Пильно і запопадливо провадив він дім для виховання дітей бідних дворян — одну з більших просвітних установ своєї рідної Полтави, лишивши по собі світлу память — описану з пієтизмом Шевченком в повісти «Близнята».
Бачимо його членом управи (бібліотекарем і маґ'азинє- ром) полтавської філії Біблійного Товариства. Архиву сеї філії не заховалось, отже загально мусимо собі пригадати, що се російське Біблійне Товариство, заложене 1812/3 р. на взір Британського Біблійного Товариства і з його ініціативи на принціпах міжконфесійних (його управа була зложена з представників церкви православної, католицької, протестантської та англиканської) було тоді найяскравійшою репрезентацією ідей євангелізму, тільки фактично у богатьох звелось потім на реакціонерство і боротьбу з наукою К Полтавська філія його заснована була р. 1818 при близшій участи згаданого протектора Котляревського кн. Репнина,
і 3 діячів Біблійного Товариства на Україні варто згадати Захарі Карнєєва, його віце-президента 1815 р. Він походив з української слобідської старшини (Ахтирського полку). Родивсь 1748 р., де учивсь— не відомо. Служив в військовій, потім адміні- страційній службі. Був масоном, одним з визначних. В 1790-х рр. був минським Губернатором і лишив по собі гарну память своєю толєранцією і Гуманністю в уніятській справі. В рр. 1817—1822 був начальником (куратором) харківської шкільної округи і дуже займавсь релігійним вихованнєм студентів і гімназистів: організував для них недільні зібрання для читання євангелія (перед службою божою), ширив Святе Письмо, а в 1821 р. привів до утворення
134
і можна на певно сказати, що Котляревський мусів брати участь в ній від самого засновання. З актів знаємо, що згаданий уряд він в ній займав тоді як її закрито разом з матерним Біблійним Товариством, 1830 р., і видання забрано і заборонено. Правдоподібно, був він в управі філії весь час.
Одночасно з філією Біблійного Товариства заснована була в Полтаві масонська льожа під назвою «Любови к Ис- тинЪ», у котрій уряд «оратора» сповняв Котляревський. Іні- ціятором був директор канцелярії того ж Репнина, так що можна думати, що тут і в Біблійнім Товаристві працював більш меньш той сам гурток людей, спільних настроїв і поглядів. Льожа істнувала дуже коротко: вже на другий рік її закрито спеціяльним царським наказом, гень скорше ніж закрито взагалі масонські організації по всій імперії, і кн. Репнинови прийшлось спеціяльно зобовязуватись, що більш в його провінції масонських організацій не буде. (Дослідники здогадуються, що масонські організації на Україні набрали спеціяльно українського політичного змісту, і се затрівожило уряд.) Для характеристики напряму сеї льожі за браком иньших матері ялів,— може послужити заява одного з визначнійших її членів, звісного тодішнього українського діяча В. Лукашевича, зложена кілька літ пі- знійше перед слідчою комісією. «Діставши деяку освіту і покинувши службу, коли мині було 17 літ, а живучи вільно і в достатку, я піддавсь тому ферментови (броженію ума), котрому люде в молодих літах, без провідника звичайно підпадають», каже він. «Я завзято поривавсь освітитись тим світом, що по моїй гадці відріжняв мене від людського загалу, і все містичне і таємниче мало в моїх очах чар несказаний. Я думав, що сі товариства образують серце людини, витворюють братські звязки і поучують обопільним обовязкам».
Студентського Біблійного Товариства, в котрім брали участь і Українці (в презідії бачимо напр. Корсуна — доволі визначного потім члена українського гурту).
135
Таке було се окружение, такі настрої, в котрих пробував Котляревський, коли він писав свою «Наталку» і випроваджував перед глядачами тип старого полтавського сково- родинця, що в скромній соціяльній позиції, в непоказнім зверхнім вигляді вмів з гідністю проголосити сі значущі слова: «По благости Всевишнього єсм чоловік!»
Стільки про Котляревського. Переходячи до трохи другого коріфея нового українського відродження, кількома роками молодшого Гр. Квітки (1778—1843) і приглядаючи уважно його писаниям і діяльности, знаходимо і в нім анальог'ічний тип свобідного евангелика, анальог'ічний з одного боку зі Сковородою, з другого з Котляревським.
