- Добре.

- Тоді до завтра. – З полегшенням видихнула я швидко зібралась до дому.

Ранок зустрів похмурими стальними хмарами, похолоданням і запахом озону. Я одягла джинси і довгий теплий плащ і вискочила на двір, де мене вже чекав Іван з двома кіньми, вороним і в яблуко. Я погладила улюбленця, скормила кусочком моркви і влетів в сідло поїхала до готелю. Дмитро Олексійович в джинсах і куртці вже чекав мене на вулиці.

- Доброго ранку Дмитро Олексійович!

- Доброго ранку! – Трохи хриплим голосом відповів він.

- Це Красунчик. – Представила я йому вороного. Він підійшов до коня погладив його і обережно сів в сідло.

- Куди ми поїдемо?

- В гори. Покажу туристичні принади і недоліки. – Дмитро Олексійович в сідлі, джинсах і куртці виглядав якось по-іншому , молодшим чи що. Я направила Мишку і ми поїхали.

- Ви, щось бачите в цьому тумані? – Запитав він.

- Це ще не туман. Іноді туман буває таким, що нічого не видно на відстані витягнутої руки. І погода скоро зміниться, має вияснитись.

- Чому їдемо верхи, а не на машині?

- Я хочу, щоб ви бачили те, що нас оточує. Карпати це досить заманливе місце, коли приправити все історією і трішки самобутності, капельку любові мікс стає таким, що важко не спокуситись. Але зараз зверніть увагу на дорогу, якою їдемо, вона в досить поганому стані, але це одне зважливих сполучень, яким до нас приїздять туристи. Все про що нам вдалося домовитись з місцевою владою,щоб нам дали вторинну сировину. Люди скинулись по 2000 грн. з двору, щоб мати змогу ну, хоч підлатати дорогу. Якщо ви звертали увагу під’їзди до мого готелю відремонтовані. Не можна мати дорогий готель до якого не має дороги. Тому, ми домовлялися з владою з людьми і шукали спонсорів, створювали кластери для того, щоб зробити цю дорогу. Дорого є однією з наших проблем. Хороша транспортна розв’язка дозволить збільшити кількість відпочиваючих. – Я дивилась на Дмитра Олексійовича, який здається не дуже впевнено почував себе в сідлі.

- Дмитро Олексійович все гаразд?

- Так. Просто я… Я просто в дитинстві останній раз їздив верхи, ну і ще колись в Єгипті на верблюді катався.

- Ми можемо повернутися назад і пересісти в більш зручний для вас транспорт. – Як не хотіла, та все ж запропонувала я.

- Ні. Все нормально. Нікуди не потрібно повертатись. – Сердито відповів він.

- Гаразд, тоді ми піднімемось в гори і я покажу вам одне місце. Поїздка буде не дуже довгою. Ви знаєте, що Карпати відносно молоді гори , всього лише якихось 25 мільйонів років. Ідучи в Карпати , відпочивальники хочуть побачити гори, ми продумуємо нові маршрути , відкриваємо історію, добавляємо етносу і створюємо нові туристичні меки , інколи навіть знаходимо давно забуті старі.

- Не розумію? Тобто ви все вигадуєте?

- Ні. За 25 мільйонів років знаєте скільки історій можна мати? Ми просто намагаємось дати те, що люди хочуть отримати. Це, як з малими дітьми, ви даєте їм іграшку, яка їх зацікавила і отримуєте захоплену цікавою річчю дитину.

- Цікавий у вас підхід, я думав достатньо мати готель, який має високий рівень сервісу в хорошому місці.

- Зараз міжсезоння, коли снігу уже немає, зелені ще немає. Повітря наповнене холодом і сирістю. В такі періоди приїжджають або ті хто хоче просто насолодитись один одним, або хтось кому потрібна самотність, для того , щоб перепочити від гамірливого життя і можливістю просто побути з собою і привести думки до ладу. І погляньте хіба це не неймовірний вигляд? Довкола нас величезні смереки, впереміжку з буком і грабом повітря наповнена ароматом лісу і землі. До речі тут живе багато зайців, лисиць, косуль, кабанів. А туман довкола в мене завжди викликає бажання розкинути руки і завалитись на спину. Усі проблеми, негаразди залишити там в низовині , а тут інше життя , інші закони природи, свобода тут. Ви до речі не замерзли?

- У мене тепла куртка. – Пробурмотів Дмитро Олексійович озираючись довкола.

- Ми приїхали. – Я спішилась почекала поки він не самим граційним способом зіскочив з коня і провела його до малесенького джерела з під землі,якого бігла майже коричне вода.

