— Втекли до Лондона, пане.
— Ти жид?
— Ні, пане.
— Тоді циган?
— Ні, пане.
Він глянув на стіс листів, принесених з будинку.
— Тут пошта до якогось Якова. Ти жид Яков?
— То вчитель, пане. Він давно поїхав.
Майор оглянув вуха Берндта, чи не продірявлені вони під сережки.
— Покажи сержантові свій член. Ти будеш працювати чи мені тебе вбити?
— Гер, всі ці люди знають одне одного, — доповів сержант.
— Справді? Певне, вони одне одному подобаються.
Він обернувся до Ґрутаса.
— Чи не палаєш ти любов’ю більшою до своїх земляків, хе-хе, ніж до нас, хіві? — Потім обернувся до свого сержанта: — Ви вважаєте, що хтось із них дійсно нам потрібен?
Сержант націлив автомат на Ґрутаса з його компанією.
— Кухар єврей, — сказав Ґрутас. — Тут всі його знають, доручіть йому щось для вас зготувати — і за годину ви будете мертві від жидівської отрути.
Він виштовхнув наперед одного зі своїх людей.
— Каструльник уміє готувати, він і здобичник, і солдат.
Ґрутас вийшов на середину подвір’я, дуло сержантового автомата повільно слідкувало за ним.
— Майоре, на вас перстень і шрами з Гайдельбергу.[9] Тут ви зараз самі творите воєнну історію. Оце Воронячий Камінь Ганнібала Лютого. Дехто з найвідважніших тевтонських лицарів загинув тут. Чи не час омити цей камінь єврейською кров’ю?
Майор підняв брови.
— Якщо хочеш вступити до лав СС, мусиш це заслужити.
Він кивнув сержанту. Есесівець витяг із кобури пістолет. Він вилущив усі набої з обойми, крім одного, і вручив пістолет Ґрутасу. Двоє штурмовиків підтягнули кухаря до Воронячого Каменя.
Майор, здавалося, захопився розгляданням коня. Ґрутас націлив пістолета кухареві в голову й чекав, сподіваючись, що майор озирнеться на нього.
Ластівки спурхнули з вежі, коли пролунав постріл.
Берндта послали пересувати меблі в офіцерських апартаментах нагорі. Там він побачив у дзеркалі себе, заплаканого. З маленької комірчини під дахом, де засів радист, до нього крізь тріщання атмосферних розрядів долітали звуки морзянки й голосових повідомлень. Радист збіг сходами з пачкою аркушів у руці і скоро повернувся пакувати свою апаратуру. Вони вирушали на схід.
З верхнього вікна Берндт бачив, як есесівець витяг із танка похідну рацію для маленького гарнізону, що залишався в замку. Ґрутас зі своїм цивільним збориськом під націленою на них німецькою зброєю поспіхом тягали з кухні здобич і завантажували її до напівгусеничного фургона, яким їздив допоміжний персонал. Солдати розсілися по машинах. Ґрутас вибіг із замку, догнав. Підрозділ рушив у бік Росії, забравши з собою Ґрутаса і решту хіві. Схоже, вони забули про Берндта.
Група панцергренадерів[10] з кулеметом і радіостанцією залишилася в замку. Берндт до темряви ховався в туалеті старої вежі. Німці гуртом вечеряли в кухні, тільки один залишився на варті у дворі замку. У кухонній шафі знайшовся шнапс. Берндт вийшов із баштового туалету, радіючи, що кам’яна підлога не рипить.
Він зазирнув до кімнати з рацією. Рація стояла на туалетному столику мадам, її парфуми було скинуто додолу. Берндт задивився. Він згадав мертвого Ернста на городі і як кухар в останньому віддиху плюнув на Ґрутаса. Берндт прослизнув до кімнати. Знаючи, що мадам вибачить йому це вторгнення, він спустився чорним ходом у шкарпетках, тримаючи в руках свої чоботи, узяв два радіоблоки та акумулятор і вийшов із замку крізь старовинну потаємну хвіртку. Рація й ручний генератор були важким тягарем, понад двадцять кіло. Берндт дотягнув їх до лісу і там заховав. Він шкодував, що не було можливості вивести коня.
Уся родина зібралася біля каміна, у присмерку відблиски вогню грали на фарбованих дерев’яних стінах будиночка, відбиваючись у мутних від пилу очах мисливських трофеїв. Мертві тварини давно полисіли, їхні голови впродовж багатьох років крізь перила верхньої площадки гладили кілька поколінь дітей.
