Наведу ще кілька небезінтересних рисок з сих польських звідомлень:

Королеві ніякої відповіди не хотів дати, аж посольство від хана його замішало, що прислав до нього так виразно: “Коли з таким військом, з яким був під Збаражем, не прийдеш на Москву — куди король посилає инше військо своє через Литву, то шабля нагострена на неприятеля, на тебе буде обернена”. Після сього посольства знизився і аж тоді дав відповідь королеві і п. хорунжому ²³), і велів полкам бути готовими на війну, куди буде воля короля й. м. — так велів в універсалі. Кажуть, що день і ніч неустанно пяний, забігає факціям, скрізь іде де його просять, і там спить де напється. Декотрій українській шляхті пустив маєтности, але на п. хорунжого, через тих вищеназваних осіб, має серце завзяте й їдовите. В такім стані лишили ми тамошні справи. То річ не хибна, що вони готові на війну, тільки трудно знати, куди звернуться. Але коли Татари довідаються, що московських послів відправлено, і ми не думаємо з ними воювати, а самі між собою, — то певно на нас підуть разом з козаками.

Мабуть по тім турецькім посольстві сказав йому пан воєвода київський:

“Пане Богдане, бачу, що на половину ти Турчин, а на половину християнин!” П. староста черкаський, брат його, якесь посольство ²⁴) правив до нього про війну з Турком — але він про се не думає! Декторі так розуміють, що Хмель іде за гадками п. воєводи київського, але я тому не вірю. Але то певно, що при тих слугах п. хорунжого коронного, як Хмельницький договір зложив і з миром одправив московського посла, п. воєвода київський з митрополитом дякували йому прилюдно в виразах найвиразніших, що він не наступає на кров христянську. На Турків не хоче, не хочуть і Татари, краще хочуть до нас, і певно він їх звабить надією здобичи й близькістю. На Чапліцкого нібито вудила гризе, а по пяному говорить: “До Кракова піду і до Риму, не одного Ляха на землі не буде”. На Турків воювати не думають: добруцькі й буджацькі Татари їх би не допустили ²⁵).

Примітки

¹) Дневничок висланців Заславського в Архиві Ю.З.Р. III. IV. с. 497, з б. польських рукоп. Ленінгр. Публ. бібл. Коротший текст у Міхаловского с. 554-5 має самостійний зміст і в дечім доповнює ширший текст. Що автором був висланець кн. Заславського, і писав для нього, се видно з опису авдієнції на с. 498. Реляція кінчається з'їздом в Іркліїві (с. 500). Дальше додане мабуть з иншого джерела: в ркп. Осолін. 225 л. 306 ся записка читається під осібним заголовком: Nowiny Ukrainne (в тексті правильнішім і довшім), і оповідає про події з місяця вересня. Тамже перед тим (л. 305) дві реляції з Бродів, що описують липневе посольство до Хмельницького від Конєцпольского і додають деякі інтересні подробиці й варіанти до звідомлення Заславському.

Реляція Заславського послужила підставою депеші Торреса з 3 вересня (Жерела XVI с. 88); до оповідання про турецьке посольство він додає дещо з оповідання про гостину польських післанців у Хмельницького, і небезінтересно розвиває замітку автора дневничка про зміну в Хмельницькім після приїзду татарського посла: Хмельницький зачав був всяко зневажати “шляхтича післаного від короля більше для нагляду за його вчинками ніж для чого иншого”; але коли приїхав ханський посол з наказом хана поставитися на день 15 серпня з своїми козаками в визначенім за Дніпром місці, “з осторогою не розривати з Польщею, її королем і королівством і з заявою свого бажання непохитно заховувати присягу згоди”, — “після сеї деклярації хана Хмельницький став більше шанувати королівського посла — як не робив того перед тим”.

Далі він робить таку увагу, інтересну супротив попередніх звісток про бажаннє хана воюватися з Портою: “Сей татарський посол не згоджується, ніби то канцлєрові було заявлено бажаннє ліґи і походу на Турка, навпаки на нове запитаннє він відповів, що його пан ледво чи згодився б на се (соndifficolta sia per consentirvi), будучи одної віри (з султаном)” — Жерела XII с. 89. Се дементує попердні варшавські поголоски — вигадки.

²) Порівняння оповідання дневника з турецькими листами, роздобутими потім з гетьманської канцелярії Унковским (Акты Ю.З.Р. VIII с. 352-4) і аналіза самих листів не лишає сумніву, що се листи привезені Осман-аґою в липні. Що султанського листу не було, се видно і з дневника, і з листу післаного гетьманом в відповідь на се посольство (Акты Ю.З.Р. VIII с. 354): гетьман пише султанові, що з Осман-аґою був присланий лист Бекташ-аґи, і і з нього він довідався про цісарську ласку до нього і війська Запорозького.

³) Архив Ю.З.Р. III. IV с. 500.

⁴) Акты Ю.З.Р. VIII с. 354; де що в ній змінено, очевидно, вже видавцями

⁵) Тут зайве ще раз: жебы смы.

⁶) Се додаток видавців.