- Це джерело з’явилось тут не давно, але воно було тут ще за старих часів, залишились відомості про його цілющі властивості. – Я підійшла до джерела зачерпнула долонею води і випила, можу поклястися у Дмитра Олексійовича при цьому з’явився бридливий вираз обличчя.

- Ідіть сюди. Просто спробуйте. Це вам услужливо мозок розповідає, що це не гігієнічно, вода має дивний незвичний колір і ви підозрюєте, що ваш організм не звик до такої користі. Але вода просто смачна. І вважається , що вода з цього джерела збільшує чоловічу силу і надає жінкам спокуси і привабливості, знімає втому, тамує біль.

- І ви в це вірите? – Скептично запитав він.

- О, ви здивуєтесь в скільки речей я вірю. Розум не завжди здатен пояснити те, що бачить.

- І водичку ми завезли на експертизу. Експертний висновок показав , що вода наповнена багатим вмістом мінералів , йоду, іншими словами природна натуральна вода, що не піддавалася штучної мінералізації і без різних добавок . До речі в давнину така вода дуже цінувалася, як найчистіша вода. Про це джерело знають лісничі, місцеві і ми. – Коли Дмитро Олексійович все ж наважився набрати в долонь води і випити з долоні, я посміхнулась.

- І як відчуття?

- Скажімо так, на смак незвично, але краще ніж я очікував і вона виглядає.

- О, вважається, чоловік, що випив води з джерела стає більш чуттєвішим, а жінка звабливішою. І сяяли очі, як зорі, тієї дівчини, що пила з джерела.

- Це ви вигадали? – Від його сарказму можна було подавитись.

- Ні, це старожили розповідали. А тепер озирніться довкола. Ви бачите ці велетенські дерева? У літку тут ростуть буйні трави, а сонце грайливо пробивається крізь листя дерев, а хмари зачіплюються за гори, огортають це місце неначе коханий обіймає кохану. – Він стояв задерши голову догори, а довкола нас була неймовірна тиша.

- Да…Тут таки начебто дійсно незвично.

- Угу. Я хотіла спочатку відкрити сюди туристичний маршрут, а потім передумала, не хочу я світові відкривати це місце. Ну, що поїхали? А то погода все таки сира, а так хочеться до вогню і чашку гарячого молока. Хочете справжнього колориту? Завітайте в колибу. Тут неподалік є саме така. Готують просто божественно, а місце,як у бога за пазухою.

- Хочу. – Погодився він.

- Тоді ми ще трішки підіймемось в гору, так зріжемо дорогу. – Ми повернулись до коней я гладила Мишку, коли вловила його задумливий,напружений погляд, я здригнулась і швиденько сіла в сідло. Дмитро Олексійович теж вскочив в сідло і ми поїхали за їжею.

- Тут дуже тихо. І гарно. – Відкашлявшись , перервав мовчанку Дмитро Олексійович. – А ви тут народилися?

- О, ні тут жила моя бабуся, дідусь був лікарем і його перевели в Миргород там народилася моя мама, а потім і я. Та в Карпати я закохалась з першого погляду. Бабуся з дідусем повернусь сюди жити і я часто приїздила до них. Це одне з найкращих місць для мене у цілому світі. Це мій дім. А де ви народилися?

- В Запоріжжі. Там я жив деякий час, а потім переїхав до Києва – Я оглянулась на Дмитра Олексійовича, за якусь мить з під копит коня вискочив лис , Мишка заржала, стала на диби і я вже на землі. Хвилину я лежала , приголомшена падінням , та оцінювала, що нічого начебто не зламано. Я піднялась , нога таки болить . Все таки я була оглушена, бо як в сповільненій зйомці я бачила як до мене біжить переляканий Дмитро Олексійович. І всі звуки повернулись.

- Ганна! – Весь сполотнілий, губи трусяться. Я виставила вперед руку. – Ти як в порядку?

- Нормально. – Я оглянулась в пошуках кобили. Мишка стояла неподалік і трусилась.

- Чорт. Моя хороша, все добре . Тихо, все нормально . Знаю, ти злякалась . Пробач, я мала краще слідкувати за дорогою. – Я простягнула руку і погладила її по морді. – Все добре, всі цілі і з тобою все добре. Просто лис і він нас дуже налякав. Шш…ш моя хороша, ми з тобою і не в такі халепи попадали. Я притулилась до неї головою, мої вмовляння і пестощі стали справляти враження Мишка заспокоювалась і переставала тремтіти. Я взяла її за вуздечку і повернулась і тут побачила Дмитра Олексійовича, про якого я геть забула. Він дивився на мене і у нього був дивний вигляд.