Михайло Грушевський

З історії релігійної думки на Україні

ЛЬВІВ, 1925.

З ДРУКАРНІ НАУКОВОГО- ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

З ІСТОРІЇ РБЛІҐШНОІ РІКИ

НА УКРАЇНІ

КИЇВ „ОСВІТА“ 1992

ББК 86.3 Г91

Друкується за виданням: Михайло Грушевський. З історії релігійної думки на Україні— Львів: 3 друкарні наукового товариства ім. Шевченка, 1925.

У книжці, починаючи з передісторичних глибин і завершуючи XIX ст., в науково-популярній формі аналізуються витоки релігійного світогляду українського народу, висвітлюються обставини релігійного життя в Україні у різні історичні періоди, показуються роль і місце релігійної ідеології у суспільно-політичному і культурному розвитку.

Розрахована на широке коло читачів.

Редактор П. К. Вовк

Науково-теоретичне видання Грушевський Михайло З ІСТОРІЇ РЕЛІГІЙНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНІ

Київ. «Освіта»

В.о. завідуючого редакцією історії Й. Й. Палієнко Художній редактор В. О. Пузанкевич Технічний редактор Г. В. Драченко Коректори Г. А. Зацерковна, Л. С. Командир

Здано до набору 02.12.91. Підписано до друку 04.06.92. Формат 70X100'/₃₂. Папір офс. № 1. Гарнітура Тип тайме. Друк офсет. Умови, друк. арк. 7,8 + 0,04 форзац. Умови, фарбо-відб. 8,12. Обл.-вид. арк. 8,62 + 0,02 форзац. Тираж 17 000 пр. Вид. № 34918. Замовлення № 2—119.

Видавництво «Освіта». 254053, Київ, Ю. Коцюбинського, 5.

Текст набрано на видавничій автоматизованій системі «Каскад — СМ» Діапозитиви тексту виготовлено на Головному підприємстві «Поліграфкнига». Надруковано на Київській книжковій фабриці «Жовтень».

. - 254655, МСП, Київ-53, вул. Артема, 25.

Г 0503020902-158 бз ₃₃_₃_₉, 210 — 92

ISBN 5-330-02484-6

©Художнє оформлення. «Освіта», 1992

ЗМІСТ

З історії української реліґійної думки 4

Християнізація Руси ЗО

Українське відродженнє XVI—XVII вв. і його релігійна

ідеольог'ія 81

Друга половина XVIII в. Г. Сковорода 116

Релігійні шукання в укр. масах в XIX в 153

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ДУМКИ.

З ПЕРЕД -ІСТОРИЧНИХ ГЛИБИН.

Приблизно в тім самім часі, як християнська віра стала поширюватись в північно-східних володіннях Римської держави, на східнім та північнім побережу Чорного й Азовського моря, наші предки пробивались туди ж, до північних берегів Чорного моря,— до сонця, до моря, до цівілізації.

Перед тим вони сиділи далі на північ, мабуть в краях горішнього Дніпра, в сусідстві племен фінських, литовських та Германських. Як довго вони там жили, і відки туди зайшли, сього не можемо знати. Індо-европейська родина, до котрої входили, своєю мовою, наші старі племена, належала до тих мандрівних, непосидющих, неспокійних рас, що були ферментом людства, й їм рід людський завдячує свою культуру і цивілізацію. Сі раси зчаста міняли свої оселі, входили в стичність з найріжнійшими расами й культурами, дуже легко приноровлювались до ріжних фізичних і економічних обставин, зручно переймали культурні та цівілізацій- ні набутки від народів культурнійших і так само легко наділяли своїм добром народи меньш культурні, що приймаючи їх мову, звичайно без останку з ними зливались. Фізична неодностайність індо-европейських племен (в тім і наших, що в своїм складі мають також виразні прикмети фізичного змішання) зісталась показчиком такого вливання ріжних рас до індо-европейської родини. В мові й культурі її ми знаходимо, з одного боку — певні спільні прикмети, що лишились наслідками колишньої язикової та культурної одностайносте сеї родини; з другого боку — ріжні подібносте з иньшими культурами, наприклад з найкраще нам відомим старим побитом — семітським, месопотамським. Розуміється, бувають подібносте просто припадкові: вони іс- тнують в господарстві, в техніці, в словесносте ріжних людських рас, нераз зовсім незалежно від якого небудь 4

запозичення. Але деякі з подібностей, помічених у народів індо-европейських з иньшими культурами, не припадкові, а походять, очивидно з старих взаємин сих народів (і наших племен спеціяльно) з народами иньших рас та культур.

