Передчуття тріумфу, що з’явилося на обрії, притупило Антонів слух. На щастя, вчасно почутий галас незнайомців, які про щось теревенили, зорієнтував хлопця в ситуації, і він хутчіш смикнув за ручку дверей до їдальні. Вона виявилася зачиненою. Голоси зазвучали так чітко, що Антон розібрав: промовці були невдоволені розміром своєї зарплати. Рятуючись від небажаної зустрічі з персоналом лікарні, Антон кинувся до перших-ліпших дверей у палату.

Різка зміна освітлення осліпила втікача. Він прикрив за собою двері та притулився до стіни спиною, боячись зайвим рухом виказати своє перебування на забороненій території. Голоси порівнялися з палатою. У рамці дверей, яку вкривало матове скло, пропливли два чоловічі силуети, і хлопець ще щільніше втиснувся в стіну. Стражі лікарні проминули Антонів форпост, уселивши в пацієнта надію на порятунок. Дарма. Очі поступово звикли до напівсутінок, що царювали в палаті, і натрапили на жінку, яка досі мовчки стояла в центрі кімнати, прикриваючи простирадлом пласкі груди. Її обличчя видалось йому знайомим. Антон хутко приставив до вуст указівний палець, благаючи жінку помовчати, але це «німе» прохання жодним чином не подіяло на пацієнтку. Щойно їхні погляди зустрілись, як жінка зчинила справжній ґвалт. Почувши крик, Водолаз одразу впізнав у пацієнтці Зою Олексіївну, яка в перші дні його лікування здійняла схожий гармидер у їдальні через кавалок масла. Антон сполотнів. Її галасливий крик руйнував усю операцію, ретельно сплановану Бемолем. За якусь мить сюди увірвуться санітари й усе полетить шкереберть. Злі думки матеріалізувалися наступної секунди.

Двійко санітарів улетіли до палати, яка здригалася від вереску пацієнтки. Прослідкувавши за її поглядом, вони одразу ж виявили чоловіка, який був зайвим у жіночій палаті. Здивування з їхніх облич стер гнів. Аби не бути схопленим, Антон зіграв на випередження. Він майстерно скривив гримасу, зображаючи безтямного пацієнта й підсилюючи цей образ емоційними вигуками.

— У-у-у-у-у, — мичав Антон, тицяючи в жінку.

Збентежені санітари рушили до пацієнтки, кидаючи в його бік погляди, сповнені запитань. Нарешті один із них отямився й спитав:

— Ти що робиш у жіночій палаті?

Тримаючись за голову й жонглюючи звуками, Антон вислизнув у коридор. Поки санітари вгамовували бідолашну Зою Олексіївну, він щодуху рвонув за поворот і мчав до самого підвалу. Від його гупання прокинулися кілька пацієнтів, які одразу ж повиходили в коридор розвідати причину нічного шуму. У небі вкотре загриміло. За спиною втікача лунали ображені голоси, грім, грюкання дверей, але все це його вже не цікавило. Антон штовхнув двері та влетів у підвальний простір, наповнений темрявою. Скинутим із себе одягом він розігнав комарину зграю, що зраділа новій поживі, і, сховавши одежину в поліетиленовий пакет, пірнув у воду.

Цього разу розпечене тіло не відчувало прохолоди. Антон успішно долав необхідну відстань. Дістатися своєї палати зараз було завданням номер один, доки санітари з головного корпусу не поставили на ноги всю лікарню. З нетерплячки пацієнт трохи розплющив очі, шукаючи в кінці тунелю промінчик світла, покликаний зорієнтувати його в просторі на випадок необачного відхилення від маршруту. Умовний маяк Бемоля був на місці й виконував свою функцію бездоганно. Підбадьорений витримкою співучасника Антон направився до орієнтиру. Натреноване професією тіло легко подолало залишки відстані й на переможному куражі Антон випірнув із води.

— Забираймося геть, здається, я спалився! — гукнув плавець до Бемоля, жадібно ковтаючи повітря.

Раптом голос Антона охрип: горло стиснула чиясь рука.

Кисню знов забракло, а сталева хватка боляче звела горлянку. Нічого не розуміючи, Водолаз учепився вільною рукою в бетонні сходи, але тільки-но вуха вчули знайомий бас — лавровий вінець переможця впав із його голови.

— А нам усе вже відомо, — загарчав санітар.

Мов пір’їнку, Шрек витягнув Антона з води на сходи й, щоб підкріпити власну позицію, завдав жертві два міцні удари в живіт. Сила стусанів зігнула Антона навпіл. Киснева недостатність підсилилася страшним болем, який зменшував шанси пацієнта в цьому двобої. Порятунок лежав у рідній для Антона стихії, тому нову атаку Шрека він зустрів з обіймами. Замкнувши за спиною напасника руки, Антон відштовхнувся ногою від сходинки і з повними легенями повітря вкупі зі Шреком шубовснув у водойму.

