Повернувшись до Елітного гнидника, він змив бруд із рук, роздягнувся й ліг. Сьогодні сусіди галасували більше, ніж завжди, але все одно не настільки, як у крилі Д у Вейнсвіллі, особливо такими ночами, як сьогодні, коли на небі такий великий місяць. Морріс заснув майже одразу. Тепер, перевіривши скриню, він мав бути обережним — це була його остання думка. Обережніше, ніж будь-коли.

Майже місяць він поводився вкрай обережно, уранці з’являвся на роботі хвилина у хвилину, увечері раніше повертався до Елітного гнидника. Єдиною людиною з Вейнсвілла, з якою він зустрівся, був Чак Роберсон, що звільнився завдяки Моррісу після аналізу ДНК, але Чак не вважається подільником, адже він із самого початку був невинний. Принаймні у тому злочині, за який сидів.

Його начальник у МАК — гладкий, пихатий вилупок, який навіть на комп’ютері нормально працювати не вміє, зате заробляє, напевно, штук шістдесят на рік. Щонайменше шістдесят. А Морріс? Одинадцять баксів на годину. Продовольчі талони й кімната на дев’ятому поверсі, не набагато більша за тюремну камеру, у якій він провів свої так звані «кращі роки життя». Морріс не впевнений, що його робоча кабінка не прослуховується, та він би й не здивувався. Сьогодні в Америці, схоже, усе прослуховується.

Кепське життя, і хто в цьому винний? Комісії з умовно-дострокового звільнення він раз за разом, не вагаючись, казав, що сам. Правила гри в пошуки винного він добре вивчив під час розмов із Кердом-смердом. Робити поганий вибір було необхідністю. Якщо ти не даси їм старе добре mea culpa[42], то не вийдеш ніколи, і не важливо, про що якась хвора на рак курва напише в листі, аби заручитися прихильністю Ісуса. Морріс і без Дака про це знав. Як кажуть, не вчора народився.

Але чи дійсно він у цьому винен?

Або, може, ось той гівнюк?

На іншому боці вулиці, приблизно на чотири двері нижче від лавки, на якій Морріс сидить із залишками бублика, лисий товстун випливає з магазину «Рідкісні видання Ендрю Халлідея», де він тільки-но змінив вивіску «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО». Утретє Морріс спостерігає цей обідній ритуал, бо щовівторка йому на роботу на другу зміну. З першої до четвертої він сидітиме в МАК і доводитиме старовинну файлову систему до сучасного вигляду. (Морріс не мав жодного сумніву, що люди, які керують цією організацією, добре розуміються на мистецтві, музиці й драмі, але ні біса не тямлять у «Мак офіс менеджері».) О четвертій він на автобусі повернеться до своєї нудотної кімнати на дев’ятому поверсі.

А поки сидить тут.

Спостерігаючи за своїм давнім приятелем.

Якщо припустити, що цей вівторок нічим не відрізняється від двох попередніх — а в Морріса немає підстав припускати зворотне, бо його приятель завжди був людиною звички, — Енді Халлідей зараз піде (точніше сказати, пошкандибає) по Лейсмейкер-лейн до кафе під назвою «Жаме тужур»[43]. Дебільна, безглузда назва, зате як звучить. Увесь Енді такий самий, хіба ж ні?

Давній приятель Морріса, той самий, з яким він за обідом і під час перерв на каву неодноразово обговорював Камю, Гінгсберга та Джона Ротстайна, набрав щонайменше фунтів сто[44] ваги, черепахову оправу змінили коштовні дизайнерські окуляри, його черевики виглядають так, ніби дорожче за ті гроші, що Морріс заробив за тридцять п’ять років праці у в’язниці, але Морріс не сумнівається: у душі його давній приятель не змінився. Куди дерево хилилося, туди й повалилося — ще одне старе прислів’я, і ​​хто був пихатим паскудником, той пихатим паскудником і залишиться.

Власник «Рідкісних видань Ендрю Халлідея» скоріш віддаляється від Морріса, ніж наближається до нього, але Морріс не став би хвилюватися навіть тоді, якби Енді перейшов дорогу й опинився поруч із ним. Зрештою, що б він побачив? Престарілого пана з вузькими плечима, мішками під очима, із сивим, поріділим волоссям, у дешевому спортивному піджаку, купленому на розпродажі, і ще дешевших сірих штанях, куплених там же. Його давній приятель пронесе повз нього свій огрядний кендюх, не кинувши навіть погляду, не кажучи вже про думку.

