— Браун, — прогримів за ним голос Брекдорпа. — Тут я вирішую, а не ви. Верніться. Прошу, містер Шпрінгер.
— Яку суму ви пообіцяли шоферові Зонненфельду за те, що він розставив ящики з плутонієм відповідно до ваших вказівок? Це вам потрібно було, щоб підтвердити свої висновки?
Браун дивився на Шпрінгера і нічого не розумів. Він відчув, як його груди пронизав гострий колючий біль. Серце наче зупинилося.
— Ви приписуєте мені… Ви називаєте мене вбивцею трьох чоловік? — Викрикнувши ці слова, Браун знову впав у крісло. Такої підлоти він ще не бачив навіть тут, на підприємстві Першої електричної корпорації. — Я рискував життям заради атомного міста, — пошепки вимовив він. — Я, смертельно хвора людина, щоразу знову повертався до лабораторії, не звертаючи уваги на свій стан, а тепер… — він безпорадно махнув рукою; мовляв, нічого даремно витрачати слова.
Брекдорп зручніше вмостився в кріслі і промовив:
— Містер Браун, ви, мабуть, розумієте, що в нас досить матеріалів для того, щоб передати справу в прокуратуру. Але ми цього не зробимо. І не тому, що ви маєте якісь заслуги, хоч вони у вас, без сумніву, колись були. Ми вирішили не передавати вашої справи в прокуратуру тому, що лікарі санаторію свідчать, гм… що ви не зовсім здорова людина. Але працювати далі в атомному місті ви не можете. Ми хочемо дати вам можливість, містер Браун, поправити своє здоров'я і тому звільняємо з роботи. Гроші вам буде сплачено за договором. — Брекдорп закопилив товсту нижню губу. — А тепер ви повинні усно підтвердити протокол нашої розмови, яку записав диктофон.
Браун підвівся, підійшов ближче до стола Брекдорпа і промовив:
— Я, Хріс Браун, підтверджую розмову, яка щойно відбулася з містером Брекдорпом, без тих обвинувачень…
— Стійте, — перервав його Брекдорп. — Цього досить.
— Але ж ви не думаєте, — спробував Браун захищатися, — що містер Шпрінгер сказав правду?
— Можете вибирати між звільненням, яке ми вам великодушно пропонуємо, і арештом. У нас вистачить матеріалів, щоб посадити вас до кінця життя у Сінг-Сінг. В такому випадку ви потягнете за собою ще й інших осіб. — Атомний слон говорив зовсім байдуже, його обличчя не відбивало ніяких почуттів. — Вибирайте, — повторив він, витираючи піт з лоба.
Браун трохи подумав і відповів:
— Дякую, нехай буде так. Тепер я можу йти?
— Ви залишите місто і не скажете нікому з наших співробітників жодного слова. Влаштовуйте свої справи так, щоб ви могли вилетіти вечірнім літаком. Куди вам виписати квиток?
— До Нью-Йорка.
Через півгодини після цієї розмови в кабінет Брекдорпа викликали Стефсона. Директор атомного міста без усякого вступу сказав йому:
— Я повинен повідомити вас, містер Стефсон, що ми були змушені звільнити Хріса Брауна.
Стефсон спершу не повірив цьому.
— Браун смертельно хвора людина, — сказав професор Стефсон. — Він віддав атомному місту своє життя. Не можна ж…
Брекдорп підняв руку, і Стефсон замовк.
— У Брауна є заслуги, яких ніхто в нього не відбирає. Але ці заслуги не дають права шпигувати в атомному місті. Ми принаймні дотримуємося такої думки. Вони не дають також права друкувати статті, які завдають нам шкоди. Браун визнав, що мав зв'язки з людьми, обвинуваченими в антиамериканській діяльності. Уже цього досить, щоб передати його справу в прокуратуру. Крім того, є підозра, що Браун не тільки організував вибух у старому корпусі 37, а й спробував вчинити шпигунський акт в новому корпусі 37.
— Це неможливо, — спалахнув Стефсон. — Така людина, як Браун. Пробачте, але це просто смішно.