Паніка накрила санітара разом із водою. Мало хто в лікарні знав, що майже двометровий велет мав генетичну схильність до бронхіальної астми, і якщо в звичному житті вона не надто дошкуляла Шрекові, то за форс-мажорних обставин ставала непосильним тягарем. Опинившись у загрозливому для себе середовищі, Шрек злякався. Він забився в цупких обіймах пацієнта, розходуючи дорогоцінний запас кисню. Паніка дедалі більше огортала його розум, а разом із тим борсання ставали інтенсивнішими. Його ж супротивник, навпаки, зберігав холоднокровний спокій. Користуючись професійними навичками, Водолаз затягнув свого бранця углиб водяної товщі і з кожною секундою передчував власну перемогу, якої ніколи б не зміг здобути на суші. Зрештою суміш нещасливих для Шрека обставин зіграла свою роль. Його життя згасало разом із безглуздим вовтузінням. Кінцівки сіпалися чимраз рідше, і врешті-решт тіло здригнулося в смертельних конвульсіях.

Нажаханий раптовим нападом, Антон не випускав бездиханне тіло санітара протягом кількох секунд. Лише переконавшись у повній нерухомості жертви, він відпустив її й виринув на поверхню. З першим ковтком повітря легені заповнилися справжньою свободою, а за спиною спливло тіло Шрека.

Усвідомлення чергового вбивства важким похміллям стискало голову. Міріади думок юрмилися в черепній коробці, затиснені двома вбивствами: щойно скоєним і тим, з якого все почалося. На відміну від попереднього, сьогоднішній злочин був навмисним, хоч і з поправкою на самооборону. А чи загрожувало викриття нічної вилазки втратою життя?

Відчуття провини насувалося. Воно наповнювало голову, вливалося в тіло й текло до самих ніг, роблячи їх немічними під власною вагою. Знесилений Антон рухався, спираючись на обшарпані стіни, до своєї палати єдиним маршрутом, що його зафіксувала пам’ять. Розхристаний одяг, мокре волосся й сині від тривалого перебування у воді губи підсилювали образ божевільця, так старанно зліплений Антоном. Часткові розлади психіки вже переслідували його в недалекому минулому, а зараз його фобії знову далися взнаки. В очах пацієнта відродився страх за своє майбутнє, за стан власного здоров’я. У стані цілковитої прострації Антон дістався тринадцятої палати. Він увійшов усередину настільки занепокоєний, що поява Міхаеля, який сів на своєму ліжку, анітрішки його не здивувала.

Натомість вигляд приятеля збентежив Міська, і той кинувся до товариша.

— Старий, де вас чорти носять? Тут такий кіпіш: вас із Бемолем усі шукають, навіть мене не чіпали — продинамили! Даремно лише розбудили, — випалив Міхаель.

З уривків почутої інформації Антон склав причину поразки їхнього рейду. Розбазіканий товариш відіграв роль приманки й далі перебував у цьому амплуа.

— Я вбив Шрека, — тихо промовив Антон, сідаючи на ліжко.

Його слова поставили все догори дриґом. Шпряха вже не прикидався сплячим — він сміливо розплющив очі. Кома, що рідко вникав у справи сусідів, теж прокинувся й аж сів на власному ліжку. У палаті зависла тиша. Почуте приголомшило всіх без винятку пацієнтів. Першим оговтався Міхаель, який схопив Антона за плечі й затрусив ним, мов пір’ям.

— Ти що верзеш, психу? Ти це серйозно?

— Його труп у підвалі.

Антонові слова ошпарили Міхаелю долоні.

Він схопився за скроні та швидко замасажував їх пальцями, шукаючи вихід із халепи, у яку вскочив Антон. Шпряха вклався назад до ліжка. Він укрився покривалом, зважуючи наслідки, які можуть торкнутися кожного, хто щойно став свідком Антонового зізнання. Нарешті Міхаель знайшовся з відповіддю:

— Антохо, тікай звідси! Вони тебе згноять! Тобі не вижити тут…

Чи не вперше після вбивства Шрека Антон тверезо оцінив ситуацію. Сьогоднішня пастка лише підкреслила ворожість адміністрації і була виставлена на них із Бемолем, доля якого наразі невідома. Сумнівів щодо ближчого майбутнього більше не було, ключ до життя лежав через волю.

Грім укотре за вечір сколихнув нічне небо. Його відлуння пробігло коридорами шпиталю, попереджаючи пацієнтів про грозу. Раптом у коридорі та й в усіх палатах згасло світло. Суцільна пітьма насторожила хлопців. Наступної секунди до перекотів грому долучилося пискляве завивання сирени, яку вмикали у разі підвищеної загрози. Вона пророчила небезпеку бранцям, а надто — Антонові.

— Ну, чого ти чекаєш — вшивайся! — гукнув Міхаель, який шостим чуттям відчував чимраз зросле напруження.

Очі Міхаеля світилися переляком, випромінюючи занепокоєння долею Антона. Дякуючи, Водолаз поклав свою руку на плече товариша.

— Перекажи Бемолю, що я все зробив.

Говорячи це, Антон вклав у долоню Міхаеля флеш-карту з кабінету Павловича й лише потім підвівся з ліжка та вибіг із палати.

Лампочки сигналізації, що ритмічно блимали й тягнулися вздовж усього коридору й були обрамлені металевими прутами, уподібнювали хол відділення до найстрашніших катівень у концтаборах. Звукові сигнали, підтакуючи миготінню червоних вогнів, лише доповнювали цю картину. Вони розбудили пацієнтів, яких доля закинула на «Аляску». Чоловіки та жінки виходили з палат і зчиняли справжній галас. Час підганяв. Єдиний відомий Антонові вихід пролягав через підвал, у якому покоївся Шрек, але вибору не було.