Се дотикає і мітольоГії, реліг'ії та словесности нашого народу. В них знаходиться богато такого, що по всій очивид- ности належить до спільних поглядів індо-европейської родини на природу, чи доохрестний світ. Воно знаходить собі подібности в мітольогТі народів Германських і литовських — з одної сторони, у віруваннях іранських та індійських — з другого боку. Святі санскритські (Веди) й іранські (Авеста) дають нераз дуже інтересні, близькі подібности до старих наших обрядів, молитов та пісень. До таких спільностей належить напр. образ неба — то ясного й погідного, то грізного в громі і блискавиці, як найвищої світової сили, пана і владики всього сущого, або — святе, предвічне дерево життя, оспіване в наших колядках: в нім живуть птахи, що творять світ, і від нього походять всі хористи, котрими живе людське господарство. Чудодійний, животворний напиток — наш м і д, що відповідає індійській сомі і в пізнійших образах, під чорноморсько-дунайськими вражіннями, переходить в вино. Огонь і вода, як могутні святителі й чистителі життя, котрими благословиться і охороняється від впливів злих сил всякий акт — чи при весіллю, чи початку нового господарського року, чи при похороні небіжчика, і

ПОД. і

¹ Треба сказати, що новійші дослідники українського фолькльо- ру досить здержливі в виводах таких індо-европейських паралель.. В 1860—70-х рр. майже кождий поетичний образ українського фолькльору виводивсь дослідниками з індо-европейської мітольоГії, мовляв — спільної нашому народови з иньшими індо-европейцями: йому підшукувались анальоГії чи в Ведах, чи в Авесті, чи в грецькій письменности, і толкувалось, що той образ наші предки принесли з правітчини. Найяскравійшим представником такого толкування був харківський професор О. Потебня (найбільший з українських фільольогів), в ранніх своїх працях. Пізнійше, в 1880—90-х роках взяла перевагу т. зв. теорія літературних запозичень, котрої найвид-

5

Але з другого боку — бачимо в нашім фолькльорі також яскраві подібности і з переказами й культами семітськими. Сі подібности можуть походити або з пізнійших, чорноморських стичностей, або і з ранійших впливів. Такі напр. образи зміїв, з котрими боряться світлі єства, або доброчинні богатирі. Животворящі джерела, стережені сими зміями. Ріжні мітольоґ'ічні та фантастичні образи переховані в наших казках знаходять собі разячі паралелі в повістях вавилонських і старо-єгипетських ¹.

Деякі подібности можуть вказувати на колишні північ- ноазійські впливи. Напр. мотив сотворения світу звірем або птахом, що поринає під воду і приносить відти перші грудки землі: сей мотив приходить однаково в північній Азії, в північній Америці, у народів фінських і полуднево- і східньо- словянських; він поетично оброблений в наших славних колядках про сотворение світу, що здавна звернуло на себе увагу мітольог'ів. Орієнталісти вказували в поезії українській і східньо-турецькій та монгольській ріжні подібности, які можуть відбивати в собі впливи буддійські й хінські, а похо-

нійшим представником • у нашій літературі був Драгоманов. Вона налягала на те, що подібности між фолькльором українським та індо-іранським найчастіше походять з впливів західньо-европейської літератури та фолькльору, і в них перед усім треба шукати джерел таких подібностей. Вони, значило б — пізнійші, бо саме західньо- европейське джерело орієнтальним змістом наповнилось найбільше в часах хрестоносних походів, і то не так з індійських джерел безпосередньо, а з їх відгомонів жидівських та арабських. Але в 1900-х роках знов бере перевагу погляд Потебні, з останних часів його творчости — що мітольоґЧчного толкування за скоро зріклись на користь літературного (инакше званого «історичним»). Дослідники української леґ'енди як О. Косач—Пчілка (рідна сестра Драгомано- ва), волинський фолькльорист М. Коробка — повертають до мі- тольоґЧчних толкувань, тільки обережнійших, ніж колишні. Такого обережнійшого мітольогїчного толкования не цураюсь і я в огляді української устної словесности в Історії укр. літератури, до котрого далі відкликуюсь.