- То, що взялась лікувати? Я ж казала кров людська не водиця. Не зможеш ігнорувати цю силу, що біжить по твоїх жилах.

- А що в неї багато цієї сили? – Встряв Адам.

- Та і в баби була і в її баби баби була. Травниці, знахарки були відомі.

- І що всі відьми? – Єрмолаєв сів на терасу і продовжував забавлятися дурними запитаннями.

- Баламут ти. – Похитала головою Любов Василівна. – За повір’ям, якщо батько мав сім дочок, то сьому обов’язково була відьмою. Врожені вони були.

- А які ще бувають?

- А ще бувають, які користуються послугами «нечистою» сили і роблять людям зло. – Похитавши головою, такій тупості Єрмолаєва, пояснила Любов Василівна.

- А, давайте залишимо історію, про всіх жінок відьом і перейдемо до запитання, а що вас привело до мого дому Любов Василівна? – Вирішила я перейти до запитань.

- Так, то й привело до тебе. – Стрепенулась усім тілом Любов Василівна. – Біда у мене. На ніч у корови надої молока пропадають. Подивись дочко. – Тут уже навіть я мову втратила, зате ожив Єрмолаєв. На його лиці сяяла посмішка переможця з виразом, а що я говорив.

- Любов Василівна, а я то тут до чого? – Спробувала я призвати її до здорового глузду.

- Златочка. Ну ти ж можеш. Не кидай стару на призволяще. Зайди подивись, що з моєю годувальницею. Ти ж знаєш весь хутір з неї кормиться.

- А до ветеринара не пробували звернутися?

- Донечка, та ходила. Нічого не дало. Тільки гроші взяв. Вдень пасеться все нормально, а на ніч ставлю в літній табір, а молока вранці немає. Подивись. Глянь на неї. Може яка порча. Вдень же все нормально.

- Ну, ну. – Тільки й хмикнув Єрмолаєв.

- Молода ж корівонька і до молока така добра. Я вже й не знаю до кого йти. Златочка,не залиш стару з її бідою. Твоя бабка ніколи людям не відмовляла. Поможи і ти.

- А молоко в корови щоночі пропадає?

- Так, кожнісінької.

- Добре. – Я перелякалась її нездорового блиску в очах і приречено зрозуміла бабка без мене не піде. – Я ввечері зайду.

- Ой, спасибі донечка. То я пішла. А ввечері буду чекати на тебе. І за компот спасибі.

- До вечора. – І Любов Василівна досить таки жваво зіскочила з крісла і потерла руки і не зважаючи на спеку на дворі квапливо рушила до дому.

- То кажеш, нерозумне населення так каже?

- Відстань юродивий.

- То, що у нас сьогодні ввечері зняття порчі, полювання на відьму, рятування корівки?

- В яких нас? – Медовим голосом запитала я.

- Я з тобою. Я ні за що не пропущу роботу вроженої відьми. – Я розвернулась і пішла в дім, вирішила чайку таки собі зварити. Адам просто тінню слідував за мною. Я повернулась до нього і декілька хвилин мрійливо його розглядала з думками, а може реально влаштувати йому понос? Шкода, що професійна етика не дозволяє цього зробити.

- Навіть не думай. – Вишкірившись застеріг він мене. – То який арсенал беремо з собою?

- Чудовисько блохасте, охолонь .

- Чого блохасте?

- Адам терпіння ресурс обмежений, це тільки дурість безлімітна. Піди знайди собі розвагу.

- Мені нудно.

- Візьми свою харизму, сходи дров нарубай. Займись чимось.

- Бла…бла…бла. Коли йдемо на діло?- Я сунула йому в руку бутерброд, який до того любовно зробила для себе. Почав жувати, а я почала робити іншого для себе.

- Ні, а якщо серйозно…що відьма відьму буде ловити? Ми сьогодні на мітлі чи пішки? Слухай, а чого відьми голими літають?

- Щоб одяг на вітрі не рвався. – Проричала я, втрачаючи терпець.

- Мм. Цікава теорія. – Завис Адам з якимось задумливим виразом обличчя. - А на шабаш ти теж літаєш?