⁷) Тут незрозуміле до ласкы.

⁸) В друк: пословъ.

⁹) В копії: ознаймуемъ.

¹⁰) В копії: ПообЂцуемъ.

¹¹) В копії: ласки.

¹²) Тут іще: то.

¹³) В копії: придутколко.

¹⁴) Сеї зіпсованої фрази не берусь поправляти, а зміст стараюсь віддати в парафразі.

¹⁵) В анонімній реляції з місяця вересня, доданій в Архиві Ю.З.Р. до дневничка, се стилізоване инакше: турецький посол домагався від гетьмана, аби він дотримав слова — Польщу Туркам віддав, господаря волоського зловив і в кайданах до Порти відіслав, і з військом рушив на Угорщину "против Цісаря християнського”. — Архивъ III. IV с. 500, Осол. 225 л. 306. Пор. вище, с. 44, поголоски записані у Ґоліньского.

¹⁶) Натяк на мобілізацію польського війська розпочату Потоцким.

¹⁷) Michałowski с. 555 Пок. Костомаров перетворив се оповіданнє в своїм Б. Хмельницькім (с. 363) в драматичну сцену, випровадивши в ній і Кисіля молодшого Юрія (розумій Миколая), що приїхав після сього обіду, як виразно каже дневник, в тексті Архива с. 499-500.

¹⁸) Продовжую цитату зачату вище на с. 20.

¹⁹) Козакам що зісталися по королівській стороні в кампанії 1649 р.

²⁰) Чапліцкого, очевидно.

²¹) “Doku mini ne wydadut albo szyie nie wryzut, holowy nie pryslut, niehay wsia zhinet zemla”. Sama go snadz pobudza, ze “Czaplicki у mоу у twoy zdrayca, ja zawoinska (to iest zawoiowana, poniewolna), ale on nie miał niewoli, taki a taki, ia iemu była wienczona, a ta taka a taka” etc. Осол. 225 л. 305 об., останні слова або помилені, або неясні.

²²) Гетьман очевидно вимагав видачі ріжних привілеїв на Корсунську і Чигиринську королівщину, що були у Конєцпольских, в звязку з уставленнєм приналежностей свого Чигиринського староства (справа ся потім продовжувалася в рр. 1651-2). В реляції писаній безпосереднє самими висланцями Конєцпольского, читаємо таке (тамже л. 305): Summa, ze nam nie chciał nic puscic, asz mu oddadzą dwa przywileie originalne na Czehryn: ieden xiazęciu imci Wiszniewieckiemu Alexandrowi dany, a drugi imci panu wdzie ruskiemu Daniłowiczowi, ktore Chmielnicki powiada sam oddal s. pamięci niebozczykowi i. msci panu krakowskiemu naszemu (старому Конєцпольскому) - w ktorych maią bydz, iako on powiada, granice y delatie mianowane pewnych gruntow do Czechrynia, na ktorych się posadzilo kilka miast we Mlyowczyznie. Ktore pokdą nie będą wrocone, nic nie chcą puscic, — y krolowi i. mci tak odpisał — bo iako widzę, cessia iest u niego.

²³) Конєцпольскому.

²⁴) Від короля, як побачимо зараз.

²⁵) Осол. 225 л. 305-6.

З'ЇЗД В ІКРЛІЄВІ В СЕРПНІ Н. С. 1650 Р., ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВИМОВЛЯЄТЬСЯ НЕБЕЗПЕКОЮ ВІД ПОТОЦКОГО, ТРІВОГА ВИКЛИКАНА ПОЛЬСЬКОЮ МОБІЛІЗАЦІЄЮ, ЛИСТИ ПОТОЦКОГО ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО СЕРПЕНЬ 1650 Р.

Слідом за авдієнцією турецького посла ¹) приїхав отой посол ханський — Байзаклін-баша, бунчужний ханський, як його зве вище згаданий дневник. Він привіз пильні листи від хана, від калґи-султана і від Сеферказі-аґи, адресовані гетьманові, осавулам і отаманам “і всій черни Запорозькій” ²). Хан дякував за готовість, з котрою вони виправили своє військо на поміч против Черкісів; але та поміч стала йому непотрібна, бо вони тим часом йому покорилися. Тому замісць походу на Черкесів, щоб дати своїй Орді змогу обловитись, хан рішив послати свого брата калґу-султана на Москву, з усіми силами кримськими й ногайськими, і закликає гетьмана і Запорізьке військо, аби на день 15 серпня (ст. ст., себто на Успеніє) воно було готове — і то в скількости не меншій ніж було під Збаражем. Заразом хан посилає свого посла до короля закликаючи його теж до нападу на Москву: коли не може сам іти, нехай вишле литовське військо тим часом, відкладаючи головний похід на пізніше — коли рушиться і сам хан, приготовившися за зиму; що земель здобудеться, все то буде королеве — тільки Астрахань візьме хан собі ³). Нехай же військо козацьке йде і нічого не боїться: хан стоятиме з ним против всякого неприятеля (розумій Ляхів). А коли відмовиться і не піде — тоді приязни і союзові кінець!