Мушу згадати ще новійшу теорію — популярну головно в історіоґрафії росийській, — що правітчину словянську уміщує на Підкарпатю, в Галичинї й сусїднїх частях Волини. Головною і властиво одинокою підставою сеї теорії (що правда, ніхто докладнїйше арґументувати її й не постарав ся досї) послужило поміченнє, що найбільшу чистоту словянських елєментів в хороґрафії показує територія на полудень від Припети й на захід від Днїпра, особливо теперішня Волинь і Галичина ²⁵). Сї хороґрафічні помічення самі таким чином не дають підстави обмежити сеї правітчини західньою, прикарпатською частиною. Нема нїяких причин виключати приднїдровських країв, з хороґрафічного становища також вповні словянських ²⁶) (а й слїди несловянської кольонїзації на північ від Припети і на схід від Днїпра, як казав я, ми не маємо права переносити в часи пра-словянські та виключати сї землї з словянської правітчини, бо в сих несловянських елєментах могли відбити ся переміни з часів словянського розселення). Нема причини абсолютно виключати і Прикарпатя, але класти во главу угла словянської правітчини саме прикарпатські краї незвичайно трудно супроти того, що тут як раз маємо ясні слїди иньшої кольонїзації в близшім сусїдстві — гірські краї карпатські займають племена безсумнївно несловянські (тракийські правдподібно ²⁷), і в сучасній хороґрафії Карпатів ми справдї маємо масу елєментів несловянських, може новїйших-волоських, а може й старійших. В часи старшого ґерманського руху підкарпатське підгірє займає ґерманська кольонїзація (була тут в III-IV вв. перед Хр.). Перед ним могла тут бути й словянська кольонїзація, але могла бути й иньша, напр. кельтська, як по иньших областях тодїшнього розширення Ґерманцїв ²⁸). Полуднева частина галицького підгіря — порічє середнього Дністра, як ми бачили, в часах індоевропейського розселення зайняте характеристичною культурою глиняних будовель, яка розширяєть ся відси зовсім не в напрямах пізнїйшого словянського розселення на північний захід і північний схід, а на полуднє і схід, і не полишає в районї пізнїйшого словянського розселення скільки небудь виразного наступства. Всї сї факти роблять для Прикарпаття ролю словянської правітчини майже неможливою. Заразом отся маленька аналїза може послужити ілюстрацією, як трудно пересувати сю правітчину куди небудь з тої просторони, яку ми вище визначили для неї ²⁹).

Примітки

¹) 3 лїнгвістичного становища против сеї дати відносять часом закид, що за такий недовгий час не могла розвинути ся язикова діференціація, яку бачимо пізнїйше; але не треба спускати з очей можливости, що асиміляція чужеродцїв і скорійший культурний розвиток в нових обставинах могли значно прискорити язикове розріжненнє.

²) Перегляд питаная — див. Schrader Sprachvergleichung ² с. 68 і далї (тут схематичні рисунки).

³) Се так звані група-сатем і ґрупа-кентум, по тим формам в які уложило ся слово сто (в санскр. çatem, в латинськім centum, вимовл. kentum).

⁴) Пор. нпр. Бремера Ethnographie с. 761, Гірта Indogermanen I с. 127.

⁵) Язикові критерії непевні, про них не буду говорити (про оден, досить популярний — назву півня у Словян була мова в 2 вид., друга — се форма имени Неврів); важнїйша обставина, що в тім часї, з рухом ґерманських племен на Захід мусїли справді бути сильні пертурбації і в славяно-литовський кольонїзації.

⁶) Про спільний словесний запас „північно-східньої” і потім словянсько-литовської ґрупи і образ культури який випливає з нього-Fick Vergl. Wörterbuch der indogern. Sprachen. I. Schmidt Die Verwandtschaftsverhältnisse der indogerm. Sprachen. C. Förstemann Spracblichnaturhistorisches. R. Hassenkamp Uber den Zussammenhang der lettoslavischeu und germanischen Sprachen. A. Brückner Die slavischen Fremdwörter im Littauischen. Є тут в самій основі богато суперечного, а для словянськолитовських відносин зроблено ще дуже мало. Тут не входжу в справу, тим більше, що нам важнїйший культурний стан прасловянський, про котрий будемо говорити низше (розд. V).

⁷) Про Птолємея: Schwarz Der Geograph CI. Ptolemaeus (Rheinisches Museum, 1893). Glazebrook Rylands The Geography of Ptolemy, 1893, Дублїн. Boll Studien über (Cl. Ptolemaeus (Jahrbücher für Cl. Phil., 1894). Holz Über die germanische Völkertafel des Ptolemäus, 1894. Berger Die Grundlagen des Marinisch-Ptolemäischen Erdbildes (Verband. d. sächs. Gesell, d. Wis. 1898). Аналїз його відомостей зі східньої Европи: Müllenhof Deutsche Altertumskunde II с. і далї. Králiček Die Sarmatisсhe Berge, der Berg Peuke und Karpaten des Cl. Ptolemaios, 1894 Браунъ Разысканія въ области гото-словянських отношеній, 1, 1899. Кулаковскій Карта Европейской Сарматіи по Птолемею, 1894, і доповнення в Филол. Обозр. 1899. Niederie Slovaaské Starož. I гл. X.

