Ця лекція є спробою осмислити проживання і будування. Осмислення будування, про котре тут йдеться, не претендує на відкриття якоїсь урбаністичної концепції чи встановлення якихось будівельних стандартів. Ця спроба осмислення не подає будування з точки зору будівництва і техніки, а прослідковує його аж до того обшару, куди відносить те, що є.

Ми ставимо тут такі запитання:

1. Чим є проживання?

2. Якою мірою будування входить у проживання?

Здається, до проживання ми приходимо лише через будування. Будування має своєю метою проживання. Однак не всі будівлі є заразом і помешканнями. Міст і анґар, стадіон і електростанція є будівлями, але не помешканнями; палац і автострада, гребля і торговий зал теж є будівлями, але вони теж не є помешканнями. Тим не менше попередньо перелічені будівлі входять у обшар, у котрому ми проживаємо. Цей обшар сягає за межі житлових будинків, а отже, не обмежується лише помешканнями. Водій вантажного автомобіля є у себе вдома, коли їде по автостраді, але він не має там свого кутка; робітниця є у себе вдома у ткацькому цеху, але ткацький цех не є її помешканням; головний інженер є у себе вдома у електростанції, але він не мешкає там. Перелічені будівлі дають людині захист. Людина проживає у них, хоча й не мешкає, оскільки “мешкати” означає лише одне: мати якийсь куток. При теперішньому житловому голоді це може дійсно заспокоїти і втішити; житлові будівлі дають нам куток, помешкання сьогодні мають чудове планування, можуть бути дуже зручними у господарському аспекті, дешевими настільки, наскільки ми захочемо, повними повітря, світла і сонця. Але чи ґарантує нам саме існування помешкань те, що ми в них проживаємо? З іншого боку – ті будівлі, котрі є помешканнями реалізують себе як місця проживання рівно тією мірою, якою вони служать для людей помешканнями. Таким чином проживання у кожному випадку було б метою, яка стояла б перед будь-яким будуванням. Проживання і будування відносяться одне до одного як мета і засіб. Однак, якщо ми матимемо на думці лише це, то – не без рації – потрактуємо проживання і будування як дві окремі дії. Але водночас схема мети і засобу заслонить від нас деякі дійсно суттєві взаємозв’язки між ними. Власне кажучи будування є не лише засобом і шляхом до мешкання, вже саме у собі воно є проживанням. Хто нам про це говорить? Хто взагалі може дати нам міру, послуговуючись котрою ми можемо досліджувати сутність проживання та будування? Сутність якої-небудь речі нам представляє (persuadeo лат.) мова, звичайно за умови, що ми зважаємо на її власну сутність. А тим часом буяє невпинне і водночас плинне говоріння, писання і переказування всього того, що сказане на всій земній кулі. Людина поводить себе так, ніби це вона була творцем і господарем мови, у той час як насправді саме мова володіє нею. Можливо, саме перекручене здійснення людиною (betriebene) цих стосунків передусім й призводить до викидання (treibit) її людської сутности з її власного дому. Добре, що ми хочемо говорити правильно, але доти, доки мова служитиме нам лише як засіб вислову, це нам нічим не допоможе. З усіх намов, до котрих можемо спричинитись ми самі, люди, мова є намовою найвищою і завжди першою.

