Брекдорп підвівся. Сьогоднішня розмова, як і всі попередні, не дала наслідків. А Вільсон цього не розуміє. Він думає, що, коли називають ім'я президента Еверета, вчені одразу стають навколішки. Ну що ж, гаразд! Коли не допомагає слово, тоді… Ні, примусом тут нічого не вдієш. Лишається третій шлях: звести Метіуса з Кальманом — нехай трохи почубляться.
Брекдорп попрощався з професором і вийшов.
Біт Стефсон їздила в невеличкій білій спортивній машині. Раніше батько брав її з собою у велику машину, але останнім часом Стефсон затримувався в лабораторії. Щоб не залежати більше від батька, Біт купила собі двомісний автомобіль.
Хріс Браун стояв, спершись на стіну гаража. Він заплющив очі і з задоволенням підставляв обличчя передвечірньому сонцю. Небо над атомним містом, Рівертауном і пустелею було таке чисте, таке блакитне, мов новісінька, без єдиної цяточки тканина. Ах, як приємно стояти, заплющивши очі, і відчувати на обличчі лагідний лоскіт сонячного проміння! Може, все-таки ще є надія? Він так хоче, він мусить одужати: в нього є важливі справи!
Роздуми молодого вченого перервав сигнал — з підземного тунелю виїхала машина Біт Стефсон.
Коли Хріс відійшов од стіни гаража, Біт побачила його. Вигляд у Брауна був такий поганий, що дівчина злякалась.
— Алло, Хріс, сідайте! — гукнула Біт, відчиняючи дверцята машини. — Ми давно не бачились.
Вони потиснули одне одному руки, і Хріс Браун сів у машину. Це коштувало йому великих зусиль.
Біля воріт машина зупинилась. Обоє, не припиняючи розмови, показали свої перепустки вартовому. Біт повільно рушила далі. Хрісу, мабуть, приємно було їхати у відкритій машині в цей передвечірній час. Він повернув до дівчини змарніле обличчя. В його карих очах виблискували зеленкуваті вогники.
— Де ж ваша державна таємниця, Біт?
— Сьогодні телеграмою викликали вашого наступника, Хріс.
— Хто ж це такий? — Він почав потягувати свої кістляві пальці. Дівчина помітила, як на його худій шиї швидко рухається кадик.
— Барн Кальман, — сказала вона осміхаючись.
— Барн? Барн Кальман? — Браун не зводив погляду з білої стрічки бетонної дороги, що тяглася в пустелю. — Барн приїздить сюди? Коли?
— Як тільки буде можливість. Думаю, через кілька днів. Адже телеграма ПЕК знімає всі перешкоди.
Повільно повернувши голову до Біт, Браун сказав:
— Я нічого не маю проти приїзду Барна. Те, що йому передають мою експериментальну лабораторію, мене теж не турбує. Він діятиме обережно. Зовсім не обов'язково, щоб з кожним траплялося те, що зі мною. Але він не повинен робити того, що ми тут робимо.
Дівчина трохи примружила очі. Що він знає, цей молодий науковець, про ті речі, які робляться за кулісами Мехіко-Занда?
— Ви надто песимістично настроєні, Хріс. Тут же нічого особливого не коїться, — ні змов, ні злочинів…
— Ах, Біт, не думайте, що ми такі наївні і вже зовсім нічого не розуміємо. Людям стало відомо, що Атомний слон часто буває у професора Метіуса. Чого йому там треба? — Очі Брауна промовляли більше, ніж його голос.
— Нехай це вас не хвилює, Хріс, — спробувала заспокоїти молодого вченого Біт. — Зрештою, це обов'язок Брекдорпа — цікавитися дослідженнями.
— Дослідженнями! — глузливо розсміявся Браун. — Ви, мабуть, неуважно стежите за пресою, Біт. Те, що від нас, працівників атомного міста, тримають у таємниці, в газеті написано чорним по білому.
Вчений вийняв газету, розгорнув її і показав невелику замітку. То була «Нью-Йорк уікенд» — газета групи прогресивних діячів. Казали, що її фінансує архімільйонер Норман Окленд, який виступає проти атомного озброєння. В газеті на не дуже помітному місці було написано:
«Ходять чутки, що один з наших найбільших дослідних атомних інститутів працює над серією дослідів, які, можливо, вже найближчими місяцями мають завершитись «успішним» ядерним випробуванням».
