⁵) Черновик в Польських Справах св. № 5 з помітою, що 20 лютого 1654 р. “се письмо було списано” і подано цареві. Друковано з деякими скороченнями в Собр. Госуд. Грамот и Договоров т. III 1822, ч. 157, також у Полном Собрании Законов і повніше в Актах Ю. З. Р. X. ч. 2. Підставою для цього тексту служила виправка проєкту резолюції, виготовлено для собору в травні.

⁶) “Указалъ государь Ђхать пріимать гетмана Б. Хм. и полковниковъ и писаря и все войско Запорожское и привесть въ вЂрЂ, также и въ Кіе†и въ иныхъ городахъ, которыми городами Б. Хм. и все войско Запорожское владЂетъ, мЂщанъ и всякихъ жилецкихъ людей къ томужъ привести къ вЂрЂ: боярину В. В. Бутурлину” і т. д. — Дворц. Разряды III с. 372.

⁷) Акты Ю. З. Р. Х с. 142.

⁸) Тамже с. 139.

⁹) Дворц. Разряды III с. 372 — 4.

¹⁰) В актах Малоросійського приказу заховалася серед пізніших паперів (1669 року, стовб. 5823/12) така довідка, як споряжались сі інвеститурні одяги для гетьмана: “В прошлом во 162 году запорожскому гетману Б. Хмелницкому здЂлана ферезЂя под бархатом золотным турскимъ на соболях в 349 рублев в 18 алтын, в пол 5 ден., опричъ аламов. А оламы снесены от великого государя с верху”.

“Шапка горлатная лисья в 32 рубли в 20 алтын”.

¹¹) Акты Ю. З. Р. Х с. 147.

¹²) Дворц. разряды III с. 377 — 8.

¹³) Тамже с. 373 і 380.

ПОХІД КОРОЛЯ НА УКРАЇНУ, ПЛЯНИ І НАРАДИ, СЕРПЕНЬ 1653, ВІСТИ З УКРАЇНИ І ВОЛОЩИНИ, КОРОЛЬ ПІД КАМІНЦЕМ, КІНЕЦЬ ВЕРЕСНЯ, ВІСТИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Король не схотів московського посередництва, не хотів нових трактатів, бо горів бажаннєм сим разом власною рукою розправитися з бунтівниками. Хотів нарешті зробити те, чого не дозволила йому зробити шляхетська фронда під Берестечком: пройти до Київа, розложити військо за Дніпром і безповоротно продиктувати козацтву свою волю.

Правда, коронне військо, зібране під Глинянами, було страшенно слабе: зголодніле, схороване, а при тім не заплачене, то значить цілком непевне і для дальшого походу не здатне. Його заспокоєно на кілька тижнів “асекурацією” виплати, що в дійсности не мала ніяких шансів бути здійсненою, і фактично лише на тих кілька тижнів можна було рахувати на се військо. Але король сподівався панських континґентів, шляхецьких чи ланових повітових полків, а головно покладався на нових союзників: Ракоція і обох господарів-Матвія і Стефана, що упоравшися з Тимошем мали прислати свої війска на старого Хмельницького: їx рахували на тридцять тисяч. Тим часом же маркуючи похід-з двадцятих чисел серпня, король фактично тільки пересував своє військо, шукаючи легших для прогодування війська місць і вичікуючи підмог, та алярмуючи всіх кого було можна. Рушивши з-під Глинян він писав до одного з біскупів-сенаторів про грізне становище й крайню потребу помочи:

“Ідучи за радою вашою-хоч були й инші поради, що більше нам бажали повороту, ніж дальшої дороги,-рушили ми з-під Глинян тому три дні (22 серпня). Якби скорше був дав Біг сю можливість, певно не пустили б ми даремно стільки дорогого часу. Але та нещаслива комісія що довше нас займала, то до більшої шкоди Річпосполиту приводила, так що і від найсильнішої битви вона не понесла б більшої шкоди: одні повимірали від ріжних хороб, стоячи на місці тих кілька тижнів, инші не давши знати пороз'їздились, декотрі-не можучи дочекатися заплати, виповіли службу і звинули хоругви-так що з тридцяти й кількох тисяч війська, які ми застали приїхавши під Глиняни,-тепер знайшлося тільки 16 тисяч (здатних) до бою. Зрозумівши таку нашу слабість і переконавшися, що даремне було б сподіватися підмог від воєводств, бо мало що ухваливши на другі чекають,-не лишалось нам иншого як тільки з тою горсткою людей заглублятися против неприятеля і сподіватись не раз уже дізнаних пригод: тяжкої облоги де небудь, а то-не дай Боже-й батозького погрому. Або-не хотівши губити того остатку війська-подумати про таке місце, де можна б було його заховати до кращого часу. По добрім роздумуванню рішились ми пустишся під Галич, знаючи, як колись Замойский, чуючи себе нерівним турецькій і татарській силі, вибрав те місце для безпечного пробутку. Бо і на живність край легким може бути, і неприятелеві приступ трудніший. А користаючи з приязни Ракоція і господарів, ми наблизившися до Дністра тим легше могли б з'єднатися з ними. Та частина козаків що в Волощині якби схотіла прийти до нас, ми б їx повели на наші фортеці; а якби їм-як ми того сподіваємось-нога підвинулась, нам легше буде звідти рушитись і чинити те що час і оказія принесе-чи самим тільки, чи з сусідською поміччю” ¹).

