Коли споночіло, пішли малим ходом. Запара відзначив у щоденнику: «Вітер ущух, а місяць сховався в тумані».

Кар, Лейте і Запара сиділи у штурманській рубці і палили цигарки, розглядаючи морську карту того моря, водами якого пливли. Це був аркуш майже чистого паперу з ледве накресленими пунктиром обводами берега на півдні й заході. Кілька цифр у південній частині моря показували, як мало пароплавів відвідало це море; на півночі ж його не плавав ніхто. Карта побережжя показувала, що воно зовсім безлюдне і майже не досліджене. Ніхто не знав докладно ні течій моря Лаптєвих, ні його льодового режиму. Лише в південній частині його де-не-де виміряно глибину. Про це вів розмову Кар із своїми помічниками.

На містку, у стерновій рубці, Соломін не спускав очей з компаса і курсової риски. Та риска вказувала майже просто на схід.

Це крига з правого борту примусила взяти такий курс.

— Лена і Хатанга вливають у море Лаптєвих, — говорив гідролог, — багато теплої води, що тече з півдня. Це дає підстави гадати, що льодовий режим південної частини цього моря не такий суворий, як, скажімо, Східно-Сибірського моря і навіть відповідної частини Карського. Проте достеменно ніхто сказати не може, як підвищують температуру моря води цих рік. Наукові експедиції спеціально цього моря ще не вивчали. Це велика прогалина в гідрології полярного басейну.

— Знову завів своєї, — усміхнувся Лейте, — він таки хоче зимувати в цьому клятому морі.

— Я — так, але я зовсім не хочу, щоб ви, любий Лейте…

Запара не докінчив. Його перебив удар пароплава об щось таке, від чого здригнулось і задрижало все судно.

Як вихор, вилетів Кар із штурманської рубки. За ним, забувши шапку й рукавиці, вискочив Лейте. За Лейте біг Запара. Штурман плигнув до телеграфу, і ту ж хвилину в машину задзвенів наказ: «Стоп!»

— Ліво стерно! — кричав стерновому Кар, сам перехиляючись через борт і вдивляючись у темряву перед носом пароплава. Там щось сіріло, і звідти, здавалось, повівало холодом. Кар трохи заспокоївся — це була крижина, а не мілина або підводний камінь. Хоч яка б вона була велика, з тихого ходу «Лахтак» не міг заподіяти собі великої шкоди, вдарившись об неї.

Лейте з Вершометом стояли вже на носі. Вони оглядали крижину і перевіряли, чи обійшлось без пошкодження.

— Ні, удар був м'який, — сказав Соломін, розуміючи стурбованість Кара.

Торба вже спинив машину. Все стихло: не тремтіла палуба від роботи парової машини, не вирували воду за кормою лопаті гвинта. На морі ж стояла тиша, і, лише перехилившись через борт, можна було почути, як тихо-тихо плюскала вода об кригу.

— Із сходу теж крига, — задумливо промовив Кар.

З його наказу стерновий повернув круто ліворуч на північний схід, а Торба знов пустив машину.

Кар шукав у темряві чистої води. Та за двадцять хвилин корпус «Лахтака» знов зустрів кригу.

Тоді спинили машину і стали чекати ранку.

Трохи подумавши, Кар доручив вахту Запарі й ліг спати. Загартований моряк поспішав виспатись, бо вже кілька ночей або зовсім не спав, або спав по дві-три години. Запара наказав Соломіну теж іти спати. Матрос за ці дні перевтомився і не відмовлявся виконати наказ. Але він не пішов спати в кубрик, а, постеливши біля штурвала кожух, укрився другим і, жартівливо кинувши Запарі: «Спатиму на бойовому посту», — захріп.

Запара сказав матросові на добраніч і помалу закрокував по містку від лівого борту до правого і назад, від зеленого ліхтаря до червоного, що разом із топовими лампочками були єдиними вогнями на судні. Всі спали. Лише Запара ходив, протираючи хусточкою скло окулярів і час від часу сякаючись у той самий носовичок. Він роздумував про долю «Лахтака», згадував загиблих товаришів і трьох дезертирів. А потім пригадав Ленінград, де в нього лишилась дружина і двоє дітей — семилітня Майя і тринадцятилітній Владлен. Вони не мають жодних відомостей про нього. «Лахтак», мабуть, запишуть у реєстр загиблих суден, а їх сповістять, що море забрало його життя. Він так любив Північ, скільки років присвятив їй, досліджуючи море! Гідролог глянув на Соломіна, згадав інших поснулих моряків і подумав, що ці його товариші теж усе життя присвятили морю, мабуть, теж його люблять, і у них теж є десь родина, і їх матері, дружини та діти теж сумують за ними… Але яка радість буде, коли вони повернуться! Та чи ж повернуться? І він почав аналізувати становище.

