— Виходить, ми повинні стати байдужими спостерігачами найжахливішого злочину, — з відчаєм вигукнув Барн. — Знову і знову загинуть люди. Оці, — він показав на жінок і дітей. — І Хріс, і ви, і я! А коли навіть пощастить нам урятуватися, Хріс усе одно загине!
— Ми не можемо нічого вдіяти, — сказав Стіпс, схиливши голову. — Ні повернути Хріса, ні стримати тих, хто сидить на «Ізабеллі». Не знаю, що ми можемо зробити отут, зараз. Але ж ви не хочете їхати з цього острова, і я теж змушений залишитися.
— Наше життя в руках мого батька, — вигукнув Барн. — Так чи інакше, я твердо заявляю: поки не припинять ці прокляті випробування, ноги моєї не буде в лабораторії.
— А до того часу?
— Я підтримуватиму Берда Магона. Треба знайти шляхи й заходи, щоб і в Штатах підняти людей проти…
Раптом він скрикнув і рвучко закрив руками очі. Довкола виникло сліпуче світло. Здавалося, Барн відчуває його всім тілом.
— Це контрольна бомба!
Бари подивився крізь пальці на море. Там, де стояв «Ураган», на якому перебував Хріс Браун, над краєм моря висіла червона вогненна куля штучного сонця, приблизно у п'ять разів більша за справжнє сонце.
Джон Стіпс надів чорні окуляри і почав знімати кіноапаратом.
— Хріс поїхав на вірну смерть! — гукнув він.
Але сильний удар грому заглушив його голос. Могутній звук розсипався, обізвався луною. Це був нечуваний по силі, жахливий грім, наче в одне з'єдналися незчисленні грози.
Потім настала тиша. Але яскраве сяйво залишилося. Воно так сліпило очі, що не видно було нічого.
— Це контрольна бомба! — знову крикнув Барн. — Вона мала вибухнути на висоті вісім тисяч метрів, але впала значно нижче і розірвалася десь за п'ятсот метрів над морем.
Сіро-жовтогарячий гриб піднімався вище до неба. Це було пекельне, сатанинське видовище. А коли згодом вибухне друга бомба, еквівалентна п'ятнадцяти мільйонам тонн вибухівки, тоді, певно, небесне склепіння розколеться навпіл. На острів обрушиться вогонь страшенної сили. В людей виникне враження, наче гине весь світ. Той вогонь поглине все: море, корабель, острів, людей, його, Стіпса, тубільців і Хріса… І Хріса? А де зараз Хріс? Що з ним?
Радіограми про події в Тихому океані, а також фотознімки передавалися по цілій системі літаючих релейних станцій на американський континент, де перед екранами сиділи спеціалісти з відповідних відомств у Міамі, Вашінгтоні, Лос-Анжелосі.
І. Ф. Стефсону вдалося прийняти цю передачу на екран телеприймача у службовій кімнаті Біт. Правда, для науковців і службовців атомного міста події на Ратакових островах не становили таємниці, але вони знали не все. Сенсація, яку ПЕК готувала для мільйонів людей, мала бути несподіванкою і для них.
У Мехіко-Занді минула третя година опівдні, а там, де проводився експеримент з новою конструкцією Кальмана, по той бік ста вісімдесятого градуса, почався новий день, була десята година ранку.
І. Ф. Стефсон і Біт бачили на екрані те, що за календарем сталося наступного дня. Біт запитала батька, чи не послати, бува, Еверету телеграму. Стефсон вагався, він висловив думку, що Барну, можливо, все-таки пощастило вплинути на батька.
— А якби і пощастило, — міркував Стефсон далі. — Вільсон і Брекдорп на це не звернуть ніякої уваги. Вони притиснуть Кальмана до стіни. На кораблі він їхній в'язень.
У цю мить почалася передача. На екрані замерехтіла маленька цяточка, схожа на корабель. Це гойдався на хвилях «Ураган». Але серед безмежного морського простору його важко було впізнати. «Отже, — подумав Стефсон, — Еверет, Вільсон і уряд не зважили на рішення Москви. Чогось іншого і чекати було важко. А обвинуватять в усьому Кальмана».
Раптом з гуркотом розчинилися важкі подвійні двері в кімнату Біт. На порозі стояв Мерлан Метіус, широкоплечий, важкий і надзвичайно збуджений. Він підійшов до Стефсона і Біт, зупинився перед телевізором і втупився в екран. На фоні зелено-блакитної води професор помітив маленький кораблик — «Ураган». Цю картину він бачив в уяві вже кілька днів, вона його невідступно переслідувала. І все-таки вчений сподівався, що випробування не буде проведено.
Метіус відкашлявся і глузливо засміявся.
