Нестор Богданович і його команда, які змушенні бу ли з пару тижнів "грати" в послабленому складі, були просто шоковані. (Не з ким не попрощатися- це вже куди не йшло, але не поставити "сиротіючому" колективу "відвальну" - це верх всякого нахабства і явна ознака невихованості.)

Але життя є життя: люди приходять і покидають робот) , а "принципи" і традиції у колективі залишаються. Так що святе місце пусте не буває.

Нова сестра - хазяйка Маша виявилася дівчина наша і всі її скоро полюбили. "Полюбили - полюбили" та і забули. Але "компанійська" Машенька не розгубилася, а зненацька для всіх відповіла раптом взаємністю молодим дебільним санітарам Борі і Віті. Та і не одному із них чи то, на худий кінець, (правда при дармових і необмежених харчах таким він навряд чи може бути) домовившись з ними про очередність, а двом ... одночасно.

Так виник їх троїстий союз.

"Родині" пари: Нестор Богданович з Катею та дядя. Вася з Алевтиною Миколаївною цьому тільки зраділи. Тепер можна усамітнюватися без остраху, що у віконце чи щілину пристроїлися підглядати "допитливі" санітари. (І від захоплення мнуть ширінки від такої "вітринки" .)

Про причини спонукавши Зою Данич покинути хоч і "хлібне", але по нинішній добі саме рядове робоче місце (тепер кожен громадянин співдружності мав персональний робочий сертифікат, а з ним, та ще, як що ти вже попрацював і значить збільшив номінальну його вартість, найти і більш престижну, і більш оплачувану роботу було вже не проблема) ніхто нічого не знав і навіть не здогадувався.

А тим більше про невдалу спробу суїциду після нічного заняття коханням у мертвецькій.

Тільки те, що колишній "псих" і колишній "небіжчик" Володя Манін, після занадто бурхливої ночі вийшов з коми і повернувся до життя та ще і цілком нормальною здоровою людиною, удержало Зою від повторного намагання покінчити життя самогубством.

Але відчувши, що вона у хмільній уседозволеності все ж переступила якусь-то моральну межу, Зоя одним розчерком пера у трудовій книжці покінчила з минулим і без жалю розсталася навіть зі своїм вже обжитим і затишним будинком та добре доглянутим садом, вирішивши почати нове життя з чистого аркуша.

Через усе Зоєчка знайшла у собі сили переступити, все вона змогла кинути, але ось відмовити собі в останнім бажанні ще раз погледіти в очі Володимиру Маніну та сказати йому останнє "пробач", було поки що вище від тільки лиш запліднілих мораллю норм поведінки.

І перш ніж усістися у свій шикарний спортивний автомобіль (подарунок одного разомлівшого від пестощів коханця) і умчатися в щасливе безхмарне завтра, Зоя Данич, скориставшись перезміночною неразберихою і тим, що про те, що вона у психоневрологічному санаторії вже не працює знало поки що лише обмежене коло людей, проникла потайки туди і зайшла в палату до Володі. (Тепер у нашій країні не задекларовано: галасливо розрекламовано, а тихо, як мовиться, у робочому порядку всім співгромадянам і навіть психічно хворим було вже забезпечено одноосібне місце проживання.)

При денному світлі Володимир Манін, хоч і був повністю одягнутий ( вбрання у "психів" тепер теж було порою і краще, чім у здорових особисто заробляючих собі на "хліб" і життя вільного переміщающихся по країні співвітчизників), безперечно виглядів красенем - чоловіком.

Але ось розмови двох усього день назад "нерозлучних" нічних друзів ( прямо таки не розлий водою) не вийшло.

Чудодійні ліки, від яких Володимир спочатку впав у кому (ії - то вже трішки напідпитку медики і констатували, як клінічну смерть), а потім "відкачаний" Зоєю, возвернувся повністю одужавшим до нормального життя, мало одним 13 чисельних поки що побічних дій: тимчасовий наркотичний синдром. Тобто деякий час після прийому ліків хворий, як що він звичайно зразу ж не "врізав дуба", сприймав реальність злегка розмитою як у ві сні.

Так що які вже тут розборки і з'ясування стосунків.

