Боротьба Ярослава з Брячиславом здаєть ся, відбила ся в певній мірі в оповіданню Еймундової саґи про війни Ярослава з братом Вартилавом. Цїкава б була подробиця, що війна мала початись тим, що Ярослав вимагав від Вартилава „сусїднїх з його краєм сел і міст”. З другого боку ґрандіозні розміри її, вказували б борше на війну з Мстиславом, хоч Варяги виступали в нїй по сторонї Ярослава. Героєм виступає Еймунд, що перед тим перейшов від Ярослава (бо він по смерти Сьвятополка вже не потрібував Варягів) до Вартилава, предвиджуючи війну між ними. Еймунд штучно взяв у неволю жінку Ярослава, і се змусило його до згоди; по угодї Ярослав дістав Голмґард (Новгород), Брячисдав дістав Кенуґард, а Еймунд Полоцьк, з обовязком пильнувати всеї Руси — Ґардаріку!

³) Іпат. с. 105.

⁴) „пЂснь пояше Старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зарЂза Редедю предъ нлъкы касожьскыни, красному Роману Святъславличю” (І).

⁵) Тепер Вел. Листвин на півн. схід від Чернигова на правім притоку Снови — на спеціальній мапі зветь ся ся річка Крюковим потоком.

⁶) Слїди поетичного оброблення сього епізоду заховали ся найлїпше в образї нічної битви під час бурі — подібнім до описи Альтської битви, але більш мальовничім: серед пітьми вояки не бачуть себе й орієнтують ся тільки відблиском блискавицї на мечах ворога (дещо упущене в наших редакціях Найдавн. лїтописи, заховало ся в пізнїйших компіляціях, як Воскр. І с. 329): „И бывъши нощи бысть тьма, и Громове, и молъния, и дождь, и рече Мстиславъ дружинЂ своей: поидемь на нЂ! то ны єсть корысть. И бысть сЂча зла и страшна; яко посвЂтящи молни, тако свЂтяще ся оружія, єлико же млънія освЂтяше, толко мечи видяху, и тако другъ друга убиваше, и бЂ гроза велика, и сЂча зла и силна” (пор. т. I, Історії с. 573). Як слїд поетичного римовання звучить ся фраза Мстислава:

и рече: кто сему не рад? се лежить СЂверянинь, а се Варягъ...

Поетичним обробленнєм тхнуть також сї подробицї: ”бЂ Акунъ (Гакон) сь лЂпъ (гарний, поправка Ламбіна, Ж. М. Н. П. 1858, V, замість лїтописного „слЂпъ”, загально принята), и луда у него златомъ истъкана (золототкана — брокатова одіж).. и Акунъ ту отбЂже луды златое”. Потім сей епітет: Якун слЂпий иже отбЂже златы луды” — приростає до нього і повторяєть ся при нагодъ в Патерику (с. 111).

⁷) Іпат. с. 105.

⁸) Никон. І. с. 79.

⁹) Monumenta Germ. hist. Scr. X. 264 (пор. 269): Misico... fratrem suum Ottonem, quoniam regis (Конрада) partibus favebat, in Ruzziam provinciam pеpulit Сю звістку Bіпона декотрі хотїли прикласти до Словаччини, але се гадка безпідставна; див. про се у Левицкого Mieszko II с. 186-191 i Małecki Rozgląd w dziejach i polityce pierwotnej Polski — Przewodnik naukowy i lit 1875 т. II с. 975).

¹⁰) Про сї русько-польські відносини окрім загальних праць Линниченка і Бальцера ще A. Lewicki Mieszko II, Rozprawy wydz. histor.-fil., V. S. Kętrzyński Kazimierz Odnowiciel (ib. t. XXXVIII), про останню пор. мою рецензію в Записках H. т. ім. Ш. т. 47.

¹¹) Іпат. с. 105.

¹²) Найдавн. лїтопись дає тільки голу звістку, компіляції подають, що похід був зимою й не мав усьпіху; „й не можаху ихь взяти” : Соф. с. 137, Воскр. І с. 331, Нїкон. І с. 81 й ин. Натомість деякі кодекси Іпат. (Хлєбн. і Поґод.) приписують при всїх походах — 1038, 1040 і 1041 р. „побЂди” (с. 108); ся приписка, розумієть ся, не має нїякої ваги, але не можна бути певним і що до того додатку Софійської і подібних.