З звідомлення Доні довідуємось, що се дійсно було вислідом наради сенаторів скликаної королем того дня, “в 4-х милях від Глинян”, з приводу одержаних з Волощини листів від воєводи Стефана і від Кондрацкого, що повідомляли короля про прихід Тимоша під Сучаву і прохали помогти їм скорше його зліквідувати, поки цілі всі сучавські “реманенти”,-або хоч присунутися з своїм військом під волоську границю для доброго вражіння. Сей плян викликав сильну опозицію. Вказували на небезпеку, що загнавшися на границі Волощини військо відкриє дорогу неприятелеві в середину Річипосполитої, і коли не козаки то Татари можуть прорватися до Львова, до Люблина, Варшави, Кракова і наробити спустошення. Настоювали на тім, щоб іти на Зборів проти Хмельницького, лишивши новому господареві сучавську історію- досить що туди післано 6 тис. війська, се треба йому витолкувати. Але волоський проєкт знаходив своїх оборонців, які радили полишити військо в галицьких укріпленнях, і пуститися кінним рейдом на Волощину-доказуючи, що знищеннє Тимошевого війська задало б страший удар Козаччині, міцно привязало б до короля воєводу Стефана і його союзників, і т. д.

В результаті король висловився за похід під Галич, і Галич прийнято за ближчу мету маршу. Але пляни походу на козаків і після сеї ухвали далі боролися з маршрутом на полуднє і брали перевагу в залежности від трівожних вістей про те що Хмельницький рушив, наближається, іде на виручку сина, шле Татарську Орду і т. д. В звязку з сим звернено військо під Бучач, а далі взято напрям на Камінець. Так напр. в “новинах з обозу” 28 серпня читаємо, що на раді ухвалено з-під Галича післати комонника на виручку під Сучаву, тим часом як король поволі піде за ним з пішим військом і арматою. А другого дня вже говорилося, що Хмельницький з великою козацькою силою і з Татарами йде під Камінець і тому треба собі йти теж на Камінець ²), і т. д.

В депешах Доні є досить докладне звідомленнє про нараду що відбулася недалеко Галича ³). Приводом були нові листи від Стефана і воєводи, що повідомляючи про перші бої з Тимошем (“6 тис. козаків і коло 700 Татар”)-благали присилки більшого війська, артілєрії, ґранат, і повторяли свої гадки про напрям королівського походу. З приводу сього декотрі сенатори висловилися за марш на Волощину, щоб здобути сучавські скарби і заплатити ними військо, з огляду що обіцяний шеститижневий термін розплати вже кінчився, а платити не було чим, і військо могло розійтися-а сучавський скарб “чи треба буде чи нетреба віддавати”. Але против походу на Волощину инші сильно повстали, і годилися тільки на посилку нового війська під Сучаву-се мовляв Порта мабуть знесе, коли вже дала інвестицію Стефанові; похід же короля на Волощину напевно привів би до розриву. Кінець кінцем рішено йти походом на схід, а під Сучаву післати Денгофа з 500 драґонами. Військовий інженер Бономі признав Галич непідхожим місцем для укріплення табору, і ухвалено постоявши кілька день іти в східнім напрямі, як попереду.

Простояли одначе більше тижня, хоч не вважаючи що під впливом приємних відомостей, що поприходили з ріжних сторін, не раз збирались рушати. Стефан воєвода писав, що перехоплені листи Лупула попереджали Тимоша не сподіватися помочи від батька, бо він завсіди був против волоської справи. Хан післав воєводі тисячу Татар. У старого Хмельницького нема Татар зовсім, і козаків мало-універсалів його не слухають, тікають в ліси та в гори ⁴).