— Чудо! Чудо!..

Вільсон обернувся і зробив знак рукою. Підбігли два охоронники і витягли Кальмана із залу.

Брекдорп підійшов до Вільсона, який втупив очі в екран.

— Кожух з тритію й дейтерію не спалахнув, — сказав він.

— Це я теж зрозумів, — прошепотів Вільсон.

Він бачив, як його гості мовчки виходили із залу. Підготовлені договори не буде підписано. Перемогла Москва! Ні, про цю невдачу громадськість не повинна знати. Нічого, нічогісінько не можна повідомляти!

Хтось від нервового збудження цокотів зубами. Вільсон зрозумів, що то він сам цокотить. В нього боліли вилиці, а підборіддя так тремтіло, що мало не вискакувало з суглобів. Поступово Вільсон оволодів собою.

— Подбайте, щоб привезли всі буї, а також прилади з островів і щоб ніхто не підходив до них. Молодому Кальману накажіть повернутися до свого батька: «Ізабелла» має негайно піти звідси. Ага, мало не забув, цих чорношкірих висадіть у човни. Катер, який поїде забирати Кальмана, може відбуксирувати їх на острів.

— Вибух був слабший за вибух контрольної бомби, — знову почав своєї Брекдорп,

— Ну й що з того? — гримнув на нього Вільсон. — Ви вже наклали в штани від страху. А про долари, — вказав він через плече на екран, — які ми марно викинули в повітря, не думаєте? Таку штуку ви могли запалити в своєму садку в Рівертауні як вечірній фейєрверк. — Директор ПЕК повернувся і пішов до виходу. — Я зараз же вилітаю звідси. Треба про все поінформувати Еверета. Уявляю, яке в нього буде пісне обличчя. Думаю, Брекдорп, вам слід підшукати інше місце. Бажаю щастя.

Він, широко ступаючи, вийшов із залу.

Перше, що зрозумів Брекдорп, це те, що свого кабінету в Мехіко-Занді з температурою повітря в двадцять один з половиною градуса він більше не побачить.

Повідомлення, що Радянський Союз припинив ядерні випробування, викликало у людей всіх країн великі надії. Весь світ з нетерпінням чекав повідомлення з Вашінгтона, що американський уряд наслідує приклад Радянського Союзу. Але Вашінгтон мовчав.

Високо в небі сяяло у всій своїй чудовій красі сонце, заливаючи океан пекучим золотим промінням.

У пункті нуль, де нещодавно стояв «Ураган», ранковий вітерець кружляв легенькі брижі. На дні моря якорі дедалі більше вгрузали в пісок — все, що лишилося від корабля місткістю в три тисячі тонн. Спека від вибуху запалювальної плутонієвої бомби розплавила сталь і всі інші метали, а дерево спопелила за кілька секунд. Тільки дим плив над ідилічно красивими, мирними, чарівними південними островами, які знову побачили поблизу себе руйнівне атомне сонце.

Повертаючись у Нью-Йорк, Френк Вільсон послав з борту літака радіограму Еверету: «Х-10 потонула. Вільсон».

Президент ПЕК вирішив не чекати свого найближчого співробітника, який прагнув стати його наступником: в нього не було для цього часу. Наступник! Еверет криво посміхнувся. Разом із своїм радником з ядерної фізики він спостерігав у Міамі вибух по телевізору і бачив, що з другої, основної бомби, нічого не вийшло. Це його приголомшило.

Коли надійшла радіограма од Вільсона, Еверет, не читаючи, кинув її у корзинку. Він звелів Стефсону і Метіусу негайно прилетіти в Міамі.

Джеймс Еверет одразу ж прийняв обох учених Мехіко-Занда.

— Я з радістю вітаю вас, містер Стефсон і містер Метіус, промовив президент ПЕК і показав їм на крісла. Сподіваюсь, ви завтра візьмете участь у нашому прийомі?

Стефсон і Метіус переглянулися: тепер вони мають прикрасити святкування сторічного ювілею ПЕК. Ще вчора ця честь припала б Джеку Кальману. Зважаючи на ситуацію, вони, Стефсон і Метіус, без сумніву, можуть поставити певні вимоги щодо своєї майбутньої роботи.

— Сер, ми вдячні вам за честь, — сказав Стефсон. — На жаль, ми не зможемо взяти участі в святі. Події останніх днів примушують нас відмовитися од зобов'язань, записаних у наших договорах з корпорацією.

