При сучаснім станї наших відомостей нї археольоґія з антропольоґією з одного боку, нї лїнґвістика з другого, нї разом в сполученню не можуть розвязати з повною рішучістю проблєм індоевропейської старовини, не дають цїлком певних вказівок для етнїчного орієнтовання в археольоґічних останках. Через се для орієнтовання в передісторичній етноґрафії нашої теріторії все ще приходить ся нам уживати історичних відомостей. Але як скомбінувати їх з фактами археольоґії, антропольоґії й лїнґвістики, вони не в однім зможуть вияснити нам далеко більше і кинути світло в значно давнїйші часи і в ширші простори, куди зовсїм, або майже зовсїм не сягає історична традиція.

Сею дорогою належить нам піти в висвітлюванню етноґрафічних відносин нашої території — в етноґрафічнім орієнтованню серед культурного матеріалу її.

Примітки

¹) Історія наукових студий над сими питаннями докладно представлена у О. Шрадера Sprachvergleichung und Urgeschichte (3 вид. 1906, Єна), E. de Michelis L' origine degli Indo-Europei, Турин, 1903, також С. I. Tylor The Origin of the Aryans, Льондон, 1889 (французький переклад 1895, росийський 1897), І. Schmidt — Die Urheimath der Indogermanen und das europaische Zahlsystem — Abhandlungen der Berliner Akademie, 1890.

²) Утерті назви „індоєвропейське племя”, „арійські народи” можуть уживатись тільки з повним застереженнєм, означаючи народи, що говорять індоевропейськими мовами, хоч належать безперечно до ріжних асимільованих рас; М. Мілеєр дотепно сказав, що як казати про арійську расу, то однаковим правом можна-б говорити про долїхокефалїчну лєксіку і брахікефальну граматику.

³) Найбільш відповідною назвою для ґрупи сих мов уважаю „індоєвропейське”, а ”арійське” не годить ся зовсїм, бо означає тільки східню галузь сїєї ґрупи — мови іранську і індийську, хоч уживаєть ся часто і в загальнім значінню.

⁴) Pictet-Les origines Indo-européenes ou les Aryas primitifs, т. І вийшов в 1859 р.; нове, не змінене в головних поглядах виданнє 1877 p. в трьох томах.

⁵) Ріжні погляди в лїтературі були вказані в 2 вид., тепер їх пропускаю. Докладну біблїографію до р. 1899 див. W. Ripley A selected Bibliography of the Anthropology and Ethnology of Europe, Бостон, 1899. Головнїйше в курсах Шрадера і Мікелїса.

⁶) До таких виводів прийшли два авторітетні історики культури як Ген (V. Hehn) і О. Шрадер і тепер, хоч з деякими ваганнями, в головнім се погляд майже загально прийнятий.

⁷) Про них і про ґенетичну звясь (спільне походженнє) Індоевропейцїв з Фінами, що приймають декотрі дослїдники на підставі тих стичностей — Andersоn Studien zur Vergleichung der indogerm. u. finnisch-ugrischen Sprachen, 1879. Thоmsen Beróringer mеllem de finske og de baltiscke Sprog, 1890. Веске Славяно-финнскія культурныя отношенія по даннымъ языка, 1890. J. Mikolla Beruhrungen zwischen den westfinnischen und slavischen Sprachen I, 1894. H. Sweet The histоry of language, 1900. Wiklund Finnisch-ugrisch und Indogermanisch (Le monde oriental, 1906). Иныпа давнїйша лїтература в 2 вид. Див. ще низше про фінсько-іранські стичности.

⁸) Досить розповсюднена фінська теорія — що східню Европу перед Індоевропейцями цілу займали Фіни, не має нїяких реальних підстав. Тільки в північній її части при шзнїйшим розселенню Словяне посунули Фінів далї на північ.

⁹) Лїтература в 2 вид.

¹⁰) Таку гадку з усею рішучістю висловив Вірхов ще в 1883 p. (Korrespondenzblatt der deut. Ges. fur Anthropologie), і до неї все більше схиляють ся дослїдники.

¹¹) Про вплив етнїчного мішання, метісації на відріжненнє язикове — нпр. Ascoli Sprachwissenschaftliche Briefe (пер), 1887, Тейлор ор. c., Гірт Die Verwandchaftsverhältnisse der Indogermanen (Indogerm. Forschungen, 1894) і новійша його праця Die Indogermanen 1905, т. І, Бодуен де Куртене О смЂшанномъ характерЂ всЂхъ язиковъ (Ж. М. Н. П. 1901, IX). Против надуживання сього обяснення справедливі замітки висловив Яґіч (Einige Streitfragen, Archiv XXII), указуючи, що діалектичні ріжницї в кождій більшій лїнґвістичній масї і без того неминучо мусять бути. Але се зовсїм не зменьшує впливів мішання на язикову діференціацію, що хотїв новійше заперечити Шрадер (ор. c., вид. 3).

