- Ганно Василівно, там з Дмитром Олексійовичем скандалить якась жінка.

- Чому з ним? – Нічого не зрозуміла я. – Де адміністратор?

- Він їх знає. – Прошепотів охоронець.

- Що ще за фігня? – Пробурмотіла я і пішла до готелю. Та не встигла зайти в хол, як несамовиті крики почула і я і весь готель і частина цікавих відпочиваючих уже стала збиратись зграйкою. Я пішла на крик до кабінету. Статна висока жінка з перекошеним від люті лицем волала на Соломатіна

- Ти її вбив. Ти. І. Це. Тобі. Зійшло з рук. Та я тобі це так не залишу. – І щось таке що було важко розчути бо панночка аж захлиналась від яду, поряд неї я помітила зігнутого чоловіка, якому явно було ніяково і Соломатіна , він стояв незворушно з міцно стиснутими губами.

- Іван – Рявкнула я так, що зуміла привернути увагу усіх до себе. Начальник охорони матеріалізувався біля мене.

- Проведи пані звідки. – Тут дана пані і до мене повернулась.

- Ти – І вона тикнула на мене пальцем. – Ти…- видно повітря їх не вистачало – Шалава , спиш з вбивцею і думаєш Господь вас простить , а мою дитину звів з світу.

- Досить. – Прошипіла я. – Що за балаган? – Пані, різким рухом кинулась до мене, Іван таки зумів справитись з собою і кинувся їх навперейми .

- Сучка, ти з ним, горіти вам в пеклі обом, будь ти проклята. Не смій мене чіпати. – Це вона вже кричала Іванові.

- Отже так. Якщо ви в цю ж мить не вгамуєтесь і спокійно не покинете готель, я вас звідси з на привселюдну радість з поліцією виведу. Ясно?

- Не смій мені погрожувати, погань ти така. Ти…ти

- Іван виведи їх негайно. – Прошипіла я і запанувала тиша на мить. Чоловік, що мовчав, підійшов до неї взяв її під руку, та вона і до нього всіляким недрукованими словами обзивалась і повів за собою. Іван з ще одним охоронцем пішли слідом, її крики ще гулко лунали з холу готелю. На Соломатіна було страшно дивитись . Я пройшла до бару і налила йому коньяк.

- Пий. – Він не зробив ніякої спроби взяти бокал. Я взяла його за руку і посадила на диван.

- Дім, бери бокал і пий. Все буде добре. – Бокал він взяв.

- Вона сказала правду. – Сказав і випив.

- Ну, не знаю. Я зазвичай не дуже хороша людина, але щоб сучка і…

- Я вбив її дочку. – Я сіла біля нього не знаючи , як себе вести і що сказати, щоб не стало ще гірше.

- Дім, я знаю, що твоя дружина закінчила життя самогубством.

- Ти нічого не знаєш. – Заволав він, я здригнулась від несподіванки. – Це моя вина. – Додав більш спокійніше.

- Соломатін, якщо тобі і далі хочеться ятрити душу, можеш наздогнати оту люб’язну жінку, вона це робить більш професійно. – Зло відповіла я йому. – Захотілось взяти вину за весь світ? В чому твоя вина?

- Я з нею одружився. Я видно не створений для сім’ї . Я хотів її. Вона була така молода і вродлива , я як дурень радів, а їй зі мною було пекло. Я її знайшов в ванній в червоній від крові воді.

- Мені жаль.

- Я хочу залишитись один. – Прохрипів він.

- Діма…

- Я сказав залиш мене . – Рявкнув він і я вийшла. Мої руки ледь тремтіли. Чорт, ніякої нервової системи так не вистачить. Я зробила глибокий вдих, видих і пішла до ресторану.

- Іванка зроби мені будь ласка зеленого чаю. – Попросила я офіціантки і сіла за столик. Я сиділа за чашкою гарячого, духмяного чаю і намагалась привести думки до ладу. Думки скакали,як тиск у гіпертоніка. Персонал мучила дика цікавість, що відбувається, мене давив набір емоцій з шаленої суміші злості і жалю. Я потерла лоба, оце так мене заносить. Всі мої емоції жили рівненько , а тепер просто в розриві. Це якось було і для мене вкрай незвично і немилосердно мене сердило. Це все затягувало, як у воронку і мої бісові почуття вийшли з під контролю.

- Ганно Василівно! – До мене знову підійшла Іванна, до вас Наталія Віталіївна.

