Це була така радісна новина, що моряки навіть не хотіли вірити. Кар переказав Ельгарові, щоб той сповістив своїх товаришів, що й вони мають таку саму можливість.

— Нехай пишуть радіограми, — сказав він гарпунникові, — ви їх перекладете на англійську мову, а я на російську, і тоді наш радист передасть їх на «Білуху», а звідти вони підуть у Норвегію. Тільки кожна радіограма — не більше як десять слів.

— Звідки ж у нас радист? — з цікавістю спитав Зорін.

— Товариші, у нас радистом Павлюк. Виявляється, всю зиму він вивчав радіо. І, нарешті, подолав таємницю радіопередачі. Робив це потайки, готуючи нам сюрприз.

Запара схопився з свого місця і підбіг до Кара й Торби.

— Я ж вам казав, я ж вам казав! — кричав він. — Павлюк — чесний хлопець. Треба було одразу його запитати. Я ж вам казав!

Запара тріумфував, мабуть, чи не більше, ніж Павлюк, що в цей час прів біля радіоапарата.

Норвежці одразу попросили паперу й олівців. За кілька хвилин кают-компанія, як казав потім Торба, обернулася на поштамт: хто писав радіограму, хто стояв у черзі по олівець і допомагав товаришеві скласти радіограму. Десяти слів було надто мало, але Кар рішуче заборонив писати більше: він бачив, з яким великим напруженням справлявся Павлюк із щойно освоєною ним справою радіопередачі та радіоприймання.

Доки всі писали, Кар почав розмову з Ельгаром.

— Олаунсен, я посилаю рапорт своєму начальству про становище «Лахтака». Мені здається, що не слід повідомляти про непорозуміння, яке сталося між радянськими і норвезькими моряками. Я повідомлю про загибель «Ісбьорна» і про врятування команди. Але я хотів би, щоб ви допомогли мені, повідомивши, де Лейте і юнга Стьопа, що залишили вчора «Лахтак» разом із Ландруппом, і хто буде тепер за старшого серед команди «Ісбьорна»?

— Мені сказали товариші, що старий моряк і юнга зараз лежать зв'язані в нашому таборі під охороною штурмана і одного матроса. До речі, штурман Бентсен — людина порядна. Очевидно, тому шкіпер Ларсен і лишив його вартувати табір, а не взяв сюди.

— В такому разі я гадаю, що ранком ми вирядимо людей до вашого табору визволяти наших делегатів. Чи зможете ви піти з цією експедицією?

— Так, я думаю, що норвежці могли б повернутись до свого табору з тим, щоб перенести його на цей берег, ближче до «Лахтака».

— А чи не краще було б не переносити табору, а перебратись усім на пароплав?

— Коли ви це дозволите, то ми будемо лише глибоко вдячні.

— Тоді ми спільно поміркуємо, як вирватися з криги. Між іншим, я сподіваюся, що нам на допомогу вийде криголам.

Ельгар помовчав, подивився в підлогу, наче щось обмірковуючи, і сказав:

— Але тепер нам треба побоюватись одного спільного ворога. Шкіпер Ларсен — людина лиха й енергійна. З ним Ландрупп. Хоч це людина малонебезпечна, бо не вміє добре стріляти і невитримана, але Ларсену вона може стати в пригоді.

— Будемо обережні. Між іншим, мене цікавить, чи все у вас було так, як розповідав мені Ларсен?

— Майже… — Ельгар нахмурився, — я, власне, не чув, що саме він вам розповідав, і знаю це із слів Ландруппа. Але він, мабуть, дещо затаїв. Він, безумовно, не сказав вам, що він, шкіпер Ларсен, — старий браконьєр і що, крім полювання на морського звіра, грабував так звані авральні пункти з запасом харчів, одягу та зброї, що лишаються на полярних островах на випадок нещастя з якимись мандрівниками. Пограбувавши один з таких пунктів на Землі Франца-Йосифа, він пішов у Карське море, щоб дістатися протоки Шокальського, бо мав відомості, що там на березі острова Жовтневої революції є теж такий пункт. Але крига затерла «Ісбьорн», занесла до цього острова і тут розчавила. Радіо ми не мали. На цьому острові Ландрупп знайшов багаті поклади золота. Шкіпер Ларсен не сказав команді, де саме ці поклади, і взагалі не говорив про золото до останнього часу, поки не приготувався до нападу на «Лахтак». Коли я розбився і мене принесли сюди, тут же опинився і Ларсен. Побачивши, що я опритомнів, він наказав мені не признаватися, що я знаю англійську мову. Після того Ларсен замість себе послав сюди Ландруппа, який теж удавав, що не розуміє англійської мови. Передостаннього разу Ландрупп прийшов сюди з Карсеном, який погодився на пропозицію Ларсена взяти участь. у нападі на «Лахтак». Мені казали, що вся команда вимагає від мене, щоб я підтримав їх. Що було далі, ви знаєте. Лейте врятував Карсена. Я почував вдячність за те, що мене знайшли й вилікували. Разом з Карсеном ми спостерігали життя на «Лахтаку», симпатії наші до команди зростали. Нарешті, коли вийшла газета і я прочитав статтю про спілку і дружбу, наші наміри остаточно похитнулись. Після останніх відвідин Ландруппа, — він сказав нам про час нападу, — ми вирішили повідомити вас про це.