— Ми маємо свідчення Брауна, — Брекдорп вказав рукою на диктофон. — Брауна звільнено на таких умовах, як і інших. Гроші йому сплачено згідно з договором. Я вас потурбував, містер Стефсон, тільки для того, щоб поінформувати і, скажемо відверто, попередити. Як я уже вам говорив, ми маємо намір одразу ж після успішного завершення дослідів професора Кальмана відновити колишні умови праці. Певні, гм, виробничі суперечності завдали нашій роботі шкоди. Нам не хотілося б, щоб це тривало й далі. Ви, Стефсон, найстаріший і найрозумніший наш працівник і бачите далі за інших. Ми хочемо запропонувати вам, гм, підтримати експеримент Кальмана, дати на нього свою згоду. Від цього значення успіху зросте. До того ж Кальман працює над одним з варіантів дослідів, які провадили ви. Ваше прізвище однаково назвуть.
Це була пастка. Професора хотіли зробити співучасником злочину Кальмана. Брекдорп поставив перед ним умову: або він погодиться на співробітництво, або його, якщо експеримент не дасть бажаних наслідків, вважатимуть співучасником обману.
— Дорогий, містер Брекдорп, — посміхаючись, відповів професор. — Ви, певно, знаєте, що я давно припинив, ці досліди. Варіант, що його обрав Кальман, я підтримати не можу. Наскільки мені відомо, весь план експерименту в цілому і в усіх його деталях уже остаточно розроблено і затверджено. Якби я зараз включився в роботу, це могло б внести тільки безладдя. Крім того, я не бачив аналізів Ватфілда, що розвіяли сумніви Кальмана і підтвердили правильність шляху, який він обрав.
Брекдорп примружив очі і пильно глянув на Стефсона.
— Чи не хочете ви цим сказати, ніби хтось умовив професора Кальмана зробити таке, що суперечить його науковим поглядам і знанням? — запитав Брекдорп і підвівся з свого місця.
— Так, саме це я й хочу сказати — Стефсон понишпорив у боковій кишені піджака. — Можна мені подати вам, містер Брекдорп, заяву про звільнення? За нинішніх умов я не бачу можливості далі працювати в Мехіко-Занді.
Брекдорп тяжко зітхнув. Цей Вільсон втягнув його в паскудну історію.
— Мені дуже шкода, — сказав директор, криво посміхаючись, — але вашої відставки я прийняти не можу, містер Стефсон. Президент ПЕК, містер Джеймс Еверет теж вважає, що ми зараз не можемо вас звільнити.
— Дозвольте мені тоді коротко аргументувати свою заяву про відставку. Я вже вказував, містер Брекдорп, що експеримент колеги Кальмана — безперспективний. Він не матиме успіху. Професорові не вдалося сполучити нейтрони з металевою парою. Як контрольна, так і воднева бомби під час вибуху розвинуть дуже високу радіоактивність. Зараженість атмосфери, а, отже, і небезпека для людства після цих випробувань зросте. Відповідно до найновіших досліджень велику небезпеку становить не тільки ізотоп стронцію 90. Ще більшої шкоди завдає вуглець 14. Це довів доктор Ліббі. Його досліди перевірив і підтвердив професор Полінг. Ви розумієте, що після цих висновків я не можу підтримувати таке… лицемірство. Ви знаєте також, що я взагалі противник будь-якої бомби. Людство і насамперед учені мають інші завдання, які полягають не в тому, щоб убивати все живе тим чи іншим найновішим способом.
Брекдорп повільно сів у крісло.
— Гаразд, — сказав він, — якщо ви цього не хочете, ми можемо надати вам відпустку до завершення експериментів.
— За умовами нашого договору це означає домашній арешт. Дякую. Але майте на увазі, якщо дійде до чогось серйозного, я не мовчатиму і розповім про все, що мені відомо. А тепер, думаю, мені можна йти? Ви, містер Брекдорп, певно, хочете підготувати себе фізично й духовно до того, щоб прийняти велику дозу радіоактивних променів, — глузливо промовив професор і вийшов.
В той самий час, коли Брекдорп і Кальман, пролетівши на важкому літаку всю територію Сполучених Штатів і далі над просторами Тихого океану, наближалися до Ратакових островів, Хріс Браун прибув у Нью-Йорк. Він уже багато років не бачив цього міста. Після далекого, тихого і небагатолюдного Рівертауна, велике, сповнене шуму і руху місто здалося йому справжнісіньким пеклом. Останні дні Браун майже не спав і зовсім знесилів. Він напружено працював над проблемою: що можна зробити, аби перешкодити експерименту Кальмана. Біль від того, що Барн і Біт кохають одне одного, вгамувався, відступив перед почуттям ненависті до Брекдорпа і Шпрінгера. Щоб зробити бізнес з так званою «чистою» бомбою, ці безсовісні люди не спиняться ні перед чим, підуть на будь-який злочин. Та вони помиляються…