Таким чином сам по собі замок місцевим людям представляв ся дуже проблематичною обороною: навіть саме відновленнє Звенигородського замку без вояцької залоги вони вважали мало можливим. Дїйсно, ще замки на Днїпровій артерії, більше пильновані правительством, були в першій полов. XVI в. лїпше трохи удержувані й богатші воєнними засобами ¹⁴). Але на лїнії київсько-волинського і браславського погранича — сама біда: тїсний і тяжко приступний для своїх замок браславський, незвичайно лихий і позбавлений всякої артилерії винницький (у одної гармати „конець увірвав ся,” а з другої гармати „небезпечно єсть стреляти”) і нарештї ще ориґінальнїйший житомирський — недавно вибудований державним коштом, але протягом кількох лїт зовсїм неприступний для місцевої людности за браком мосту ¹⁵), при тім також дуже небогатий оборонними засобами (ще в 1552 р. по всїх донесеннях попереднїх ревізорів було там тільки всього „дельце спижноє — две диры в немъ” та „сарпатиновъ железнихъ старыхъ, горилыхъ вже три разы, негожихъ ку стрельбЂ — два”, а з третього теж неможна стріляти, бо неокований, і такихже незданих гаківниць 13) ¹⁶). І катастрофа, яка спіткала Браслав в 1551 р., показала виразно, чого варті були сї замки, і як справедливі були доводи Браславян в 1545 р., що без воєнних залог тутешнї замки нїчого не варті. Вибравшись несподїваним походом на Україну, з турецьким військом і гарматами, хан захопив браславський замок зовсїм безборонним: люде були на роботах, на пасїках і на полях, в замку поховали ся тільки жінки та дїти, чоловіків було тільки 50, і то переважно нездалих до оборони. Турки з початку обстрілювали замок, потім пішли на приступ, але довідавши ся, що в замку нема води, занехали штурму, певні, що замок піддасть ся їм однаково. Замок дїйсно третього дня піддав ся, і забравши всїх з собою в полон, попаливши замок і місто, хан пішов собі. Люде, що зістали ся поза замком, захоплені несподїваним нападом, поховали ся в лїсах, але Татари їх переважно половили також.

„Лишило ся всього коло двіста душ, які були повтїкали, а й тепер на тім же місцї сидять і чекають, що замок наново побудують, бажаючи знову осїсти ся на своїх батьківщинах, з огляду на великі тамошнї пожитки”, кінчить своє оповіданнє ревізор ¹⁷).

Примітки

¹) Гетьман Тарновский non ignarus Scythas Tartaroa rapto vivere et hostes regni pene anniversarios nequaquam guieturos, пише Ваповский в 1530-х рр. (с. 250).

²) 3 нагоди повтореного Татарами нападу король писав до начальника пограничної сторожи звісного Стан. Лянцкоронського: mirаmur iam bina hoc anno incursione Tartaros terras nostras Russiae infestasse, cum tu istic sis cum militibus mercenariis et nihil sit a nobis neglectum, quod ad praesidium partis istius videtur pertinere — Acta Tomic. IV ч. 26l.

³) Маємо дві серії описей замків Київщини й Браславщини, першу з 1545 р., другу з 1552. Перша, звісна нам в цїлости, обіймає замки: володимирський, луцький, кремінепький, винницький, браславський і житомирський, видана в цїлости, але з старої копії, переписаної латинкою, в Źródła dziejowe t. VI (поодинокі описи, в копіях теж пізнїх і несправних, також в Памятниках кіев. ком. IV і Архиві Ю. З. Р. VI. I і VIII). Ориґінальний текст в Литов. Метрицї, IV А № 4. З другої серії маємо замки луцький, володимирский, кремінецький, винницький, браславський, житомирський, овруцький, київський, чорнобильский, мозирський, остерський, канївський і черкаський; вони всї, з виїмком описи володимирського замку, досї не опублїкованої, видані в Архиві Югозап. Рос. ч. IV. І, ч. VII. І і II (одначе також не завсїди справно). Книга ориґінальна не заховала ся: вона була, видко, скоро знищена і переписана на ново в 1593 р. — ся копія в Литов. Метрицї IV. А № 6. Сї дві серії в сумі становлять першорядне джерело до внутрішньої історії Волини і особливо східньої України; для неї се джерело перше і незрівняне, і як таке служило вже й буде ще нераз нам служити. Між обома серіями є одначе значна ріжниця в укладї й крузї відомостей: перша писана більше в формі мемуара, займаєть ся особливо питаннєм про права шляхетського землеволодїння, але дає богато побутових подробиць при тім. Друга більш схематична, але дає детальнїйші звістки про стан укріплень, припаси, доходи адмінїстрації і обовязки людности. Матеріал з них про замкову орґанїзацію вибраний в моїй давнїй роботї (першій науковій працї, з студентських часів): Южнорусскіе господарскіе замки въ половинЂ XVI в., 1890 (з київ. Университ. ИзвЂстій). Про самі ревізії, яких результатом були сї описи — Д.-Запольский, Очерки по исторіи западно-русскаго крестьянства, с. 168 і далї. З давнїйшого часу маємо коротші описи кількох замків: Житомир, Чуднів і Винница в звісних фраґментах описи Київщини XV в.; інвентар Кремінця без дати, між актами 1480 років, вид. у Любавского Обл. дЂленіе, дод. 1; опись Овруча з 1519 р. — Архивъ Ю. 3. Р. VII II ч. 5; цитований вище меморіал в справах київського замку — Źródła Ґрабовского і Пшездзєцкого т. II.