⁸) Σούλανες (ed. princeps: Βούλανες ), Φρουγουνδίωνες і коло верхівя Висли — Α'υαρνοί (або 'Αβαρηνοί ), на схід від Венедів — Γαλίνδαι, Σουδινοί, Σταυανοί — Ptolemaei Ш 5.”70”

⁹) Germ. 43-4.

¹⁰) Пізнїйше в IX-XI в. ся назва перенесена на финських Естів.

¹¹) Hist. Nat. IV. 27, Germania 46.

¹²) Оборонцї ріжних „словянських” теорій підносять, що Ґерманія має ґеоґрафічне, а не етноґрафічне значіннє, як і Сармати; але в сїй части „Ґерманїї” Птолємей вичисляє ряд народів, котрі трудно не признати за ґерманські. Що найбільше-можна признати, що Словяне ширили ся, як низша верства, нід панованнєм тих племен. Се пробують довести археольоґічним матеріалом. Поки що доказів певних нема.

¹³) Браун (Разысканія с. 384), щоб погодити Птолємея зі звісткою Таціта робить иньше припущеннє — що Венеди означають і Словян і Литву. Але сей здогад, принятий ще деким, противить ся всїй сумі наших відомостей, і викликав тому рішучу відправу.

¹⁴) Згадка Пітеаса про Ґотів над морем (у Плїнїя XXXVII § 35 — Gutones) перестала бути арґументом, з того часу як Мілєнгоф поправив її на Teutones (Deutsche Altertumskunde I с. 479). Деякі історики (от нпр. Wietersheim Dahn Geschichte der Völkerwanderung І с. 145) мотивували уміщеннє Ґотів над морем тим, що вони пізнїйше показують обізнаннє з морем; але в дїйсности вони показую повне необізнаннє. Браун (Розысканія с. 29, пор. 331) містив Ґотів над морем, опираючи ся на оповіданню Йордана (гл. 3), але джерело се дуже непевне (сам Б. бачить в нїм ріжні недокладности). Арґументи contra див. нпр. у Бремера op. c. 826; він вказує на Таціта, але для Брауна нпр. Таціт і Птолємей говорять про різні стадії в міґрації Ґотів.

¹⁵) В Βουλανοι бачили польських Полян, ще частїйше в Ставанах „Славян” (против сього див. Müllenhof c 21, Krek ² c. 293), в Вельтах — Ο'υέλται — Вільцїв Лютичів, а Мілєнгоф (П с. 25) поправляв їх на Λετούαι і т. и,

¹⁶) Дуже важним для історії кольонїзації було б піднесене лїнґвістами поміченнє, що в найдавнїйші часи Фіни стикали ся з ґотськими й литовськими народами (десь значить коло Балтийського моря) і aж пізнїйше, по роздїлї на свої головні галузи — західню й східню, стріли ся з Словянами. Ґотські елементи в фінській мові признають ся старшими від Ґотської мови Ульфіли, значить належать до часів перед готською мандрівкою і тоді ґотська й литовська кольонїзація мала-б іти клином ніж фінською й словянською, відрізуючи Словян від моря. Див. цитовану працю Томсена, Доннера Vergleich. Wörterbuch der finnischen Sprache, Aspelin La Rosomonorum gens et le Ruotsi. Одначе сї спостереження треба-б ще докладнїйше й ріжносторонїйше перевірити й освітити, щоб на їх основі уставити кольонїзаційні відносини перед великою міґрацією.

¹⁷) Про катальоґ сей див. низше, в гл.III.

¹⁸) Були проби оперти ся на поміченнях про розширеннє довгоголової раси в найдавнїйших находках, але етноґрафічного критерія з сеї довголовости супроти Фінів так само не можна зробити як і в иньших випадках: Фіни як і Словяне з фізичного погляду мішанцї. Так самоТак само непевні і деякі археольоґічні прикмети в ролї етнографічних критеріїв. Див. статї Европеуса Die Verbreitung der Finnen in älterer Zeit (Verhandl. d. Berlin, anthrop. Ges. 1875), також Ztschr. f. Ethn. 1876 й ин. А. Богданова Антропологическая виставка т. IV I с. 141-2, і Compte rendu du congres à Moscou, I (Quelle est la rасе la plus ancienne de la Russie centrale), Голубовскій Исторія Смоленской земли, Данилевичъ Очеркъ исторіи Полоцкой землї, й ин.