В депешах Доні знаходимо своєрідний дневник королівської кватири, що записує з дня на день, з тижня на тиждень ті вісти які викликали такий марсовий настрій в тих днях і потім раптом його прохолодили. З нього бачимо, що головно вплинули тут відомости привезені з-під Сучави Ф. Обуховичом, що їздив туди з королівської кватири. Він бачився там з татарським мурзою, й той його запевняв, що в сій кампанії хан мабуть не вийде в поле, бо звичайно наказ про похід дається загодя, а його досі не було. Пояснив се тим, що з огляду на присутність в таборі короля Татари не сподівались, щоб їм можна було набрати доволі здобичі, а хан незадоволений з поведінки Хмельницького, що той в місяці квітні не згодився воювати сього року, щоб не наразити свого війська на пошість, яка тоді бушувала серед козаків, і з инших причин, а ханові погрозив, щоб він його не облишив, бо якби він мусив замиритися з королем, то мусів би за тою умовою йти на Крим. Тому хан-казав той мурза-якби й вийшов на війну, то більше для самооборони, як для помочи козакам; а якби король схотів відступити Татарам у здобич якусь частину України, то зараз вона повстала б против козаків ¹²).

Про воєводу Стефана доносили, що він вживав всіх заходів, щоб перетягти Орду на свій бік. Обіцяв ханові всі сучавські скарби, і думає, що хан не збирається іти до Хмельницького, ні до Волощини ¹³). Про Хмельницького пишуть, мовляв скаржився на хана перед Диваном, що він не хоче йому помагати в останній скруті, благав, щоб диван натис на нього; але Стефанові вдалося перехопити сі листи, він відіслав їх до хана, і можна сподіватись, що се ще більше знеохотить його до Хмельницького ¹⁴).

“Два козаки прислані сюди як бранці три дні тому (22 вересня), оповідають, що Хмельницький зібрав був загальну раду ¹⁵) і на ній запропонував було піддатися в підданство Турку, але рада на се не погодилася. Тоді постановлено другу пропозицію: піддатися московському, але її так само не ухвалено. Прийшли до третьої вернутися до послуху кор. вел., і так само стрілася з відмовою-бо совість заплямлена стількома злочинами не могла спуститися на пробаченнє. Тому хочуть до останнього духу вести війну далі, (а в крайности) ратуватися втечею до инших країв ¹⁶). Додають, що Хмельницький робив всі зусилля щоб зібрати військо, але селяни не хочуть приставати до нього”.

Захоплений в полон “хирург, досить лихо вбраний, хоч і каже, що служив самому Хмельницькому” розповідав се в такій формі: “На останню раду було скликано всю головнішу старшину і начальників містечок і міст ¹⁷), і поставлено питаннє: чи хочуть піддатися Турку або Москалеві, чи воліють вернутися в послух королеві. Вияснювано труднощі, які б могли виникнути при тім чи иншім рішенню. Відповіли, що не хочуть ні під Турка-аби не платити данини своїми власними дітьми, ані під Москаля-аби не бути обеззброєними, ані в неволю шляхті, і не маючи способу здобути пробаченнє короля, лишається їм з зрбоєю в руках сміливо покінчити свої турботи і своє життє” ¹⁸).

Під впливом таких от вістей рішено було спішно йти на Україну, на Браслав ¹⁹). Виговський розповідаючи історію кампанії московським послам (послухаємо її нижче в цілости), каже, що король вислав тоді грамоти до українських міст, заповідаючи їм свій прихід-щоб вони приготовили для його війська поживу і всяку вигоду, а він їм обіцяє задоволеннє всяких їx потреб ²⁰). Се те що було рішено зробити в відповідь на посольство Ждановича, ще в липні. Чи було се здійснено з запізненнєм, і про сі грамоти говорить Виговський,-чи повторено висилку таких прокламацій з огляду на сприятливі вісти з України, отримані в вересні, трудно рішити, бо листів сих не маємо.

Примітки

¹) Лист з 24 серпня в Теках Нарушевича 147 с. 249.

²) У Ґоліньского с. 647.

³) ч. XIVa, з фальшивою датою 13 серпня.

⁴) Депеша Доні з 5 вересня, ч. 16, кінчиться допискою, що завтра король має рушити на Камінець.

⁵) Депеша XXa.

⁶) Міхалов. с. 667.

⁷) Отже тим часом як це кварцяне військо стояло під Яновим, король з штабом був під Галичом.

⁸) Міхалов. с. 668.

⁹) На дорозі короля з-під Галича на Підгайці.