Біт Стефсон пильно подивилася на Хріса Брауна.
— Ви думаєте, що автор має на увазі Мехіко-Занд?
Не відповідаючи на питання, Браун сказав:
— Треба було б попередити Барна Кальмана, щоб він не бруднив рук цією справою. Батько втягне Барна в роботу над своїми дослідами. Професор Кальман ладен робити все заради власної вигоди. А професор Метіус належить до тих людей, що цілком віддають себе науці. Які будуть наслідки досліджень і для чого використають його відкриття, вчений не думає. Біт, не дозволяйте, щоб Барн з-за честолюбства свого батька або ради «чистої науки» Метіуса став на хибний шлях.
Біт, зупинивши машину, прочитала замітку. Потім рушила далі. Її випередили кілька машин, що йшли з атомного міста. Промчали мимо великі автобуси з робітниками і службовцями. Браун склав газету і сховав у внутрішню кишеню піджака. Біт подумала: «Дивно, що Брекдорп нічого не сказав, а я теж проґавила цю замітку».
— Ви давно знаєте Барна, Хріс?
— Ми вчилися разом, були членами одного клубу. Він молодший за мене.
— Він же знає, що ви тут, і, певно, зайде до вас.
Браун втомлено посміхнувся.
— Відколи я тут, наші зв'язки порвалися. Вам же відомо, які ми підписали договори. Та воно й краще, що Барн нічого не знає про мене. Адже я людина мертва.
Біт злякано обернулася.
— Не кажіть так, Хріс!
— А як же інакше, коли у тебе в тілі половина атомної бомби? Єдине, що мені хочеться, це допомогти успішно завершити досліди вашому батькові.
— Ви нам допоможете, Хріс. Ви ж знаєте, мій батько дуже цінить вашу роботу. Барна Кальмана ми теж перетягнемо на свій бік.
В голосі Біт звучала надія. Очі дівчини блищали.
І. Ф Стефсон поїхав електрокаром подивитися на пущений два дні тому дослідний реактор. Відколи Біт розповіла йому про свою розмову з Хрісом Брауном, професор не міг заспокоїтися. І взагалі в нього було тривожно на серці. Візити Брекдорпа до Метіуса і перевірки турбували Стефсона. Адже натискувати на Метіуса, підганяти його в роботі просто злочин. А тут ще ця газетна замітка. Невже вона натякала на Мехіко-Занд? Можливо! Стефсон подзвонив Метіусу. Але йому відповіли, що керівник другого відділення виїхав до нового реактора.
Коли Стефсон увійшов у цілком захищений від променів перший зал, Метіус уже стояв біля розподільчого щита. Почувши за собою кроки, Метіус обернувся.
Стефсон привітався і жваво запитав:
— Ну, що, Метіус, як вам подобається наше дитя? Реактор легко й швидко завантажувати сировиною і очищати від рідкого пального, до того ж він не потребує особливого догляду. На мою думку, це тип майбутнього агрегату. В цьому однорідному реакторі одна й та сама рідина, здобута в реакції суміш, є і пальне, і охолодний засіб. Це перший крок до цілком автоматизованого однорідного реактора, який вироблятиме дешеву енергію в максимально безпечних умовах. Яка ваша думка?
— Якби можна було позбутися системи відведення тепла і переробити систему регулювання з запобіжними приладами, вийшов би дослідний реактор для надзвичайно швидкого розщеплення ядер.
На лобі Стефсона з'явилися дві круті зморшки, схожі на літеру V.
— Гм, отже, такий реактор міг би, кінець кінцем, стати своєрідною дослідною бомбою..
Метіус помахом руки начебто стер застережливі слова Стефсона і сердито пробурмотів:
— Друге відділення має завдання створити швидку ядерну реакцію, при якій би не звільнялося радіоактивне проміння. Постановка проблеми дуже цікава. Єдиний відомий шлях до розв'язання такої проблеми — створення колосальних температур; близько 20 мільйонів» градусів за шкалою Кельвіна. Для цього потрібні величезних розмірів конденсатори запалювання. — Метіус широко розвів руки. — Є, безумовно, й інші можливості. Саме для того, щоб їх знайти, я і проваджу досліди «в барі привидів доктора Снобіна». Звичайно, досліди становлять певну небезпеку для атомного міста. Але поки що немає іншого виходу, — знизав учений плечима, — треба йти на риск.