Що ж тоді означає будування? Старе верхньонімецьке слово, що називає будування, “buan”, означає мешкати. А це означає: залишатись, перебувати, – тобто мешкати – справжнє значення дієслова будувати ми втратили. Його прихований слід ще зберігся у слові “nachbar” (сусід).Der Nachbar є der Nachgebur, der Nachgebauer, той, що мешкає поблизу. Дієслова buri, buren, beuron означають будь-яке проживання, житлову оселю. Щоправда слово buan говорить нам не тільки, що будувати (bauen) це, власне кажучи – мешкати, але водночас вказує нам, як слід мислити з його допомогою назване проживання. Коли мова йде про проживання, то ми як правило уявляємо собі якусь поведінку, один з багатьох типів поведінки людини. Ми працюємо тут, а мешкаємо там. Мешкання не є нашою єдиною активністю – насправді це була б майже бездіяльність – окрім цього ми маємо ще якісь справи, подорожуємо, і у дорозі то тут то там мешкаємо. Первинно будувати означає мешкати. Там, де слово будувати говорить ще з своїх первісних позицій, там воно водночас говорить як задалеко сягає сутність проживання. Bauen (будувати), buan, bhu, bee це, власне кажучи, наше слово “bin” у зворотах: Ich bin (я є), Du bist (ти є), у наказовій формі bis, sei. Що ж тоді означає: Ich bin ? Старе слово bauen (будувати), до котрого відноситься bin, відповідає “Ich bin”, “Du bist” – означає: я мешкаю, ти мешкаєш. Спосіб, яким є ти і яким є я (Du bist und Ich bin), спосіб, яким ми, люди, є на Землі, це buan – проживання. Бути людиною означає бути на Землі Смертним, тобто: мешкати. Старе слово bauen (будувати), котре говорить, що людина є, оскільки мешкає, водночас означає ще і: оточувати опікою чи грати роль (den acker bauen), розводити виноградну лозу (reben bauen). Таке будування лише зберігає, зберігає зростання, котре саме по собі дає свої плоди. Будувати (у сенсі – оточувати опікою) не є створенням (das Herstellen). І навпаки – будування кораблів і святинь саме певним чином створює свій твір. Тут будування, на відміну від опіки, є зведенням будівлі. У справжнє будування, у проживання входять обидва способи будування – і опіка, латиною colere, cultura, і зведення будівлі, aedificare. Однак будування як проживання, тобто буття на Землі, для щоденного досвіду є чимось, висловлюючись риторично, вже заздалегідь “звичним”(das Gewohnte). Тому воно ховається за різні види проживання, за такі дії як опіка і зведення. У результаті ці дії претендують на те, щоб мати виключне право на назву будування, а завдяки цьому і на те, про що у будуванні власне йдеться. Справжній сенс будування, тобто проживання, забувається.

Спочатку все це виглядає так, ніби просто відбулася зміна значення самих слів. Тоді як насправді тут криється щось, що має надзвичайно велике значення, а саме: ми не переживаємо проживання як буття людини; проживання навіть не мислиться як фундаментальна риса цього буття.

Той факт, що мова ніби повертає справжнє значення слову будувати-проживати – все-таки свідчить про первинність обох цих значень; у випадку суттєвих слів мови, те, що вони говорять насправді, легко забувається на користь того, що нав’язується безпосередньо. Людина ще майже не торкнулася таїнства цього процесу. Мова позбавляє людину свого простого і достойного мовлення. Її первинна намова не стає завдяки цьому німою, вона лише мовчить. Щоправда людина не зважає на це мовчання.

Коли ми слухаємо те, що нам говорить мова у слові будувати, то чуємо три речі:

1. Будування є, власне кажучи, проживанням.

2. Проживання є способом, яким Смертні є на Землі.

3. Будування як проживання набирає форми будування, яке опікує (тобто опікується зростом) і будування, котре ставить будівлі.

Коли ми зупинимось на цих трьох моментах, то побачимо приховану в них вказівку, а саме: доти, доки ми не дійдемо до того, що саме у собі будь-яке будування є проживанням, ми ніяк не зможемо сформулювати, а тим більше відповідно вирішити, проблему, чим є будування будівлі у його сутності. Ми мешкаємо не тому, що побудували, а будуємо і побудували, оскільки мешкаємо, тобто оскільки ми є мешканцями. Але у чому полягає сутність проживання? Послухаймо ще раз, що говорить нам мова: старосаксонське “wuon”, ґотське “wunian” означають, подібно до того як і старе слово bauen (будувати), залишання-в, перебування. Але ґотське “wunian” чіткіше говорить, як ми переживаєм це залишання-в. Wunian означає: бути заспокоєним, бути поглинутим спокоєм, перебувати у ньому. Слово Friede (спокій, мир) означає – das Friede (вільний простір, продукт для перетворення), das Frye, а fry – це те ж, що і: стережений від шкоди і небезпеки, стережений-від... тобто бережений. Freien, власне кажучи, означає оберігати. Оберігання чогось полягає не лише у тому, що ми нічого не змінюємо у тому, що оберігаємо. Справжнє оберігання є чимось позитивним і має місце тоді, коли ми свідомо не руйнуємо сутності чогось, коли обдумано повертаємо йому його сутність, коли ми її – відповідно до слова freien: einfrieden – обгороджуємо. Проживати, бути поглинутим спокоєм (Frieden), означає – бути обгородженим у просторі того, що є fry, тобто, – вільним простором (das Freie), котрий все оберігає, даючи вільне поле для вияву його сутности. Це оберігання є фундаментальною рисою проживання. Воно тягнеться через все проживання у всіх його реґіонах. Повністю ми побачимо ці реґіони, тоді, коли осмислимо те, що буття людини полягає у проживанні – що воно є перебуванням Смертних на Землі.