Зірне небо – до дрібних прибутків.

Хустка – щось треба приховати, не розповідати те, про що знаєте.

Весілля – чекає похорон когось.

Вітання з кимось – до розлуки, може, недовгої.

Поцілунок – розрив із кимось.

Прати – негайно позбудьтеся боргів.

Півень – звістка про переміну.

Курка – докори вам од когось.

Зозуля – позбавлення хвороби, проблем, водночас чиєсь пророкування щодо вас.

Торгуватися – втрати перед змінами.

Розчісувати волосся – до майбутніх приємних стосунків із кимось.

Вітер – на несподівані події, велике збурення у житті.

Зароситися – хтось ширить про вас приємні чутки.

Співати – будете плакати, сумувати.

Біла сорочка – до добрих новин.

Щось віддаєте – отримаєте давно очікувану винагороду.

Подарунок – чекає якийсь підступ.

Опорожнятися – хтось буде за щось соромити.

Вмиватися – отримати нові враження.

Ходити босим – витрата, плата за щось.

Спрага – дуже чогось хочете, прагнете.

Зустріч – до розлуки.

Жадібно пити – у вас є потреба виправдатися чи будете виправдовуватися.

Колодязь – очікує згадка про давно забуте.

Біг – проблеми з диханням.

Шити – марудні клопоти.

Порвана нитка – втрата друга, подруги.

Прясти – узнаєте про когось правду.

Схід сонця – нова справа (захід – закінчення).

Погодні прикмети

Наприкінці вісімдесятих років минулого вже ХХ століття я захопився хобі, як спочатку мені самому здавалося, дивним – прогнозуванням погоди. Віддав йому 23 роки, став навіть відомим як «народний синоптик» більше, ніж як письменник і журналіст. Видав і книжку «Таємна кухня погоди. Книга народного синоптика». Потім набридло, та й та увага, якої надавали моєму прогнозуванню читачі різних газет, слухачі радіо і глядачі телеканалів, журналісти, займала багато часу, бо могли навіть серед ночі подзвонити, щоб спитати, якою буде погода. Тепер маю спокій і час для літератури.

Метод, яким я користувався, ґрунтується на спостереженні за погодою з 26 грудня по 6 січня, тобто від дня Спиридона Сонцеворота, чи, як у нас казали, – присвятку, який припадає на 25 грудня, коли день починає прибувати, а ніч – убувати. Кожен день ніби проектує (прогнозує), яким буде місяць (26 грудня – січень, 27 грудня – лютий, 28-го – березень і т. д.). Про цей метод мені розповів загадковий дядько-волинянин, якого я зустрів у відрядженні, потім про цей же метод прочитав у нашій газеті «Волинь» у статті фенолога з чудернацьким (кажуть, що білоруське) прізвищем Вйотухна. Відомий етнограф-фольклорист (на жаль, уже покійний) Василь Скуратівський писав, що цей метод відомий ще з двадцятих років ХІХ століття.

Бабуся Пелагея теж передбачала, як у народі кажуть, «вгадувала погоду». Але користувалася при тому народними (і власними) прикметами.

Ось ті, що пам’ятаються:

– Якщо зранку з’являється райдуга після дощу – цілий день буде ясним і далі дощів не буде.

– У тому випадку, коли на вільсі навесні з’являється листя раніше, ніж на березі, літо буде переважно дощовим, якщо раніше на березі – сухим.

– Якщо восени листя з берези починає опадати з вершечка – зима буде холодною, якщо ж на верхівці берези тримається довго – зима очікується тепла.

– Рясна роса зранку на траві – погода буде сонячною, сухою. Якщо ж роси зранку нема – під вечір обов’язково буде дощ.

– Півні дуже добре передчувають прихід теплої погоди і ще за два-три дні до її зміни починають співати ніби невпопад – серед дня чи навіть надвечір.

– Рясний урожай горобини свідчить про холодну зиму, але не завше. Точніше, якщо зима обіцяє бути холодною, ягоди горобини яскраво-червоні, якщо передбачається тепла зима – ягоди горобини тьмяного, швидше навіть не червоного, а брунатного бурячкового кольору.