- На шабаш збираються для поклоніння Сатані. І якщо тобі відьмовство не дає спокою, то Середньовіччя відоме виснажливими ями, ами, . І коли логічно не пояснювалось таке лихо, люди за браком знань шукали відповіді у надприродних силах. А відтак причиною звинувачення у відьомстві могло стати будь-що: раптова хвороба чи смерть, відсутність молока у худоби, навіть «надмірна» краса підозрюваної. Такий стан речей заохочувався священниками і духовенством, які шукали спосіб розбагатіти і збільшити церковні доходи. Україну це лихо трішки оминуло, і переважно відьом карали за якусь фізичну шкоду, а не за зв'язок з Сатаною. Жінки, які називали відьмами були зазвичай молоді і вродливі але від Церкви не були відлучені і жили на території села. Саме слово відьма походить від визначення відати, тобто знати. Відтак відьмою могла рахуватися будь-яка розумна жінка.

- А ти тему видно вивчила. Що готувалась?

- Багато читала про Claviceps. Це грибок такий, паразитизує на житі і пшениці. Алкалоїди маткових ріжків мають психотропну, нейротоксичну дію, зумовлену збуджувальним, а потім пригнічувальним ефектом на . В 1938 році Альбертом Хофманов був хімічнім шляхом отриманий препарат ЛСД з даного грибка, в 1943 році ним же був відкритий його галюциногенний вплив на людину. От тобі і розгадку чому відьми літають.

- А досліди проводила?

- Так, нажаль не всі піддослідні виживали. – Нотки злорадості таки в моєму голосі появилися. Я зібрала чашки зі столу і почала мити посуд.

- То коли ми йдемо?

- В 21.00.

- Я знав, що ми з тобою домовимося.

- А я як щаслива. Одяг темний і бажано взяти куртку. Нас чекає безсонна ніч.

- Умієш заінтригувати. – Я закрила очі, головне правильне дихання і вчасно переключитись від бажання вбивства. Адам кудись розчинився і я просто видихнула з полегшенням. Зробила собі ще одну чашку заспокійливого чаю і вийшла на веранду . На вулиці ще стояла післяобідня спека. І природа здається завмерла . Лиш інколи легкий вітерець колихав комиші біля ставу. Я закрила очі і відразу відчула запах квітів - чорнобривці, клематиси, лілії гордість і окраса моєї клумби. Віяло спокоєм і це відчуття мене заколихало я навіть задрімала. Прокинулась я від грохоту. Єрмолаєв перечепився і скинув мого вазона.

- Я випадково. – Єрмолаєв кинувся, під мій ще після сну безглуздий погляд, збирати друзки горщика.

- Не чіпай. – Рявкнула я. - Адам, вазон отруйний відійди від нього і помий руки з милом. – Він зупинився і подивився на мене.

- Отруйний? – Перепитав він.

- Так, тому сама приберу.

- Ти серйозно?

- Ні, то я така жартівниця. – Я дістала рукавиці і обережно все прибрала. А Адам сходив і помив руки.

- А навіщо ти дома садиш отруйні вазони?

- Не зли мене, знаю я ще місця де можна трупи ховати.

- Повний апгрейд. – Скрутно похитав він головою.

- Та, щоб тебе. – Пробурмотіла я і пішла на кухню, вечерю готувати. Їсти ще зовсім не хотілося, проте я зробила для нічної вилазки декілька бутербродів і каву в термос залила. З гардеробом справи були гірше, чорне і не жарке, але щоб і не змерзнути під ранок. Я перерила всю шафу, перш ніж знайшла просторі штани кольору хаки, з великою кількістю карманів і чорну простору футболку. Згадала про Єрмолаєва і про те, що у штанів у мене було таки пара, продовжила розкопки. Дві жіночі проблеми немає куди речі складати і немає, що одягнути. Речей у мене щось і забагато, відчуваю наближається час спали усе нікому не потрібне. Штани я знайшла, моя радість наближалась до відчуття щирого захвату, я змогла це зробити, правда витрушений одяг довелось складати назад в шафу. Це тільки в дитинстві мені подобалось лазити по бабусиним шафам і все переглядати, о це був здається цілий світ і як тоді все було цікаво. Я видно поринула в спомини,бо здригнулась коли почула Адама голос.

- Про що розмріялась? – Він зайшов і по господарські розвалився на моєму ліжку спостерігаючи за мною.

- Про дитинство. Як воно мені подобалось. Тоді день здавався безкінечно довгим і з ліжка я зіскакувала в передчутті чогось веселого і прекрасного. День був наповнений пригод. І тоді я полюбляла ритися в шафах. А зараз це оцінюється, як одна суцільна морока. А якою ти був дитиною? - Моє питання його здивувало, він задумався.

- Шкідливою, я влазив в якісь історії і за що вічно вигрібав.

- А потім?