І зрозумівши, що й слова для Володі, що відлуння в горах, Зоєчка замовкла і сумно зітхнувши і скуйовдивши наостанок куцоостриженного на голові парубка "оселедця", одарила його на згадку ніжним, але "материнським" поцілунком к маківку, якій судиться на старості літ (і про це вже .сього дні можна з впевненістю зробити висновок) "обрости" вульгарною лисиною.

Посмішка на обличчі видужуючого зробилася Іще ширшою і він одною рукою звично розстібуючи ширінку, попробував другою усадити собі Зою на коліна.

Але Зоя тепер у такі ігри більше не грала і спритно вислизнувши із обіймів Володі розважлива дівчина як пташка з клітки випурхнула із санаторію на волю - волюшку.

Завжди безвідказний автомобіль на цей раз із - за тремтіння рук завівся тільки аж з третього разу та і то, слава богу. (Діло в тім, що сучасні легкові автомашини вітчизняного виробництва всі поголовне були оснащені "замками тверезості". І водій, як що він був "під мухою", або в сильному нервовому збудженні, повинен був спочатку прийти до тями, а лише тільки потім комп'ютер автомобіля давав "добро" на старт, то б то відновлював роботу стартера.)

"Якщо моє особисте життя і надалі буде так складатися, то щоб мені не прийшлося вібратор купувати", - похмуро і приречено думала Зоя виїжджаючи на автобан і вирушаючи у стажеровочне турне, яке на думку її банківського менеджера допоможе їй вірно вибрати подальшу життєву і трудову стезю.

…

Володя ж Манін свою путівку у життя отримав півтора місяця поспіль.

А до цього він пройшов через нескінченні обстеження переобстеження, котрими медики - фармацевти намагалися нащупати шляхи подолання коматозного стану нерідко наступаючого у психічнохворих після введення їм їх чудо ліків.

Незважаючи на розмитість свідомості перших днів після видужування Володя Манін, що сповнив, а про що і сам здогадався.

І коли навіть з почуття вдячності, йому набридло бути дослідним кроликом у вчених - фармацевтів, він вирішив їм допомогти: "придумавши сам" спосіб подолання коматозного стану.

- Треба тіло хворого, впавшего в кому після прийому ваших ліків, помістити під тепловий вплив із одночасним застосуванням вібромасажера, - нічого не пояснюючи запропонував він вченим.

Ті спочатку ледь було не підняли хлопця на сміх, але він наполягав, що так йому підказує його "внутрішнє" відчування тої доленосної миті.

І так як власні пошуки дали нульовий результат, то чи від безвихідності, чи то заради приколу, вирішили перевірити і "теплово - вібраційний метод Володимира Маніна", як його вчені мужі жартівливо охрестили.

Але видно не зря існує приказка, про те, що сміється той - хто сміється останнім, бо не логічно і нез'ясовано з наукової точки зору раптом зненацька був отриманий стовідсотковий позитивний результат.

Вчені були в шоці. А потім, прийшовши до тями, запропонували здивованому Володі замість журавля в небі синицю в руку.

- Ми звичайно можемо вписати тебе, хлопець, і у співавтори, - трішечки перекручуючи дійсний стан речей, умовляли вони приголомшеного від такого повороту справ колишнього хворого. (Володя Манін ще не знав і не відав, що зараз Інтелектуальна власність в оновленій країні є свята ­святих.)

- Але коли закінчаться клінічні випробування наших ліків одному богу відомо. Та і який від них буде стійкий лікувальний ефект також поки що по воді вилами писано. А так ми тобі згідно наших чесних комп'ютерних викладок, твій банківський менеджер їх завжди може перевірити, пропонуємо одноразову максимальну, та до того ж ще і негайну винагороду у сімдесят п'ять тисяч гривен. Подумай, хлопче!

Володя в той час вже проходив ознайомче - адаптаційний курс і про теперішні ціни уяву вже мав і добре знав скільки усякого добра можна було б придбати на такі величезні гроші.

І молодий хлопець без роздумів, але все ж після короткої консультації (на цьому наполягли самі вчені) з прикріпленим до нього банківським менеджером, беззастережно погодився.