежованої: «Скрутить в бараній рог». Дружба у поляків більше стала і твердіша; а вже коли приятелі зробляться антагоністами, ворогування їх тягнеться дуже довгий час, але лютим не буває і зводиться воно на раз-у-разний глум та напосідання на свого супротивника усякими дрібницями. Русини не скоро і трудно братаються і ніколи дружба їх не заходить до зайвої інтимності. Ворогування їх не буває лютим, зате тягнеться довгий час без устанку.