Зв’язок людини з місцем і через місця з просторами полягає у проживанні. Відношення людини і простору не є чим іншим ніж проживанням помисленим у своїй сутності. Ми розглядаємо відношення місця і простору а також відношення людини і простору, і як лише ми це зробимо, то відразу ж проясниться природа речей, котрі є місцями і котрі ми називаємо будівлями.

Міст є саме такою річчю. Місце дає житло простоті Землі та Неба, Божественних Сутностей і Смертних, влаштовуючи це житло як простори. Місце признає за чотирикутником простір у двоякому сенсі. Воно допускає чотирикутник і влаштовує його. Як двояке визнання простору місце зберігає чотирикутник чи як каже слово Hut (охорона) є Huis, є його домом (Haus). Такого роду речі дають захисток (behausen) перебуванню людини. Такого роду речі є захистками (Behausungen), але вони зовсім не обов’язково повинні бути помешканнями у вужчому сенсі. Такі речі видобуває будування. Сутність будування полягає у тому, що воно відповідає роду речей, котрі видобуває. Вони є місцями, котрі дають простір. Тому будування – оскільки воно зводить місця – є закладанням основ простору і його спаюванням у одне ціле. З цієї причини разом із спаюванням притаманних місцям просторів у сплав будівлі як речі входить і простір як spatium і як extensio. Будування ніколи не формує “простору”. Ні безпосередньо, ні опосередковано. І все-таки воно – оскільки видобуває речі як місця – ближче до природи простору і родоводу “того” простору ніж будь-яка геометрія чи математика. Простота, з якою Земля і Небо, Божественні Сутності та Смертні зв’язані одні з одними, вказує йому, що робити. Саме від чотирикутника будування бере міру для будь-якого змірювання і вимірювання просторів признаваних у даному випадку через місце, котре ми закладаємо. Будівлі переховують чотирикутник. Це є речі, котрі по-своєму оберігають його. Оберігати чотирикутник, рятувати Землю, погоджуватись з Небом, чекати Божественних Сутностей, відповідати сутності Смертних – це оберігання у чотирьох формах і є простою сутністю проживання. Таким чином справжні будівлі втискують проживання у його сутність і дають їй захисток.

Будувати у попередньому сенсі це те ж, що і, особливим чином, “дати мешкати”. Коли будування дійсно є таким, то це означає, що воно вже погодилося з намовою чотирикутника. Ця згода є основою будь-якого планування, котре зі свого боку дає відповідне поле діяльности для конкретних проектів. Спроба помислити будування, котре зводить будівлі, з огляду на те, що воно дає мешкати, дозволить нам краще зрозуміти, яким чином будування здійснює це видобування. Видобування як правило ми сприймаємо як певну діяльність, здійснення якої дає певний результат – наприклад готову будівлю. Видобування можна представити так: воно не є чимось невідповідним, однак воно не зачіпає сутности речі. Природа видобування (hervorbringen) полягає у такому введені (hesbringen), котре витягує на яв (vorbringt). Тобто будування вводить чотирикутник у річ, у міст і вводить цю річ як певне місце, витягує його на яв, у те, що вже наявне, за котрим лише тепер, через це місце, визнається простір.

Видобування грекою – wtcit . У корінь цього дієслова – tu – входить слово tecnh, техніка. Для греків воно не означало ні мистецтва ні ремесла, а: дозволити чомусь – як тому чи іншому, так чи інакше – з’явитись як наявне (das Anwesende). Греки мислили tecnh, видобування, з огляду на те, що воно дозволяє чомусь з’явитись. Так помислене tecnV з давніх-давен ховається у тектонічному елементі архітектури. А останнім часом – ще більшою мірою – і у технічному елементі засобів громадської технізації. Однак ні з точки зору архітектури, ні з точки зору інженерного будівництва, ані у їх єдності ми все-таки не зможемо вичерпно осмислити видобування, яке будує. Так само ми не осмислили б його і тоді, коли хотіли б помислити його у сенсі первинного грецького teceV лише з огляду на те, що воно дозволяє чомусь проявитись – тобто вводить видобуте, як наявне, у те, що вже наявне.

