Про акції одного такого карального загону під командуванням Азарова на хуторі Панщина в Глухівських лісах свідчить документ, уривок з якого наводжу:

«Всi жiнки i дiти були заарештованi i вiдправленi у Глухiв в концентрацiйний табiр, майно конфiсковане, а хутiр спалено дотла».

Як зазначає краєзнавець Геннадій Іванущенко, цікавим є те, що вилучення продовольства в населення названо «контрибуцією». «Словарь иностранных слов» подає таке тлумачення цього терміну:

1) послевоенные принудительные платежи, взимаемые с побежденного государства государствами-победителями,

2) принудительные денежные и натуральные поборы с населения, производимые во время войны чужеземными войсками на захваченной ими территории(«Словарь иностранных слов. Москва, 1986. — С.250).

Отже, більшовики, по-суті самі визнають, що вони є окупантами, а населення з його матеріальними цінностями розглядають як невільників, в яких можна будь-що безкарно відібрати.

Попередній документ однозначно буде серед матеріалів звинувачення на «Нюрнберзі-2». Що ж стосується матеріалів Нюрнберзького процесу № 1, то в томі ХХХІХ на 265 сторінці надруковано німецький документ під знаком «Документ 014 — СРСР», який пред’явили суддям радянські офіцери Кузьмін і Кудрявцев, і уривок з якого пропоную вашій увазі:

«Наказ айнзацкоманди С 15 своїм фронтовим частинам 25 листопада 1941 року: «Всіх функціонерів українського руху під проводом Бандери слід знищувати з огляду на те, що вони підготовляють (збройне) повстання».

Президент пропонує далі вивчати й досліджувати історію ОУН і УПА. Абсолютно вірно. Досліджувати й вивчати треба. От тільки не слід розраховувати, що ці дослідження спонукають тих, для кого не лише ОУН, але й сама Українська Держава, за яку боролися і гинули націоналісти, як більмо в оці, переглянути свої позиції. Цього не буде. «Тут не поможе ні правна регула, ні сльози жалібні, ні розумні слова». Цинізму антиукраїнських сил немає меж і в цьому вже кожен мав можливість неодноразово пересвідчитись. Слід переходити з позицій виправдовувань, пояснень і оборони до рішучого наступу.

І завершу, як і почав, враженнями від ще одного телевиступу, цього разу «московського гостя» К.Затуліна, який, хоч і не бажаний в Україні, тобто оголошений «персоною нон-грата», проте з екрану телевізора на каналі «НТН» вальяжно повчав українців, «як нам облаштувати країну». Серед іншого, він сказав приблизно таке. «Я розумію і визнаю тих, хто воював за незалежність України. Але їх було надзвичайно мало. Ми пролили за Крим кров сотень тисяч співвітчизників. Вам же незалежність впала з неба. І ви хочете «на халяву» мати незалежну соборну державу? Не вийде».

Задумаймось над цими словами.

І знову недобросовісні політикани намагаються розпалити міжнаціональну ворожнечу. За принципом «коли немає проблеми треба її створити» діють в унісон здавалось би на перший погляд різні чинники. Глибоке обурення викликав коментар Департаменту інформації та преси МЗС РФ щодо так званих «утисків» російської мови в Україні. Достойної відповіді Москва так і не отримала, а отже слід очікувати нового витка ескалації, благо є грузинський дoсвід, проте там вирахували «братсько-терористичну» місію російських шпигунів і дали одкоша. Ми ж можемо догратися. Але вже навіть не обурення, а огиду викликає черговий філіппік «проффесора» з закликом надати російській статус державної та звинуваченням націоналістів у всіх можливих гріхах.

Для нас очевидно, звідки ростуть ноги і чому вони так смердять, але має ж бути якась межа. З нагоди вшанування пам’яті жертв німецького соціалізму Янукович ні сіло ні впало видав тезу про необхідність русифікації та небезпеки «популістських загравань з націоналістами». Як кажуть на Галичині, «А най би тебе шляк трафив!» Таж від рук німецьких соціалістів загинули тисячі членів ОУН, в тому ж Бабиному Яру покоїться прах членів Організації Олени Теліги, Івана Ірлявського, Івана Рогача, Михайла Теліги і багатьох інших.

Не плекаю аніяких ілюзій щодо освітнього рівня нашого «дона», але нехай не поліниться підняти гузницю і бодай переглянути не «краткій курс», а хоча би шкільні підручники з історії, якщо вже обійняв таку посаду. Отже, для найбільш «обдарованих» нагадую, що від рук гітлерівських національних соціалістів загинули в боротьбі члени ОУН Микола Лемик, Іван Климів, Сергій Шерстюк, Олег Ольжич, Ганна Максимець, Дмитро Мирон, Семен Сапун, Василь, Богдан і Олекса Бандери, Михайло Пронченко і несть їм числа. Концтабірні числа на руках провідних діячів ОУН Степана Ленкавського, Ярослава Стецька, Степана Бандери, Петра Мірчука, Леоніда Полтави, Миколи Климишина, Володимира Леника, Степана Петелицького, Богдана Качура, Омеляна Коваля і тисяч інших націоналістів красномовніше свідчать про «коляборацію», ніж верески різних вітренчих з їхніми фашистськими покровителями дугіними. Уроки історії слід засвоювати. Ми знаємо, до чого довело популістське загравання московських комуністів з німецькими соціалістами, подивимось, до чого доведе популістське загравання Януковича з соціалістами «українськими».

А щодо «двомовності», то скільки можна спекулювати на цій темі. Починайте з «двомовності» в Донецьку, Одесі, Луганську, Харкові, Криму, Миколаєві, зробіть так, щоб там звучало дві мови, хоча би 50 на 50. Похваліться успіхами. Навчіть двох мов своє найближче оточення, Азарова, Ківалова, Клюєва та інших добкіних.

Але немає сенсу апелювати до совісті тих, у кого замість неї давно якесь свинство виросло. Немає надії й на опір з боку «демократичних» партій, одні з яких, перебуваючи в стані «ломки» в передчутті довгожданої «ширки» не сміють і слова сказати, а іншим просто «по барабану». Проте є ще терпеливий, але не до безмежності, український народ. Що це означає? Одне з трьох. Або «червоно-блакитні» вже не бандити, або «помаранчеві» такі самі, або те — що нам це скоро набридне. І тоді нація скаже своє вагоме і рішуче «ДОСИТЬ!», підкріплене відповідними аргументами.

Інакше як цинічним і брутальним викликом українській спільноті не можна вважати своєрідне «відзначення» 145 річчя з дня смерті Тараса Григоровича Шевченка газетою «Русская правда». Цей рупор так званої «Народної опозиції» Н. Вітренко вирішив «просвітлити» читачів і подати «неспотворений образ» «украинского виршеплета» і «батька мазепинского движения» — Тараса Шевченка.

В 11-му числі це видання помістило писанину якогось Іоанна Чернавіна під назвою «Тарас Шевченко та його релігійно-політичні ідеали».

Єдине, з чим не можна не погодитись, то це з тим, що Шевченко дійсно НЕ ВАШ. Не ваш, товариші Вітренко, Марченко, Баулін, Симоненко, Шестаков, Кауров, не ваших щедрих спонсорів та опікунів, хто з піною на вустах намагається очорнити все світле в нашій історії, наввипередки намагаючись якнайбільше прислужитись «московському князю».