Барн замовк.

Біт дивилася просто перед собою. Була темна, синьо-чорна ніч. У небі яскраво світилися зірки. Дівчина знала, що Хріс Браун колись кохав її. Може, і досі кохає, А вона його завжди обминала. Тепер дівчина шкодувала про це. Біт нахилилася вперед і засвітила свічку у скляній кулі.

— Скільки Хрісу років? — спитала вона.

— Тридцять чотири, — відповів Барн. — Він на чотири роки старший за мене.

Прийшов Стефсон. Він зрадів, коли побачив у себе молодого науковця.

— Заходьте до нас частіше, Барн, — сказав професор. — Я не прихильник спеціальних прийомів і запрошень. Мій дім завжди відкритий для вас, навіть коли я буду зайнятий. Хтось уже подбає про наших гостей. Правда ж, Біт? — Професор поклав руку на плече дочки. Чи не зародилося в ньому побоювання, що між молодими людьми в цю вечірню годину виникло більше-довір'я, ніж дозволено в Рівертауні? Можливо.

Френк Вільсон прокинувся, коли машина зробила поворот і пішла на посадку. Вільсон позіхнув і уважно оглянув своє відображення в стінному дзеркалі. Він уявив, яке враження справить на Брекдорпа його приїзд, і посміхнувся. Атомний слон буде не дуже радий, що йому доведеться вночі зустрічати Вільсона.

З висоти п'ятсот метрів атомне місто в пустелі мало вигляд яскраво освітленого кола, сяючого кратера вулкана. Вільсон ущипнув себе за ніс: ну, й погані думки лізуть у голову. Якби вулкан отам унизу плюнув атомним полум'ям, то літак теж підкинуло б угору. Велика світна пляма почала поділятися на менші плямки, і незабаром з'явилися посадочні вогні на аеродромі. Пілот легко, майже невідчутно посадив машину, і вона покотилася до будинку аеропорту.

Френк Вільсон першим вийшов з літака. Біля яскраво освітленого залу чекав Атомний слон — живий монумент Мехіко-Занда. Дві години тому радіограма Вільсона підняла його з ліжка.

Через чверть години обидва директори вже сиділи в службовому кабінеті Брекдорпа. Вільсон вийняв сигару, відкусив кінчик і кинув його у велику попільницю, що стояла на письмовому столі. Брекдорп тим часом увімкнув диктофон.

— Президент хоче особисто ознайомитися з новим відкриттям, — одразу ж почав Вільсон. — Він може приїхати сюди завтра чи післязавтра.

Брекдорп чекав усього, тільки не того, що в Мехіко-Занд приїде президент. Це вже занадто. Товста рука директора безсило впала на стіл.

— Президент? З новим відкриттям? Але ж це… утопія! Ми навіть теоретично ще не розв'язали проблеми, не кажучи вже про її практичне здійснення. — Брекдорп розсміявся. — Президент хоче пройтися по лабораторіях і повезти звідси чисту бомбу, так би мовити, як подарунок гостеві. Мабуть, не вийде.

Вільсон поставив завдання: цієї ночі тут, на місці, остаточно все вирішити. Якщо буде потрібно, він звільнить з роботи одного з керівників — Стефсона або Брекдорпа,

— Значить, кажете, не вийде, Брекдорп? Але ж ідеться про найбільший бізнес століття. Саме через це я й прибув сюди вночі.

Брекдорп кивнув головою. Він простягнув руку по електричну запальничку, уникаючи негайної чіткої відповіді.

— Ще позавчора я повідомив президента, — сказав Вільсон з глузливою посмішкою, — що попередні експерименти дали позитивні наслідки. Я запевнив його, що тут ведеться гарячкова робота, аби у встановлений строк повністю завершити всю програму по створенню нової конструкції. В нас лишилося тільки два місяці.

— Два місяці, — повторив Брекдорп і похитав головою. — Неможливо. Це неможливо, містер Вільсон. Я подам у відставку.

На обличчі Вільсона застигла посмішка: він провів рукою по гладенькому напомадженому волоссю і примружив-ліве око.

— Це було б лінією найменшого опору. Так ділові люди не роблять, Брекдорп. Нам треба спокійно все обговорити, обміркувати. Ви згодні? Що ви скажете про Стефсона?