– Готуючись до холодної зими, цибуля «вдягається» у товстий кожух, цибулиння на ній багато. А ось перед теплою зимою – лише один-два шари.

– Перед дощем часто каркають ворони, низько літають ластівки.

– Якщо опинилися в лісі й раптом здивовано відчуваєте: вітру нема, а ліс шумить, наче тихо стогне, – швидше вертайтеся додому, бо ліс передчуває дощ, а то й бурю.

– Перед великою бурею чи зливою (за кілька годин, а то й півдня і навіть день) по землі далеко від осель-гніздовищ повзають великі мурахи.

– На мурашнику перед тривалою теплою погодою мурахи відкривають ходи, рух їх на купі інтенсивний.

– Перед теплим днем дуже виспівують ввечері і вночі цвіркуни.

– Журавлі, лелеки, гуси летять високо – осінь буде теплою.

Є, безумовно, багато й інших народних прикмет від бабусі. Я навів лише ті, у справедливості яких переконався сам.

А тепер про дні, які визначають пори року:

– Якою буде Покрова (14 жовтня), такою й зима. Холодна Покрова – чекай морозів, з дощем – чекай сльоти цілу зиму, холодний дощ – будуть заметілі в ту пору року, коли він іде.

– Весну визначає Степан (9 січня), чи рано зійде сніг – Тетяни (25 січня): якщо є сніг – то рано, якщо нема чи мало – то пізно, будуть і в березні снігопади.

– На Громниці (Стрітення, 15 лютого) відлига, то рання весна, а морози – пізня. Вода стоїть – будуть щедрі трави, якщо на Громниці півень нап’ється, то на Юрія (6 травня) – корівка напасеться.

– Якою буде Явдоха (14 березня) – теплою, сонячною чи хмарною, дощовою – таким і літо.

– Якою осінь має бути, визначає Пантелеймон (Паликопа) – 9 серпня.

Ще, сказати б, астрономічні прикмети від Пелагеї:

– Зірно в ніч на Різдво – добре вродять жито й овес.

– Зірно перед Великоднем – на добрий врожай овочів.

– Сонце заходить велике, червоне – жди вітряної погоди.

– Сонце опівдні починає бриніти, наче затьмарюється, – до дощу.

– Викочується вранці яскраво-жовте сонце – погідний день і ще три дні.

– Якщо місяць взимку дуже яскравий – на холодну мокру погоду.

– Як правило, дощова погода припадає на ті періоди, коли місяць зменшується.

– Малий серпик місяця ніби надщерблений – до переміни погоди.

– Рання зірка (Венера) ніби побільшала, стала світло-блакитною – різко потепліє.

– Багато зір (без хмар) на сході – на морозну погоду.

– Білі хмарки над Возом (Велика Ведмедиця) на Трьох святих (12 лютого) – добре вродить гречка.

– Не видно зір на Святвечір (6 січня) – тривожний рік.

– Перша зоря увечері перед Водохрещем (18 січня) з півдня – добрий рік.

– Найвищу зорю (Полярна – В. Л.) побачив (побачила) на Благовіщення (7 квітня) – буде успіх у тебе і в роду.

Страхи, або Чого не варто боятися

З самого раннього дитинства людина, крім того що радіє, сміється, розмовляє, робить вчинки й кидає комусь виклик чи приймає виклик від когось, ще й боїться. Це теж природне почуття, адже людина – жива істота, до того ж наділена відчуттями, іноді гострими, а ще фантазією, часом неабиякою.

На нашому хуторі, за яким починався ліс, було чого боятися. Шум дерев, навіть шелест листя, тріск гілки під ногою чи лапою невідомо кого, зітхання, окрики звірів чи птахів, крик сови (пугача), далеке вовче виття – усе це наповнювало життя таємничістю. І страхом. Боялися ми, малі, часом і дорослі. Хоча коли довго живеш, скажімо, на хуторі, на те, що іншого лякає, вже не звертаєш уваги. Принаймні, великої уваги. Уявляю, що почувала б міська людина, яку б залишили ночувати саму на такому хуторі.

І весь час, скільки пам’ятаю, бабуся Палажка… проганяла страх. З хутора, а головне – з наших душ.

Ось деякі її настанови щодо страху:

– Не бійся – Бог знає, коли тебе захистити.