“Але про козаків в тих переговорах говорено дуже виминаючо ⁹)-тим тільки обмежились, що вони мають бути заховані при давніх вільностях. В тій купі, що трактували, не було ні Хмельницького ні Виговського, ані кого небудь з козаків. Навпаки-як кажуть-дано добру потіху, що коли б козаки з того були незадоволені, що король порозумівався з ханом не задоволяючи їх ¹⁰), то хан з приязни (до короля) радо готов буде зносити сих зарозумілих зрадників-королівських підданих, так само як обіцяв радо всяку поміч королеві на випадок коли б Москва схотіла напасти на його землі в будучім році. По такій от умові обидві сторони, повні три години провівши над сим, забравши закладнів, і запевнивши одні одних в приязни своїй і своїх держав, попрощавшись і засвідчивши приятельські почуття вернулися кожда до себе”.

Примітки

¹) Іду в головнім за оповіданнєм “Нарративи”, досить докладним-його потверджує обозова реляція Морштина, друкована в збірці Міхаловского ч. 295, також і у збірці Ґолиньского і в Академ. ч. 1056, вона дає дату для погрому Клодзіньского-ніч під 3 грудня.

²) Описує його “літературно” Коховский с. 401-2; дуже подібний виступ побачимо тиждень пізніше. Автор реляції завважає, що трактатів не можна було розірвати, бо “з малими силами, з збідованим військом трудно було на них (неприятелів) наступати-прийшлось би на пропаще пробиватися до дому” (Міхалов. с. 715-6). Се поясненнє автора, що то була тільки демонстрація, і про дійсний наступ на неприятеля не можна було думати, може бути в повній мірі приложено і до виступу 8 грудня. Та могло їx бути й ще більше.

³) Тека 147 с. 263-6; королівський лист має в заголовку дату 8 октобра, а в кінці листу-6-го, лист канцлєра-8 октобра тільки в заголовку. Ясно, що се день правильний.

⁴) “Сьогодня вернувся козацький бунчук-але сила побито; поручник не знати чи не помре; забрали у них коней. Ординці виправдуються тим: “на що ж почали тікати, коли йшли з послом?” По друге: “По що ходять з послом по-ночи!” “Кажуть що се по злодійськи”-Міхалов. с. 715.

⁵) Та ж “Нарратива” с. 179.

⁶) Назва зіпсована: Horyn, Chocim, гіпотетично ставлю Оринин.

⁷) Про сю оружну демонстрацію-трактуючи її як демонстрацію тільки (вище с.707) оповідає обозова реляція Міхалов. ч. 302.-“Довідавшися про тверді умови поставлені з татарської сторони, король рішився виступити з кінним військом, і о півночи з неділі на понеділок (з 14 на 15 грудня) військо було вийшло з обозу-аж перед світом прийшла відомість, що (Татари) відступають від перших двох вимог, і король велів війську вертати, а п. комісарам написано, аби вони рішили так, щоб можна було оповістити людям (jako mozna rzecz ludziom)”. Між хронольоґією сеї реляції і “Нарративи” ріжниwя на оден день; в “Нaрративі” сей виступ діється з 13 на 14, але я думаю, що дата реляції вірнішa. День остаточного порозуміння доволі згідно означається 15 грудня. Темберский додає ще другого дня урочисті поздоровлення і т. ин., але се може бути і літературні додатки.

⁸) Вар. б. петерб. ркп.: De numero kozakow, o uniey y religiey Zborowskich ani Białocerkiewskich punctow (Нар.: w zborowskich ani Białocerkiewskich punktach) (si credere fas est) nulla mentio. Цікаве застереженнє, зараз далі зрозуміємо його значіння.

⁹) recuse, в копії Нар. се слово опущене.

¹⁰) Так я перекладаю сю еліптичну фразу: Ale owszem, ut fertur, dobra iakas otucha, ze iezeliby k. i. m. z hanem swoie miewal conferentie nie contentuiąc, gotow y han przyiazni postrzegszy durnych zdraycow y poddanych krolewskich znоsіс.

МАСКОВАННЄ УМОВ ЗАМИРЕННЯ, ДІЙСНІ УМОВИ ЗАМИРЕННЯ, ВІДНОВЛЕННЄ ЗБОРІВСЬКОГО ТРАКТАТУ, ДОЗВІЛ НА ЯСИР І ЙОГО ЗАТАЄННЄ, ГЕТЬМАНОВІ ЗАХОДИ ПРОТИВ ЗАГОНІВ.