— Отам, значить, розкриється велика таємниця «чистої» бомби містера Кальмана. Москва припиняє випробування, а ми… — махнув він сердито рукою. — Ми маємо вільну від радіації реакцію Кальмана! Ви були праві, І, Ф. — ваші передбачення підтвердилися. — Метіус кивнув на телевізор і важко сів у крісло.
Умостившись, професор одвернувся від екрана, глянув на Стефсона, Біт і раптом збагнув, що, охоплений почуттям тривоги, безцеремонно вдерся в чужу кімнату.
— Пробачте, я хотів… Я, мабуть, заважаю тут…
— Ви ж знаєте, Метіус, що я тут сам тільки гість, — відповів Стефсон. — Але, зрештою, ми ж повинні побачити, як вибухне грандіозна бомба на честь сторіччя ПЕК, мусимо, так би мовити, бути присутніми при цьому. Тому Біт і попросила вас прийти сюди. Чи, може, вам не хочеться дивитися на це видовище.
Метіус втомлено махнув рукою і відповів:
— А я й забув. Щоб не думати про це кляте випробування, замкнувся в лабораторії і працював над проектом холодного реактора. Адже всі запаси тритію витрачено на експеримент Кальмана. Просто не віриться, що експеримент справді провадять. І саме тепер, коли Москва припинила випробування! Президент Еверет…
Метіус замовк. На екрані телевізора раптом запалало штучне сонце, воно сліпило очі, було таке яскраве, що, здавалося, розтопить скло телевізора.
Коли полум'я трохи потьмяніло і піднявся гриб диму, Стефсон промовив:
— Контрольна бомба, здається, вибухнула занадто низько над морем. Її все-таки запалили, а це значить, що всі наші сподівання були просто смішними. Випробування провадять, незважаючи на заяву Москви. А що буде далі, не знаю.
Метіус скочив з місця і попрямував до дверей. Він задихався в кімнаті, його тягло на свіже повітря. Але біля дверей професор зупинився, обернувся і, глибоко засунувши руки в кишені, знову повільно підійшов до свого колеги.
— Знаєте, Стефсон, — сказав він, — я розмовляв з президентом Еверетом. Я йому роз'яснив, що експеримент з наукового погляду не може бути чистим ні в якому разі. Я ніколи в житті не старався говорити так популярно. Адже Еверет у ядерній фізиці нічогісінько не розуміє. Та хоч президент і цілковитий невіглас у нашій справі, він мусив би зрозуміти з моїх пояснень, що експеримент не слід провадити. — Метіус перевів подих. — І що ж мені відповів містер Джеймс Еверет, президент Першої електричної корпорації — ця стара людина з пергаментним обличчям? — Навіть тепер при згадці про ту розмову. Метіуса охоплював гнів. Професор аж почервонів. — «Містер Метіус, — кинув недбало Еверет, — навіщо ви мені розповідаєте про це? Ви мали можливість зробити все краще. Чому ж ви не зробили? Чому ви не подарували корпорації нову конструкцію до дня її ювілею? Мені вчувається у ваших словах заздрість безталанного конкурента». Отак він мені відповів, Стефсон. Кажу вам святу правду. Я, звичайно, теж не змовчав. «Сер, — зауважив я, — коли ви вбачаєте в мені конкурента містера Кальмана, будь ласка, залишайтеся при своїй думці. Ви можете також не рахуватися з науковими міркуваннями про наслідки атомної реакції. Але рішення Москви мають спонукати вас…» Та Еверет перебив мене: «Містер Метіус! Хірург, піаніст чи гравець у бейсбол, може висловити свою думку про цю політичну справу з таким же знанням, як і фізик-атомник, тобто без будь-якого знання. Лишімо, будь ласка, політичні й економічні питання для тих, хто їх хоч трохи розуміє…» Я дозволив собі перервати на цьому розмову. Можливо, це було неввічливо, але інакше я не міг.
Розповідь професора дуже здивувала Стефсона. Метіус, виявляється, змінився, став зовсім іншою людиною.
— Ви надто довго закривали очі на те, що відбувається в житті, — промовив Стефсон, поклавши колезі руку на плече. — Погляньте навколо, Метіус. Лінус Полінг зумів зібрати тисячі підписів проти ядерної зброї і випробувань. І це ще далеко не всі, хто повинен був би протестувати. А от Едвард Теллер підтримує божевільні плани реакційних політичних діячів і промисловців. Він удесятеро гірший за Кальмана. Мужніх людей, таких, як Браун, звільняють, мене підозрюють у чому хочуть, усунули від роботи, мені погрожують. Інакше й бути не могло, бо ми протестуємо надто неорганізовано. Нам бракує згуртованості, яка могла б протистояти еверетам і вільсонам.