«Комісії я сказав те, що вони хотіли почути, — думає Морріс. Мені довелося це зробити, але всі ці пропащі роки насправді на твоїй совісті, ти, пихатий членосмок. Якби мене заарештували через Ротстайна й хлопців, це була б зовсім інша річ. Але мене заарештували не через це. Мене навіть жодного разу не запитали про місіс Ротстайн, Доу й Роджерса. Я втратив усі ці роки через неприємний і небажаний сексуальний контакт, якого я навіть не пам’ятаю. І чому це сталося? Це щось на зразок будинку, який побудував Джек. Я був на вулиці, а не в барі, коли ця сучка Хупер проходила повз. Мене стусаном під зад випроводили з бару, бо я брикнув музичний автомат. Музичний автомат я брикнув з тієї самої причини, з якої взагалі опинився в тому барі: тому що розлютився на тебе».

Спробуй прийти до мене з цими записниками на початку двадцять першого століття, якщо вони все ще будуть у тебе.

Морріс спостерігає за спиною Енді, що ледь шкандибає, стискає кулаки й думає: «Того дня ти поводився, як дівчисько. Гаряча маленька незайманка, яку ти посадив до себе в машину, а вона все примовляє: так, милий, отак, отак, я так тебе кохаю, — це доки ти не задираєш їй спідницю. Після цього вона стискає коліна так, що може тобі кістки переламати, і починає: ні, о ні, відпусти мене, за кого ти мене маєш?»

«Тобі можна було б бути хоч трохи дипломатичнішим, — думає Морріс. — Трохи дипломатії могло б урятувати всі ці втрачені роки. Але ж ти вважав себе вищим за це, чи не так? Тебе навіть не вистачило на щось на кшталт молодець, хлопче, бо для цього потрібна мужність. Усе, що я почув, було: не намагайся на мене нічого перекладати».

Його давній приятель рухає свої стопи в дорогих чоботах до «Жаме тужур», де його невпинно зростаючу дупу скоріш за все взасос цілуватиме метрдотель. Морріс переводить погляд на бублик і думає, що його треба доїсти — або принаймні зішкребти зубами сир, — але його шлунок занадто сильно зціплений, аби прийняти його. Натомість він піде до МАК і проведе день у спробах навести хоч якийсь лад у їхній перекрученій із ніг на зад електронній файловій системі. Він знає, що йому не варто повертатися сюди, на Лейсмейкер-лейн — яка вже навіть не вулиця, а щось подібне до дорогого відкритого молу, куди заборонено в’їжджати автомобілям, — і знає, що наступного вівторка, імовірно, знову сидітиме на цій самій лавці. І у вівторок ще за тиждень. Якщо тільки не отримає записники. Це зруйнує чари. Тоді давнього приятеля можна буде викинути з голови.

Він підводиться й кидає бублик у найближчу урну. Дивиться на «Жаме тужур» і шепоче: «Ти нікчема, старий. Справжнісінька. І я б залюбки…»

Але ні.

Ні.

Важливі тільки записники, і якщо Чак Роберсон допоможе, він завтра ввечері вирушить за ними. А Чак допоможе. Він надто зобов’язаний Моррісу. І Морріс має намір зажадати цей борг повернути. Він знає, що варто почекати довше, поки Елліс МакФарланд не переконається остаточно, що Морріс — абсолютно добропорядний громадянин, і не спрямує своєї уваги на щось інше. Але цей потяг до скрині й того, що в ній зберігається, — йому неможливо опиратися. Моррісу б дуже хотілося віддячити цьому гладкому сучому сину, який натоптує собі пику вишуканою їжею, але помста не настільки важлива, як четвертий роман про Джиммі Ґолда. Можливо, є ще й п’ятий! Морріс знає, що це малоймовірно, але таку можливість не можна заперечувати. У тих записниках багато чого було. Дуже багато. Він іде до автобусної зупинки, кинувши недобрий погляд на «Жаме тужур» і подумавши: «Ти й не дізнаєшся, як тобі пощастило. Давній приятелю».

Приблизно в той самий час, коли Морріс викидає недоїдок бублика й прямує до автобусної зупинки, Ходжес доїдає салат і думає, що не відмовився б ще від кількох таких порцій. Він кладе коробочку з пенопласту й пластикову ложковиделку до паперового пакета й кидає його під пасажирське сидіння, подумки занотовуючи не забути викинути сміття пізніше. Йому подобається нова машина, «Пріус»[45], менше за десять тисяч миль пробігу, і він намагається підтримувати в ній чистоту й порядок. Машину вибрала Холлі. «Будеш палити менше бензину й берегти природу», — сказала вона йому. Жінка, яка колись ледь наважувалася вийти з будинку, тепер керує багатьма сторонами його життя. Якщо б мала бойфренда, злегка послабила б хватку, але Ходжес знає, що це навряд чи станеться. Він замінює їй бойфренда, і більшого їй не треба.