- Запрошуй її сюди. – Наталію Віталіївну я зустріла з посмішкою, взяла собі ще чашку кави і день робочий розпочався. Соломатіна я побачила ближче до вечора. Я підняла голову від договору, який намагалась вичитати, він виглядав знервовано і якось сердито.

- Що в нас нового? – Запитав він.

- Поставку продуктів здійснено вчасно, дійшли домовленості з постачальником текстилю про відстрочення платежу, провели поселення для групи на тренінг з Києва. На сьогодні у нас всього три вільних номери. Провела зустріч по сайту, можемо продемонструвати зміни.

- А щодо зустрічі з туристичним агентством?

- Зустріч завтра на території готелю, покажемо готель. З видавництва сьогодні привезли ще сувенірну продукцію. До речі договір у мене ще договір , який ви маєте погодити. – Я протягнула йому договір. – Він забрав, його руки ледь тремтіли, я сковтнула і зусиллям волі посміхнулась йому.

- Я….я приношу вибачення за ранкову сцену. – Я дивилась на нього, він якось стушувався . Я потерла рукою лице. Дуже хотілось знати, чому він вважає себе таким винним, та навряд чи він готовий про це говорити. – Я не знав, що вони сюди приїдуть. – Важко видихнув він.

- І часто так?

- Буває. – Йому страшенно незручно було про це говорити – І я не хочу більше до цієї теми повертатись. Де договори по туристичних агентствах? – І розмову він швидко звернув .

- У вас на столі.

Тільки виїхавши за декілька кілометрів від готелю я розплакалась.

-Це не кохання. Це якесь збочення. – Крізь сльози я говорила до себе. – Годі уже з мене. Ну не хоче він мене, то чого ж на цьому і не заспокоїтись, і не дати спокійно жити і собі і йому? Ну як підліток , яким керують гормони. Все немає кохання, я його собі вигадала. Хоча з другої сторони – ця фантастична емоція повинна пробуджувати найкраще в людині. В мене ж воно поки що пробуджує бажання добренько потрусити Соломатіна. Все . Все в мене більше не лізе. – На дорогу раптом вибігла косуля в місячному сяйві її було досить добре видно і я вийшла з машини остудити гарячу голову. Спочатку я побачила очі, що світяться в темноті, а потім щось таке з короткими передніми ногами і тонким хвостиком. Тварина помінявши траєкторію чкурнула в кущі.

- Здорово. – Видихнула я. – Тепер ще й чукакабра ввижається. – Тварина таки залишила слід в моїй душі і деякий час я продовжувала стояти біля машини поки з-за рогу не появилась машина і біля мене не загальмував Юрій, представник органів поліції.

- Добрий вечір Ганно! Щось трапилося?

- Добрий вечір. Ум…ум..якщо я тобі скажу, що тільки бачила істоту схожу на чукакабру , ти мене відправиш на аналіз наркоти в організмі?

- Є. – Випад в осадок Юрко. – А ти бачила чукакабру?

- Я бачила, щось дивне. Мій мозок каже, що то облізлий лис, так як наукою не доведено існування чупакабри. Але мої очі кажуть, що це була тваринка на коротких передніх ногах і щось не так у неї з мордою було і тоненький хвіст, майже як у криси. – Юрій почухав потилицю.

- Біс його знає. Приходять повідомлення про кролів мертвих і кіз. Тільки в нашому районі таких випадків не було.

- Ок. Будемо вважати, що про відпочинок, мені потрібно задуматись уже.

- Може тебе до дому провести?

- Змилуйся Юра, ти хочеш, щоб завтра про цю новину увесь район говорив?

- Ладно тобі. Точно все гаразд, бо ти якась засмучена.

- Все гаразд. Просто життя, а в ньому, як відомо не буває виключно хороших подій. На те воно і життя.

- Ну, якщо що , ти ж знаєш я твій боржник.

- Юр, не згадуй. Я не дуже хороша людина і всі мої вчинки продиктовані моїми внутрішніми переконаннями . І роблю я відповідно те, що вважаю правильним і вірним.

- Якби було побільше таких «не дуже добрих людей» то світ був би кращим.

- Добре. – Посміхнулась я. – Гарної тобі ночі.

- І тобі, ні чукакабри більше на дорозі.

- Тепер ти довго мені будеш це пам’ятати .

- Як я можу? – Виразив своє здивування Юрій і слідом додам. – Хіба, що трішки.

Як не дивно, та після чукакабри мою печаль, як рукою зняло і додому я приїхала в на диво спокійному стані.

День був сповнений зустрічами, замовленнями та іншими негараздами. Коли в кабінет зайшла секретар і голосом без інтонацій повідомила,що до мене поліція.