Еверет одразу ж збагнув: обидва дослідники загрожують відставкою, щоб поставити свої вимоги.

— Як хочете, містер Стефсон, — удавано байдуже кинув президент. — А ви, містер Метіус, теж дотримуєтеся такої думки?

— Так, — хрипко відповів професор.

— Вчора у нас була з вами малоприємна розмова, — наче між іншим зауважив Еверет. — Пригадую. Ви, мабуть, знаєте, які наслідки може мати ваше звільнення з роботи в атомному місті?

— Умови договорів нам відомі, — відповів, злегка вклонившись, Стефсон. — Ці умови передбачають обмеження нашої особистої свободи.

— Таке обмеження випливає з важливості досліджень, що ведуться в Мехіко-Занді. Так скрізь.

— Ми знаємо, які умови було створено для науковців у Лос-Аламасі наприкінці війни — зауважив Стефсон.

— Відтоді минуло багато років. Тепер війни нема, навпаки… — сказав Метіус.

Еверет спершу глянув на вчених зневажливо, потім надав своєму погляду привітності і відповів тоном, яким дорослі розмовляють з дітлахами.

— Дати точне визначення нинішньої політичної ситуації нелегко, містер Метіус.

— Пробачте, сер, — з усмішкою промовив Стефсон. — Це дуже просто. Після заяви Москви цілком ясно, що треба робити: проводити мирні дослідження на міжнародній основі.

— Бо лише за таких умов можливий справжній розвиток науки, — швидко додав Метіус.

— Чи не хочете ви цим сказати, що у вас не було умов для проведення точних наукових досліджень?

Вчені не відповіли.

— Ситуація така, експеримент з ядерною зброєю… — знову почав Стефсон..

— Провалився, — перервав його Еверет і безнадійно махнув рукою. — Причин невдачі я ще не знаю.

— Причини? — запитав Метіус. — Експеримент Кальмана з самого початку був приречений на невдачу, і насамперед з наукового погляду. — Професор хотів детально роз'яснити свою думку, але його, перервав Стефсон.

— І все-таки випробування провели. Це означає, сер, що особи, які відповідали за експеримент, використали для досягнення злочинної мети політичні погляди Кальмана, а також його надмірне самолюбство. — Стефсон вирішив позбавити Еверета, дуже хитрого полеміста, будь-якої можливості викрутитися.

— Ви, мабуть, не зовсім ясно уявляєте собі мотиви керівних службовців ПЕК, — сухо промовив Еверет, примруживши очі. А втім, чого це він захищається? Хіба президент уже не господар у корпорації? Лише він може ставити вимоги й умови. — Ви говорили про точні наукові дослідження. Ми витратили на них багато грошей, а. на дальші експерименти доведеться витратити ще більше. — Еверет зовсім не зважав на бажання Стефсона і Метіуса подати у відставку. Це питання вирішує президент, а не вчені! Він викликав їх для того, щоб дати-вказівки на майбутнє. — Ви ж хочете довести свої роботи до успішного завершення?..

— Ідеться про зовсім нові дослідження, сер, — підтвердив Метіус.

— От бачите, тим краще. Проте долари залишаються доларами. Ви, мабуть, читали опубліковане нещодавно повідомлення про те, що в світі вже близько десяти тисяч атомних бомб різних видів і калібрів. Слід констатувати, що половина цих бомб лежить у-наших арсеналах. Всі вони виготовлені з плутонію Мехіко-Занда. Виручені за плутоній гроші, — підвищив Еверет голос, — давали вам, містер Стефсон, можливість вести дослідження, а вам, містер Метіус, будувати реактори. — Президент посміхнувся і зробив жест рукою, який, мабуть, означав: «Ану, спробуйте тільки зняти бучу!»

Метіус збентежено глянув на Стефсона: може, він занадто поквапився із своїми обвинуваченнями? Але Стефсон дуже спокійно промовив:

— В ніч на 28 січня між Вільсоном і Брекдорпом відбулася в Мехіко-Занді розмова. Обидва директори виявили цілковиту єдність думок щодо методів, якими вони вирішили спонукати містера Кальмана назвати звичайну водневу бомбу радіоактивно чистою. — Стефсон замовк і трохи почекав.