¹³) Про шлюб Казимира Лїтопись говорить під 1043 р., але без докладнїйшого означення: згадавши про події 1043 -6 р., вона додає: ”в сии же времена вьдасть Ярославъ сестру свою за Казимира...” Так само загальну звістку маємо у нїмецького хронїста т. зв. Annalista Saxo (писав в 2-ій пол. XII в., але старанно використував ранїйші джерела, і звістки його дуже авторитетні — Wattenbach II p. 256); під 1039 р. він каже: His temporibus Kazimer, filius Miseconis ducis Polanorum, reversus in patriam, a Polonis hbenter suscipitur, duxitque uxorem regis Rusciae filiam procreavitque duos filios VIadizlaum et Boliziaum (Monum. G. hist. Scrp. VI p. 683). Д. Бальцер, приймаючи датою уродин Болеслава 1039 р., датує шлюб Казимира 1038-9 рр., але дата уродин незвістна добре і тільки викомбіновуєть ся (Genealogia Piastόw p. 89-90, 94). Імени княжни руські джерела не подають; Добронїгою (Dobronega, пор. мужеське імя МилонЂгь) зве жінку Казимира дуже авторитетна краківська записка про її смерть — під 1087 p. (Monum. Pol hist. II. p. 796), Марією — сфалшований папський лист (ib. І. p. 359), автор котрого, як думають, мав добрі відомости про королївську родину; пізнїйші джерела часто називають Добронїгою (або Доброгнївою) — Марією, а Длуґош (р. 277) навіть поясняє, що Марією вона звала ся давнїйше, а перейшовши на латинство, дістала імя Доброгнїви. В дїйсности руські княжни, як і князї, мали подвійні імена. Про імена сеї княжни див. зібраний матеріал у Бальцера op. c. с. 88. Про шлюб Ізяслава з сестрою Казимира — Соф. с. 138, Воскр. І. 331, Нїкон. І. 83, Патерик с. 151; імени її не знаємо, анї року шлюбу.

¹⁴) Компіляції — Соф., Воскр., Нїкон., Твер. рахують навіть три походи на Мазовше: 1046 р. (зам. 1047) у них Ярослав іде на Мазовше в третє, але се, здаєть ся, тільки непорозуміннє: оповідаючи про посвояченнє Казимира з Ярославом (під 1043 р.), вони кажуть, що Ярослав ходив двічи на Мазовше на Мойслава, і се може означати похід 1041 і 1047 р., аде котрийсь з компіляторів порахував похід 1047 р. ще осібно, й вийшло три.

¹⁵) Іпат. с. 108.

¹⁶) Іпат. с. 109.

¹⁷) Іпат. с. 105.

18) Соф. с. 136-7, Воскр. І. 330, Іпат. с. 108; про терен сих походів див. Барсова с. 47-8, 57-8, 62-3, де подана й иныпа лїтература ; лїтописні Зелїзні ворота він звязує в місцевістю сього імени на р. Сосолї, коло с. Водчі.

¹⁹) Що до сього року є ріжниця між північною і полудневою верзією нашої лїтописи. В Лавр. смерть Мстислава і печенїзька війна стоять під 1036 р., в Іпат. під 1034 р.; в новгородській сих записок нема зовсїм. Дата 1036 р. здаєть ся минї певнїйшою, а то ось чому. Насамперед в Лавр., у всїх кодексах, перед сим роком є два порожнї роки, означені роками, в Іпатській їх нема; далеко лекше прийняти, що в Іпат. помилкою написано по 6541, 6542, замість 6544, нїж в Лаврентиєвській — противну похибку і сьвідоме вставленнє двох порожнїх років. Далї, у Скілїци під 1036 р. оповідаєть ся, що Печенїги тричи нападали на візантийські землї, і се досить правдоподібно можна звязати з тим же печенїзьким рухом, результатом котрого був і похід їх на Київ; що важнїйше, що Скілїца під тим же роком говорить: умерли руські князї Noσισðλάβоς καί Ίαρоσðλάβоς, І почав правити Zινισðλάβоς (Cedr. II. 514-5). Ся звістка, як бачимо, має помилки (відомости Скілїци про руську династію взагалї дуже баламутні), але тут для нас важно одно — се смерть того ”Носистлава”. Очевидно, що се Мстислав, його смерть під 1036 р. вповнї згоджуєть ся з датою Лавр., і се промовляє теж за сею датою для нападу Печенїгів. Як з'явилась у Скілїци смерть Ярослава, трудно вгадати; дуже можливо, що властиво звістка казала лише, що умер Мстислав, а його землї забрав Ярослав.

²⁰) Іпат. с. 106.

СМЕРТЬ МСТИСЛАВА.ВНУТРІШНЯ ДЇЯЛЬНІСТЬ ЯРОСЛАВА; ВОЛОСТИ ЙОГО СИНІВ; УКРІПЛЕННЄ І ЗАЛЮДНЕННЄ ПОЛУДНЕВОГО ПОГРАНИЧА. ЗАГРАНИЧНІ ЗНОСИНИ — З НЇМЕЧЧИНОЮ, З СКАНДИНАВІЄЮ, З ФРАНЦИЄЮ Й УГОРЩИНОЮ, З ВІЗАНТИЄЮ; ОСТАННЇЙ ПОХІД НА ЦАРГОРОД.

Серед сих подїй зверхньої, заграничної полїтики переходили важні переміни у внутрішній полїтичній системі Руси.

Ми полишили тут Ярослава, коли він, розбитий Мстиславом, мусїв піти з ним на компроміс — відступити йому всї землї на схід від Днїпра. Не знати, о скільки помирив ся він з ролею володаря хоч більшої частини, але все таки тільки частини батьківської держави; знаємо тільки, що з Мстиславом і Брячиславом він жив у згодї, більш нїчого. Але доля сприяла розширенню Ярославових володїнь. 1033 р. вмер одинокий, здаєть ся (більш не знаємо), син Мстислава Остап (Еустафий), а скоро (1036 р.) пішов за ним і сам Мстислав. Несподївано в руках Ярослава злучила ся цїла українсько-руська територія.