Суттю будування є те, що воно дає можливість мешкати. Воно здійснюється через зведення місць з допомогою спаювання їхнього простору. Лише тоді, коли ми здатні мешкати, ми можемо будувати. Гляньмо на хвилину на якусь садибу у Шварцвальді, котру двісті років тому будувало проживання селян. Дім тут влаштувала вперта сила відкривання речей для простоти Землі та Неба, Божественних Сутностей і Смертних. Вона поставила садибу на захищеному від вітру, південному схилі гори, серед лук, неподалік від джерела. Дала їй крислатий та присадкуватий ґонтовий дах, з скосами, щоб вона могла і витримати вагу снігу, і захистити хату від завірюх у довгі зимові ночі. Не забула вона і про куток із святими іконами над спільним столом, відвела освячене місце пологам та “дереву мертвих” (Totenbaum) – так у тих краях називають домовину – і таким чином під одним дахом визначила різним порам життя шлях для їхньої подорожі крізь час. Цю садибу збудувало ремесло, котре саме мало своє джерело у проживанні, і послугується своїми знаряддями і пристосуваннями як речами.

Тільки тоді, коли ми здатні мешкати, ми можемо будувати. Коли ми показуємо на садибу у Шварцвальді, то ми, звичайно, хочемо не того, щоб ми повернулись чи що ми ще можемо повернутись до будування таких садиб. Нам йдеться про те, щоб показати, як будувало проживання, котре було колись.

Однак проживання є основною рисою буття, що визначає те, що є Смертні. Можливо, завдяки зробленій тут спробі переосмислити проживання і будування ми зрозуміємо і те, що будування пов’язане з проживанням, і те, як воно черпає з нього свою суть. Ця спроба могла б вважатись достатньо вдалою, якщо б завдяки їй ми задумались над проживанням та будуванням, і таким чином вони стали чимось вартим того, щоб ми над ними задумались.

Однак саме мислення зв’язане з проживанням у тому самому сенсі, що і будування, лише інакшим чином – підтвердити це може випробуваний тут шлях мислення.

Будування і мислення є – у кожному випадку по-своєму – необхідні для проживання. Однак вони не є для нього достатніми, причому саме доти, доки вони, кожне зокрема, займаються власними справами, замість того, щоб слухати одне одного. А це вони можуть зробити лише тоді, коли обидва, – і мислення і будування – служитимуть проживанню, коли вони, залишаючись у своїх межах, знатимуть, що як одне так і друге є плодом довгого досвіду та постійної роботи. Ми намагаємося переосмислити сутність проживання. Наступним кроком на цьому шляху було б запитання: а що діється з проживанням у наш критичний час? Всюди говорять – не без підстав – про житловий голод. І не лише говорять, але щось у цій справі й роблять. Намагаються ліквідувати цей голод надаючи помешкання, нарощують темпи житлового будівництва, займаються плануванням усіх пов’язаних з цим справ. Але справжній житловий голод полягає передусім не у відсутности помешкань, хоча їх брак такий відчутний та прикрий, і навіть не дивлячись на те, що він є такою перешкодою та загрозою. Справжній житловий голод появився ще до світових війн і руйнувань, він старший і від вибуху чисельности населення на Землі та погіршення умов життя промислових робітників. Справжній житловий голод полягає у тому, що Смертні ще лише шукають втраченої сутности проживання, що вони повинні ще лише вчитись проживати. Однак як це робити, якщо бездомність людини, можливо, полягає саме у тому, що вона до цих пір зовсім не бере до уваги справжнього житлового голоду як саме такого голоду? Але тоді, якщо людина і бере до уваги свою бездомність, то воно вже не є нещастям. Відповідно осмислена і добре зафіксована у нашій пам’яті, вона є тією особливою намовою, котра кличе Смертних до проживання.

Як же ж інакше могли б Смертні відповідати цим намовам, як не тим, що з свого боку спробували б у рамках своєї частки повернути (bringen) проживанню його сутність? Вони повертають його (vollbringen), коли будують – мешкаючи і думаючи про проживання.