З огляду що писаного трактату не було і основною директивою комісарам було- формувати умови “так щоб можна було подати до відома людям”, як характеризує обозова реляція, то зміст договору можна собі уявити тільки приблизно, на підставі того, що довідувалися про нього сучасники, які стояли ближче до справи. Ми бачимо, що автор “Нарративи” сам не дуже покладається на те що йому доводилось чути про зміст договору, підозріваючи, що його переказувано занадто оптимістично, і так воно очевидно було. Венецький резідент у Відні повідомляючи сіньорію про замиреннє на підставі відомостей які йому довелось зібрати протягом місяця, пише 24 н. с. січня: “Умови договору, мало почесні для Поляків, зістаються невідомими. Поляки офіційно поширюють тепер відмінні від тих що були рознеслися: вони стараються затаїти їx як викликані панікою; договір був хвилевим порозуміннєм, не розваженим зріло” ¹). Мусимо таким чином в тих відомостях що маємо рахуватися з ріжними стадіями очищення дійсного стану річей для публичного вжитку; відомости козацькі, наведені вище, облекшують орієнтованнє в тім, що пускалося з польської сторони.

Перед усім наведемо дещо з обозових реляцій. Цитована вже не раз реляція 17 грудня ²) каже, що Татари поставили три головні вимоги. Перше-аби їм дано в застав кілька сенаторів в поруку, що затримані упоминки будуть виплачені, і згоду буде заховано. “Друге-поки відійдуть, вільно їм буде ясир брати і загони пускати в державі королівській”. “Третє-козаків відступити не можуть-їх треба зіставити при Зборівськім договорі”. “Мало що не прийнято було таких тяжких умов”-каже далі автор і розповідає воєнну демонстрацію вчинену королем, яка мовляв була перервана відомістю комісарів, що Татари відступають в перших двох пунктах-роблять уступки. Король велів кінчати, щоб можна було сказати людям (jako mozna zecz ludziom) i тоді прийшли до порозуміння:

“Що до ясиру-того відступили, за обіцянкою хабара (korrupcyej) 40 тисяч. З козаками-сказали-не треба трактувати, бо єсть (для того) зборівські пакти-при них Татари стали міцно.

“Треба б було хіба розірвати, а з малими силами, з бідованим військом трудно було б на них наступати-прийшлося б на загибіль (po desperacku) пробиватись додому. Краще хоч не певне, а все таки якесь замиреннє осягнути.

“Пп. комісари за краще вважали не давати ніякого скрипту, ані присяги ніякої не складати-тільки взяти від Татар в застав одного мурзу, а від нас двох панів... Така згода, яка могла бути. Війську королівському становищ на Україні Татари не забороняли-тільки щоб не було кривди козакам. З козаків при Татарах не було нікого, і до короля вони нікого не прислали; з того можна міркувати, яка їx покора, і чи на довго (може стати) тої згоди!”

В иншій обозовій реляції з того ж дня читаємо: “Нарешті кінець війни! Згоду зложено-хоч кілька разів розпочаті трактати були вже близькі розірвання. Пп. комісари, підтримані листом короля, закінчили і договорилися так: Затримані упоминки Татарам віддати, і надалі в свій час віддавати, а вони за те повинні мати одних з нами приятелів і неприятелів, і самі запропонували (поміч) против козаків коли вони не устоять в договорі; на певність того дано закладнів... Загонів розпускати, виходячи з землі, вони тепер не будуть. Козакам до якогось часу-так самі Татари кажуть-поступлено згідно з Зборівським договором; потроху поправляться- і коли вірити Татарам-вони то заграничною війною (очев. з Москвою) осягнуть” ³).

Радивил, що як канцлєр в. кн. Литовського міг досить добре знати зміст переговорів, в таких словах висловлює своє обуреннє. “Хан захотів згоди, і наші не відмовились-бо голод і нужда притисли. І так зложено згоду-не закріпивши скриптом, тільки устно уложивши. Відновлено нещасливі Зборівські пакти, обіцяно Татарам гроші, затримані за три роки. Даремно-бо Татари до того дійшли, що запустилися під сам Пинськ-ледво півмилі були і третю частину доходів знищили огнем-я держав се староство; 120 літ минуло, як Татар там не бувало. Так і пішли обтяжені здобичею: до останнього дня року бродили собі без якої небудь шкоди (для себе), без якого небудь спротивлення (з польської сторони). Уложено сю абсурдну згоду 15 грудня. Безславний король мав замір вертати на Варшаву через Сокаль, але побоявшися Татар, збочив з дороги на Львів і тільки по новім році з'явився в Варшаві” ⁴).