¹²) Про се І. Deniker Lеs races des l' Europe I. Indice céphalique en Europe), 1899, U, La Taille, 1907. W. Ripley The races of Europe, London, 1900. Niederle O původu Slovanů i Slovanské Starožitnosti розд. III. Talko-Hryncewicz W kwestyi pochodzenia Słowian — Wisła 1902. Новїйший перегляд питань: Hoernes Natur u. Urgeschichte I (1909). Старша лїтература в 2 вид.

¹³) Тим способом утворена була десять лїт тому теорія ґерманськоіндоевропейської правітчини Муха і Косінни. Ототожнивши культуру передісторичної Нїмеччини з культурою індоевропейською, довгоголовий ґерманський тип прийнявши за первісний індоевропейський, зробивши Нїмеччину правітчиною індоевропейських ґерманських народів, а Ґерманцїв — безпосереднїми спадкоємцями і продовжателями індоевропейської культури, вона попала в тон амбіціям нїмецької суспільности і здобула чимало прихильників. Але з наукового становища зістала ся фантазією.

ДІФЕРИНЦІАЦІЯ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ РОДИНИ Й ВИРІЖНЕННЄ СЛОВЯНСЬКОЇ ҐРУПИ, СЛОВЯНСЬКО-ЛИТОВСЬКА СПІЛЬНІСТЬ І СЛОВЯНО-ЛИТОВСЬКА ТЕРИТОРІЯ, ГРАНИЦЯ ЗАХІДНЯ — ҐЕРМАНСЬКА І СХІДНЯ — ФІНСЬКА, ГРАНИЦЯ СЛОВЯНО-ЛИТОВСЬКА; ТРАДИЦІЯ ДУНАЙСЬКОЇ ПРАВІТЧИНИ, ТЕОРІЯ КАРПАТСЬКОЇ ПРАВІТЧИНИ.

Закінченнє спільного пожитя індоевропейської родини й повне виріжненнє з неї поодиноких народів і язикових ґруп, приймаючи що се стало ся в початках металїчної культури, кладуть більш-меньш за дві тисячі лїт з лишком перед нашою ерою. Не пізнїйше, бо в першій половині другого тисячолїтя бачимо арійські народи вже на полуднї в Азії, далеко від їх правітчини. Не дуже ранїйше з огляду на появу між Індоевропейцями металїчних виробів ще перед розселенєм ¹). Розумієть ся, дата дуже загальна і приблизна, гіпотетична. Так само тільки в найзагальнїйших рисах можна собі уявити самий процес роздїлу індоевропейської родини, що зазначив ся тодї. В лїнґвістицї, що досї одиноко рішає се питаннє, до недавна стояли дві теорії — ґенеальоґічна, що признає видїленнє цїлих ґруп і істнованнє якийсь час спільних язиків для сих ґруп, до нового роздїлу кождої ґрупи на мови чи ґрупи мов, — і теорія хвиль, або переходів, що виріжненнє мов обясняє повільним процесом діференціації ще в тих часах, коли стичність між народами не була розірвана, і оден язик служив посереднїм переходом меж двома сусїднїми ²). Тепер сї теорії найчастїйше комбінують ся. Дїйсно, виріжненнє лїнґвістично-етноґрафічних атомів не розривало язикової й етноґрафічної звязи відразу. Се виріжненнє мусїло почати ся вже за часів етнічної „індоевропейської спільности”, і між иньшим проявляло ся в мові; але етноґрафічна одність брала якийсь час перевагу над сим процесом відріжнення, діференціації. Він зростав через розширеннє території, через асиміляцію все нових чужородцїв на нових окраїнах і в звязку з сим збільшали ся відміни в побуті і мові; з їх зростом все слабша ставала одностайність цїлої родини, але все ж вповнї жива і замітна була звязь між поодиноками ґрупами тих атомів, на які роспадала ся цїлїсть. І навіть після того як нарештї міґрація, мандрівка робила рішучий початок відокремленню даної племінної одиницї, ся звязь з своєю ґрупою, а через них — із иньшими, не зникала відразу. Територіаль-. не віддаленнє і ослабленнє ґеоґрафічної звязи з давнїйшими земляками -з одної сторони, пожитє з новими чужородцями і мішаннє з ними — з другої, розвиваючи ся паралельно, з обох кінцїв надривали старі етнічні звязи, але рвали їх помалу, і певні звязки з близшими сусїдами з-поміж своєї давнїйшої родини ще довго могли жити.