⁴) Źródła dziejowe VI с. 111.

⁵) Для прикладу як розписувала ся стара „городова робота” наведу таку роспись з Овруча: всїх городень замок має 61, з того більшу половину ставлять місцеві пани (по дві й по три), кілька городень ставлять бояре й дрібні власники „з своїми поплечниками”, по одній городнї; одну ставлять попи овруцькі, одну овруцькі купцї-куничники, одна козацька, сїм ставлять „люде господарські” — Архивъ IV. І с. 36-7.

⁶) „Земяне и мещане повидили: хтоколвекъ собе на которй стороне городню обыметъ и двери вробдетъ и схованьє будетъ в ней мети, той вжо повыненъ будетъ тую городню направовати, верхъ накрывати, камене и колодкы ку обороне на ней мЂти и глыною обмазовати” — Архивъ VII. І с. 126 (Житомир).

⁷) Źródła VI с. 120.

⁸) Ibid. c. 119, 120, 137.

⁹) Źródła VI с. 111.

¹⁰) Архивъ VII. І с. 81, 144, 608, IV, I с. 40.

¹¹) Архивъ VII. II с. 20.

¹²) Źródła dz. VI с. 120.

¹³) По описи XV в. було в Житомирі „чотири пушки великихъ а пять тараницъ” (Архивъ VII. II с. 5), а в 1546 р. — одна дїрава гармата, два серпентини, так само нездалї до стрільби, і нїякого припасу до них, так само в 1552 р.

¹⁴) Хоч і тут канївський замок, через 13 лїт по збудованню, був уже в такім станї, що на нїм „трудно не толко оборона, але и сторожа, бо нельза вже ходити по бланъкахъ: што не поопадало, и то ледви отъ витру колышетъ ся” (Архивъ VII. І с. 92). А в останнїй чверти столїтя в такім же гіркім станї був і столичний замок київський.

¹⁵) Міщане одначе стоічно знесли ту невигоду й добили ся, що нарешті їм зроблено міст „за гроші скарбу господарского”.

¹⁶) Архивъ VII. I с. 142.

¹⁷) Архивъ VII. II с. 21.

КОЛЬОНЇЗАЦІЙНІ ОБСТАВИН І САМООБОРОНА ЛЮДНОСТИ: ЗНАЧІННЄ ЗАМКІВ, ЛЮДНІСТЬ В 1-ІЙ ПОЛ. XVI В. ВСЯ ТУЛИТЬ СЯ ПРИ НИХ, БРАК ВЛАСТИВИХ СЇЛЬСЬКИХ ОСАД НА СХ.-ПОЛ. ПОНЇПРОВЮ, БІДНІСТЬ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ НА ПОБОЖУ І В ЗАХІД. КИЇВЩИНЇ, ЖИТОМИРЩИНА, БІЛА ЦЕРКВА І ЗВЕНИГОРОДЩИНА, ПОБОЖЕ.

Такими як ми отсе їх бачили, замки східньої, литовської України (а такими ж більше меньше були й замки коронного погранича) не могли мати великого кольонїзаційного значіння — більш стратеґічне. Се були наче укріплені пункти на якійсь ворожій території, які улекшували зносини, давали можність слїдити за рухами ворога, запевняли — хоч і не дуже певно, сяку таку безпечність своїй залозї й купцї людности, що тулила ся під її захистом, — але зовсїм не панували над територією. Для сього вони були занадто слабкі й безрадні, як ми бачили. Вся осела людність тулить ся під самим замком, виходячи тільки на роботу або на степові промисли, але й під охороною замкових стїн не може чути вповнї безпечною анї себе, анї тим меньше — свого хозяйства. Міський острог не дає нїякого певного захисту; на випадок татарського нападу треба ховати ся в замку хиба „з душею самою”, як казали, лишаючи на волю божу свої достатки. Серед неустанних татарських нападів і трівог не могло навіть в найблизшім сусїдстві замку розвинути ся анї міське житє, анї більше господарство, і людність, що тулила ся під замком, жила на воєнній нозї, готова кождої хвилї боронити власними руками свого достатку і своєї голови — бо і в тім звичайно не було на кого покладатись. Не на туж купку старостиних слуг і кількох нездалих гармат!