— Стефсон чудовий учений. З усіх можливих шляхів розв'язання проблеми він завжди обирає найвірніший. Але… він думає! Думає про речі, які його не стосуються. — Тепер Брекдорп говорив без будь-якої роздратованості, цілком по-діловому. — Його, гм… Скажемо відверто, його особисті інтереси не збігаються з нашими і лежать в іншій площині. Цей професор захоплений безглуздою ідеєю мирного застосування атомної енергії в промисловості і відмовляється використовувати атомну енергію для… винищення людей. Так він і сказав: «Винищення людей!» Стефсон не вірить у покликання Америки, не вірить, що нове відкриття потрібне для того, щоб Америка здійснила свою місію.

На обличчі Френка Вільсона з'явився вираз іронії й глузування. Покликання Америки. Вирішальним, з його погляду, було інше питання: хто зробить великий бізнес на чистій бомбі — ПЕК, атомне місто державної комісії з атомної енергії в Лос-Аламосі чи росіяни. Бізнес повинна зробити ПЕК. Нехай тоді укладають хоч сто угод про припинення ядерних випробувань. Але тільки після того, як Мехіко-Занд матиме чисту бомбу.

— Стефсон симпатизує росіянам? — спитав Вільсон і прикусив нижню губу.

— Це занадто сильно сказано, містер Вільсон. Цього ніхто не доведе, навіть сам Лекс Шпрінгер. Стефсон учений, його дослідження прославили Мехіко-Занд в усьому світі. Але відтоді, як він став технічним керівником, професор скеровує людей на розв'язання своїх завдань.

— Ну, а Метіус?

— Це фанатик від науки. Він працює над проблемою вільного від нейтронів сполучення ядер. Що ми зробимо з його відкриттям: виготовимо бомбу чи холодильник — ученого не цікавить. Можливо, він досягне реакції на сто процентів чистої від променів, але позбутися сильної радіації в момент вибуху і альфа-бета-гамма променів, яких усунути не можна, хоч вони теж являють собою значну небезпеку, йому не вдасться.

— Отже, Метіус, — сказав Вільсон.

— На жаль, ні, — Брекдорп прикрив обличчя шовковим носовичком, щоб гість не помітив його мимовільної посмішки. — Метіусу потрібно щонайменше два роки. Він ніколи не погодиться на проміжне рішення між звичайною і чистою бомбою. Почуття гідності вченого не дозволить йому піти на компроміс.

— Тоді лишається тільки Кальман, — холодно констатував Вільсон.

У Брекдорпа ця кандидатура теж не викликала захоплення.

— Кальман честолюбний, — зауважив директор. — Він добре підготовлений як теоретик, його тут називають «верховним жерцем» американського століття. Він збожеволів на ідеї американського століття і заради неї ладен зробити що завгодно. Слід, мабуть, спробувати використати його честолюбство і суперництво з Стефсоном…

— Чудово, Брекдорп, — сказав Вільсон, підводячись з місця. — Кальман саме та людина, е яка нам потрібна, кращої і не знайдеш. — Він потер руки і додав — А Стефсона треба усунути з посади.

Стефсон був дуже здивований, коли в його лабораторію завітав Атомний слон. Звичайно Брекдорп, коли йому треба було поговорити з технічним керівником, заходив до його кабінету в головному корпусі. Сюди, в лабораторію, директор не приходив, боячись радіації.

— Прошу, містер Брекдорп, — показав професор гостеві на крісло.

Директор неспокійно оглянув лабораторію і спитав:

— У вас тут є радіоактивні препарати?

— Ні. — Стефсон вслід за Брекдорпом подивився на індикатор і роз'яснив: — Червонуватий колір походить від великих швидкостей натрієвого інкубаторного реактора. Я вже кілька разів нагадував, що реактор треба відремонтувати. Мабуть, доведеться на деякий час припинити роботу, що знизить виробництво плутонію. Бо коли реактор працюватиме так і далі…

— Хіба зараз можна думати про це, Стефсон! — Здавалося, червонувате світло на індикаторі раптом втратило для Брекдорпа будь-яке значення. — Плутоній і тритій потрібні нам до зарізу. Я вже не кажу, що вони дають чималі прибутки. Про це вам теж треба думати, Стефсон. Мехіко-Занд, зрештою, не тільки інститут, а й підприємство і мусить давати прибутки.