¹⁰) Міхаловского с. 669.

¹¹) Тамже с. 670.

¹²) с. 559.

¹³) с. 560.

¹⁴) с. 554.

¹⁵) Un general consgilio, депеша з 25 вересня, с. 561.

¹⁶) Очевидно розуміли-за московську границю.

¹⁷) Chiamato li principali offitiali e сарі della ville e citta.

¹⁸) Доні c. 563.

¹⁹) Доні c. 561.

²⁰) Акты Ю. З. Р. Х с. III.

ЛИСТИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО “З БОРКУ 8 ВЕРЕСНЯ 1653”, МОТИВИ ПОСОЛЬСТВА.

Посольство від Хмельницького, згадане в депешах Доні вперше 21 вересня ¹), а в “Авізах з-під Камінця”, датоване “з Чигрина 4 вересня” ²), в дійсности носило дату “з Борку 8 вересня”. Листи вислані з тим шляхтичом-бранцем Паліцким знайшлися в посольських актах-привезені з королівського табору гінцем Іваном Вонифатьевим. В тім часі, коли в польськім таборі не могли добитись ніяких вістей про козацьке військо, і губилися серед усяких більш і менш фантастичних гадок,-Хмельницький стояв під Чигрином, чекаючи хана, та ріжними способами підбичовуючи козацьку мобілізацію, що проходила дійсно дуже мляво, судячи з усього. Хоч йому безсумнівно дуже хотілось підтримати молдавські операції свого сина, він очевидно не міг сього зробити з тими силами, які тоді мав, і в тодішніх настроях війська і людности, які навколо себе бачив. І от стоючи тут, він висилає з сею датою (не знати наскільки точною!): з Борку дня 7 і 8 вересня листи до короля, гетьмана і канцлєра. На жаль, листи до короля і канцлєра маємо в досить лихому московському перекладі з тих польських копій, що привіз Вонифатьев ³), тільки лист до гетьмана в ориґінальнім, польськім тексті ⁴)-наводимо в перекладі листа до короля:

“Найясніший і непобідимий милостивий королю, пане наш многомилостивий! Виславши богато листів до в. к. милости, п. н. м., з вірним підданством нашим-трохи не через усе літо чекали ми ласки в. к. м., але й досі її не отримали. Явне нещастє наше то вчинило! То бачучи ясно, що твоя кор. м., велико розгнівавшися, свій гнів панський на нас, слуг і підданих своїх, і на долю землі своєї розлити зволив єси,-ми з нашої природженої підданської покори прибігаємо до престолу в. к. м, з униженим проханнєм. Благаємо смиренно, аби в. к. м. змилосердився над нами, найнижчими слугами і підданими своїми, як пан милосердний: попередні діла, що попустом божим вчинилися, пробачити зволив і до давнішої своєї ласки прийняв, і стримавши гнів свій панський, про волю свою хоча б без мил. панів комісарів нас сповістив. Ми ж її прийнявши, будемо старатися-скоро тільки отримаємо милостиве пробаченнє, і сум землі нашої за таке велике пролиттє християнської крови нагородимо значними і пильними нашими послугами Річипосполитій на чужих границях, потом і здоровєм нашим,-як тільки хоч найменший наказ від в. кор. мил. прийде.

“Хоч досі ріжні люди обмовляли нас лукавими обмовами, і ми за ними відпали були від милостивої ласки в. кор. м., але тепер ужалившись і жалуючи, аби кров християнська більше не розливалась,-заразом упадаючи перед престолом в. к. м., покірно просимо, аби в. к. м. не дозволяв військові наближатися до нас, а негайно волю свою панську через їх м. панів комісарів, або через кого воля в. к. м. буде, нам подав, а ми на то пристати раді будемо. Ми тої милостивої ласки і панського милосердя з радістю чекаємо, а ніякої неправди не замишляємо і замишляти не будемо, тільки в-третє милостивої ласки в. к. м. просимо. А як її і по сім проханню нашім не отримаємо, а в. к. м. схотів би на нас наступити,-тоді з великим жалем поневолі прийшлося б нам по чужих кутах розійтися. Але не сумніваючися в ласці в. к. м. за тим проханнєм нашим, коли б чим ми престол в. к. м. образили, пробачення дуже просимо, і по сім самі себе з униженими услугами нашими милостивій ласці в. к. м. яко найнижчі поручаємо. Дано з Борку 8 дня місяця вересня 1653 р. В. к. м., п. н. м. найнижчі слуги і вірні піддані Богдан Хмельницький гетьман з військом в. к. м. Запорізьким”.