У кутку біля каміна нянька готувала мідну ванну. Долила води з чайника, виміряла температуру, розмішала мило і посадовила у ванну Мішу. Дитина весело хлюпалася в піні. Перед вогнем нянечка поклала рушники, щоб нагрілися. Ганнібал зняв із Мішиного зап’ястя її дитячий браслет, занурив у піну, витяг і почав видувати крізь нього мильні бульбашки на сестричку. Пузирі швидко злітали, встигали яскраво віддзеркалити всі обличчя й лопалися над вогнем. Міші подобалося їх ловити, але вона також хотіла повернути собі браслет і не заспокоїлася, аж поки він не опинився знову в неї на руці.
Мати Ганнібала грала бароковий контрапункт на маленькому кабінетному роялі.
Тихесенька музика, вікна затулені ковдрами. Спадала ніч, і чорні крила лісу зімкнулися довкола. З’явився захеканий Берндт, і музика обірвалася. Граф Лектер слухав Берндта, і сльози стояли йому в очах. Мати Ганнібала погладила Берндтову руку.
Німці одразу почали називати Литву Остландом, другорядною німецькою колонією, яку, після того як слов’янські форми життя будуть ліквідовані, заселять арійці. Дорогами рухалися німецькі колони, залізницями поїзди везли боєприпаси на схід.
Російські штурмові винищувачі атакували колони з низьких висот. Великі бомбардувальники Ільюшина проривалися до шляхів крізь щільний вогонь встановлених на поїздах зеніток.
Чорні лебеді летіли високо, шиї витягнуті, чотири чорні птахи ключем курсували на південь, а на світанку над ними почалось ревіння літаків.
Вибух зенітного снаряда, лебідь-лідер здригнувся, не завершивши помаху крил, і почалося його довге падіння на землю, інші птахи розвернулися, загукали, почали спускатися колами. Поранений лебідь важко гупнув посеред чистого поля й укляк. Його подруга нашвидку сіла поряд із ним, вона скубла його дзьобом, чалапала навкруг нього з призивним гуготінням.
Він не ворушився. У полі гримонула шрапнель, і серед дерев у кінці лугу показалися російські піхотинці. Німецький танк перескочив траншею і помчав полем, стріляючи з коаксіального кулемета[11] в бік лісу. Ближче, ближче… Лебедиця розпросталася, розчепірила крила над своїм милим, і, хай танк був ширшим за них обох, його двигун стогнав не голосніше за її гаряче серце. Лебедиця стояла над лебедем і шипіла, вона встигла наостанок сильно вдарити крильми в броню, але танк перекотився через них, не зауваживши місива з плоті й пір’я на своїх гусеницях.
4
Лектери прожили в лісі три з половиною роки гітлерівської Східної кампанії. Довгу лісову стежину до мисливської хатинки засипало снігом узимку, вона густо заростала навесні, а влітку довколишні болота були занадто грузькими для танків.
Їм цілком вистачило борошна й цукру на першу зиму, та найважливіше, що в мішках була сіль. Наступної зими вони знайшли замерзлий труп коня. Порубали його сокирами й засолили м’ясо. Солили також форель і куріпок.
Іноді з лісу з’являлися люди в цивільному, тихі, мов тіні. Граф Лектер і Берндт розмовляли з ними по-литовському, а одного разу вони принесли чоловіка, його сорочка була просякнута кров’ю, нянечка якраз умивала йому обличчя, коли він помер на лаві в кутку.
У ті дні, коли сніг був занадто глибоким і виходити по здобич не було сенсу, пан Яков давав уроки. Він навчав англійської мови і дуже поганенької французької, а ще викладав історію Риму, роблячи особливий акцент на облозі Єрусалиму. На уроки збиралися всі. Історичні події він перетворював на драматичні оповідки, інколи, зважаючи на свою аудиторію, виходив за строгі наукові межі і прикрашав їх вигадками.
Математику він викладав Ганнібалові окремо, оскільки уроки вже сягали того рівня, якого інші не могли зрозуміти.
Серед книжок пана Якова був «Трактат про світло» Християни Гюйгенса[12] в шкіряній палітурці, Ганнібала захопила ця книжка, він рухався слід у слід за думками вченого, відчуваючи як той наближається до відкриття. «Трактат про світло» асоціювався в його уяві з сяянням снігу і райдужними поблисками, що їх породжували старі шибки. Елегантність Гюйгенсової думки нагадувала йому чисті, спрощені лінії зими, структуровані по аркушах. Ось клацнула, відмикаючись, скринька, а в ній є принцип, що працює безперервно. Цю незрадливу насолоду він почав відчувати, тільки-но навчившись читати.
9
Гейдельберг — знаний з 1386 року університетський центр у землі Баден-Вюртемберг, уславлений також студентськими дуелями.
10
Панцергренадер — солдат німецької мотопіхоти.
11
Коаксіальний — спарений із гарматою.
12
Christiaan Huygens (1629–1695) — голландський математик, астроном, фізик, механік, автор багатьох відкриттів і винаходів, зокрема хвильової теорії світла, патенту на кишеньковий годинник тощо.