Надходив ранок. Крізь досвітній туман розпливався, ширився обрій. Перед очима слалося крижане поле. Холод, посилюючись, заповзав за рукава і комір кожуха. Всі спали. Дрімота охоплювала гідролога. Нерухомо лежав біля штурвала Соломін.

Аж ось почулись чиїсь легкі кроки. Хтось підіймався трапом на місток. То йшов Стьопа. Юнак був рожевий після міцного сну і радо привітав Запару.

— Що радісного приніс, мій друже? — запитав вахтовий.

— Товаришу помкапітан, навкруги нас крига.

Гідролог здригнувся. Він почув ствердження тієї думки, яка тривожила його цілу ніч. Це саме передбачав і Кар: «Лахтак» потрапив у пастку, в крижаний мішок. З цієї пастки їм чи й вибратися коли…

Навкруги сіріла крига, вузьким колом оточивши пароплав.

Кінець зими позначився лютими морозами. В гирлі Білого моря вмерзали в кригу норвезькі мотопарусники і, посилаючи по радіо «SOS», викликали на допомогу радянські криголами. Їх рятували «Сибіряков», «Русанов» та «Малигін». З радянської мисливської ескадри, що промишляла на крижаних полях гренландських тюленів, обмерзали лише «Ломоносов» та «Білуха» — старезні шхуни норвезької побудови. На «Ломоносові» капітанив Іван Федорович Шеболдаєв, а «Білухою» все ще командував Кривцов.

П'ять місяців не був Кривцов дома, в Архангельську, а перед тим, у грудні, ледве встиг вискочити з Двіни до льодоставу.

Полювання на тюленів проходило вдало. Якось «Білуха». опинилася біля крижаного поля з багатотисячною заліжкою тюленів. Не сповіщаючи нікого про свою знахідку, щоб тим сповіщенням не накликати іноземних конкурентів, Кривцов, виславши всю команду на кригу бити тюленів, звелів радистові подати тривожне повідомлення:

— такий зміст радіограми.

— Додайте наше місцезнаходження і моє прізвище, — сказав Кривцов радистові. «Для одного криголама і для нас звіра тут цілком вистачить», — думав Кривцов.

… На «Білусі», крім команди, була ще артіль звіропромисловців з 25 чоловік. За дві години після того, як радист послав повідомлення, він дістав відповідь, що на допомогу «Білусі», щоб обколоти навколо неї кригу, йде «Малигін».

Кривцов знав, що на «Малигіні» 120 мисливців. «Малигін» був недалеко і мав скоро підійти.

Стрільці з «Білухи» одягли білі балахони і сходили на кригу. Вони оточували тюленяче стадо, боячись сполохати звіра, безшумно лягали за торосами і націлювались у тюленів.

Насамперед вони мусили застрелити сторожових тюленів. Більшість звірів спали, гріючись на сонці. Під тим березневим сонцем могли грітися лише ці звірі з величезним запасом сала під шкірою, бо в цей самий час у мисливців німіли від морозу ноги.

Сторожові тюлені не спали. Вони час від часу підводили морди і втягали в себе повітря, наче принюхувались, чи не наближається небезпека.

Стрільці підповзали до стада проти вітру…

Саме в цей час над обрієм показався дим, і незабаром серед пливучих крижин з'явився пароплав. То наближався «Малигін». За годину він підійшов на милю чи півтори до «Білухи». Але що то за пароплав іде майже у кільватері за «Малигіним»? Кривцов розглядав його в бінокль, та криголам заступав від нього той пароплав.

— Хто це може бути? — питає Кривцов і показує своєму помічникові Зеленіну на той пароплав.

— Щось невелике у всякому разі, — відповідає Зеленін, пильно розглядаючи пароплав у бінокль.