Правда, привязаннє Квітки до естетичної сторони православного обряду — до всього що є в нім красовитого, також до його, етнографічних, народних форм; з другої сторони — його соціяльний, поміщицький консерватизм, прибраний ріжною побожною аргументацією, роблять вра- жіннє ніби то церковности: великого віддання офіціяльній православній церкві. Воно підтримується і деякими фактами біог'рафії. В родині Квітки, як відомо, були сильні звязки з сею церквою. Білгородський владика Йоасаф Горленко, проголошений потім святим, був братом його бабки. Стрий Наркіз Квітка був ігуменом одного з поблизких монастирів і йому було доручене вихованнє малого братанича. Бувши
3 малку хоробливою, скрофолічною дитиною, Гр. Квітка осліп від скрофулів, і в сих роках, коли зовнішний світ істнував для нього тільки в гуках, він дуже розмилувався в церковних співах, дзвонах і под. а прокидаючись просив звичайно нести його до церкви. На пятім році життя зір йому повернувсь, коли батьки повезли його на прощу до одного монастиря. Се, розуміється, ще більше скріпило побожні настрої родини і самого Квітки. Його вчили в монастирській школі, і дійшовши літ (десь р. 1800), він вступив «послушником» до монастиря свого стрия. Тут пробув
4 роки, пильно виковуючи аскетичні монастирські правила, але не прийнявши пострижения, вернувсь до дому. Сей
136
поворот біог'рафи толкують натисками родини, але на аскетично настроєного молодика ледви чи вони мали б такий рішучий вплив. Правдоподібнійше, що сам церковний настрій в нім вичерпався за той час, бо потім нічого аскетичного в нім Не помічено. Лишилась любов до молитви, знаннє церковних книг, реліг'ійне очитаннє: він любив розмовляти з церковними, читати на крилосі, дірі^увати хором, оповідають його біог'рафи. До смерти в своїй кімнаті він тримав аналой (тетрапод) з молитовником і світив лямпадку перед іконами. Але поза тим веде життє вповні світське, стає членом танечного клюбу, директором театру, віддається справам освітним і філянтропійним, як Котляревський, без усякої церковної закраски. Бере участь в заснованню Добродійного Товариства і веде його справи. Організує інститут для дівчат, кадетський корпус для хлопців. Займає ріжні виборні дворянські посади. Описують його як людину характера незвичайно ясного, легкого, привітного. Між иньшим — се він наказав не забувати своїм біог'рафам — пристрастно любив він всякі забави з огнем: починаючи від свічення свічок і до всяких штучних огнів, ракет і под. Се позбавило навіть його одного ока, через нещасливу пригоду.
Очивидно, вражіннє церковности поверховне і хибне. Квітка милується в церковнім обряді, співах і дзвонах, так як милується і в народнім весільнім обряді, «що викликав такі завзяті напади наших старих церковників своїми поганськими» прикметами. З любовию описує він напр. ар- хипоганський обхід з діжею, або з особливим спочуттєм спиняється на народних подробицях похоронного обряду. Все се естетика і етног'рафізм з консерватизмом в додатку, а не церковність сама для себе.
В консерватизмі ж, а не в церковности (як . декому здається) лежить джерело усвячення всякими реліг'ійними аргументами сучасного соціяльного ладу, котрим так прикро пересякли писання Квітки. Як член богатої і родовитої поміщицької родини і повірник дворянської верстви, котра наділяла його всякими відповідальними високими урядами,
137
він високо цінить той клясовий, поміщицько-кріпацький лад, на котрім спирались матеріяльні і культурні інтереси його верстви. Він вважає його прегарним і бездоганним, всяко його вихваляє і оправдує, наводячи з одного боку всякі реліг'ійні мотиви, а з другого — величаючи всяких носіїв власти і до небес виносячи царя як головну його підвалину і авторитет. А всьому тому народови, що на своїх плечах мусів виносити всі тягарі сього богоуставленого ладу, рекомендує задоволятись своїм соціяльним становищем, коритися владі, терпеливо зносити всі біди і недогоди як заслужену кару за свої гріхи, та сподіватись нагороди по смерти а тут пильно працювати, молитись і трудитись. Все се знов таки в імя божого слова і авторитету церкви, що подає сі поради.