Кар потиснув руку гарпунникові й спитав:

— Скажіть, що збирався зробити Ларсен, захопивши «Лахтак»?

— Він вважав, що з допомогою динаміту й амоналу зможе вивести пароплав із криги. В нього був план навантажити пароплав золотою рудою і, покинувши вас на острові, плисти в — Норвегію. Там він думав вивантажити золото, вивести «Лахтак» у море, записати в журнал, де ви знаходитесь, і пустити пароплав напризволяще десь біля Мурманська. Так принаймні говорив нам Ландрупп.

— Я вам щиро вдячний! — ще раз подякував Кар.

— Як тобі, Павлюк, не соромно? — напався Зорін на Пав-люка. — Чого ти крився від нас?

Павлюк посміхався.

— Щоб не глузували.

— Я боюся, — лукаво примружуючись, втрутився в розмову Торба, — що ти з нас глузуєш. Ми ж у радіо нічого не тямимо. А ти поцвірінькаєш там радіоключем і кажеш: «Передав». Подержиш навушники і кажеш: «Прийняв».

— Добре. Я вашої радіограми не передаватиму, — відповів Павлюк.

— Та ні… я ж тебе знаю. Ти людина порядна… А я це так, пожартував, — виправдувався механік. — Знаєш, усякі радисти є. От, наприклад, історія. Плавав я на пароплаві «Три погибелі»…

Усі всміхнулися, почувши таку назву пароплава, і приготувалися слухати механіка.

— Був у нас радист Проша. П'янюга непросипний. Розгорнули ми культроботу. Вирішили випускати бюлетень останніх новин. Звичайно, в такій справі багато залежить від радиста. Він же мусить приймати по радіо різну інформацію. Прийшли до нього і просимо: «Прошо, будь ласка, візьми громадське навантаження». — «З охотою», — каже. Другого ранку приносить аркуш списаного паперу. «Прийняв, — каже, — інформацію». Там повідомлення про загальний страйк у Парижі, про повстання в Єгипті, про з'їзд лікарів у Москві, про будівництво нової фабрики. Все наче як слід. Ми радіємо: Прошу до громадської роботи втягли. Другого дня Проша прийняв інформацію, що завалився Панамський канал. Австрія оголосила війну Аргентіні, помер президент в Індії, винайдено підводний човен, який може спускатись на дно в найглибшому місці океану. На пароплаві тільки й розмов, що про це. Третю ніч випало так, що мені довелося стояти на вахті з вечора до ранку. Думаю: зазирну до Проші, дізнаюся, що він нового почув. Приходжу раз — Проша спить. Приходжу вдруге — Проша спить, втретє — спить. Ну, думаю, будемо сьогодні без інформації. Коли вдень Проша приносить здоровенний аркуш, увесь пописаний, і каже: «Цілу ніч не спав, усе слухав». І написано в тому аркуші, що в Японії землетрус — потонув острів Фудзіяма, в Нью-Йорку згорів палац президента, в Алжірі повідь і загинуло місто Малакатура, ескадра швейцарського флоту робить маневри в Індійському океані, в Одесі впав метеорит з написом «вітаємо земляків» — і ще багато неймовірних, вигаданих повідомлень. Я розповів хлопцям, як три рази заходив уночі до Проші і він все спав. Тоді Проша каже: «Пфф! Я їм таку газету робив, як ні один редактор у світі, а вони ще хотіли, щоб я по радіо слухав».

До кают-компанії ввійшов Кар.

— Вершомет і Ельгар, — сказав він, — повернулись з табору норвежців. Лейте і Стьопу не знайшли. Взагалі нікого там не застали. Всю зброю звідти забрано. По слідах видно, що четверо лижників подалися вздовж берега на північ, а двоє пішли через горби в глиб острова.