Штож и о вас, отступниках наших речемо? Заж апостатове наши, а ваши владыкове при посвячаню своих попов не вытягают платы пЂняжной? Оно той што в Перемышлю сЂдит, Шишка Крупецкій, от десяти лЂт вытягал на попах подачки, заживаючи до того помочи урядов свЂцких. О которое драпество великій плач и нарекане на уряды и на тых мучителев владыков. Штож и о аннатах которыи з Полски до Риму идут, также и о поборах, которыи духовенство руское, а зособна паном своим чинши дают, и повозы отправуют. Чому всему присмотривши ся уважте, же вы христіане будучи, на христіан духовных накладаєте таковыи тяжкости! Укаряете Греков, иж Турком дают подачки, завстыдайте ж ся, а рачей Бога убойте ся: вы христіане, а от духовных руских поборов, чиншов и повозов не вытягайте!

Укаряет еще нас противник утисненєм турецким, и же в малой церкви патріарха сЂдит. Уважтеж, если и мы тогож не терпимо маючи права и волности, и уживанє их долголЂтноє! БарзЂй нас тоє болит, же што Грекове от поган, тоє мы, Русь от вас, христіан костела римского терпимо! ПрисмотрЂте ся, яко-сте православных христіан виленских, мЂнских, перемислских, могилевских, быховских, пинских, берестейских, полоцких, витебских и по иных мЂстах з великих церквій выгнаных в малій церковкы втиснули! ПрисмотрЂте ся, як по многих повЂтах бЂдніи мЂщане, же им поотбирано в мЂстЂх церкви, в домах, полях и лЂсах набоженство своє христіанскоє отправуют! Присмотрите ся єще и в том справедливости и сумнЂнью людій религіи римской, которыи от нас обЂма руками гойній упоминки и дары беручи, обЂцуют покой и волности захованьє, а єднак вмЂсто уищеня ся в обЂтници приреченой, барзЂй на нас инстигую, и декрета суровыи якобы з найму феруют.

Мают то Грекове над нас, ркомо 1 волных и правы обварованых же в вЂрЂ и в набоженст†своєм волность мают.

1 Нібито.

Хто был в Константинополю и по инших мЂстЂх в Греціи на урочистыи свята, обачил бы свободу и волность, и веселє, и строй, и безпечество христіан таковоє, же рекл бы каждый, иж тыи там христіане царствуют, и же в так великом их згромаженью, и в так свЂтлой их оказалости толко им цара не доставаєт. И которыи на то глядЂли, мовили в себЂ, же царство Константиново и царство Юстиніаново нынЂ видимо, в котором пресвЂтлом видоку и веселю єно діадиму носячого не доставало!

А у нас в свято як у попа, у мЂщанина и у хлопка обачено свЂтлое што на хребтЂ, так долго около того ходити будет пан, пани и урядник же аж мусит збыти убогій худак! Але то меншая! Гды нам волность вЂры захована будет на свободЂ, як захована єст Греком в неволи, которьш ведлуг давных своих христіанских прав мают епископов, архіепископов, примасов, патріархов и весь никшый причет церковный, — о подачки и о чинши стояти не будемо. Дал за себе и за Петра, а в особЂ его за церков свою чинш Іисус Христос; будемо давати и мы, толко вЂры свобода нехай нам зоставает, якая зоставаєть браті и нашей Греком" 1.

І трохи нижче він додає такий образок релігійних утисків в Річі Посполитій польській:

"Полно наших Россов и тепер за вЂру свою православную под плащем змышленной на них през вас о здраду потвары 2 в темницах, в вежах, в вязеньях и на выгнанню! АможнЂйших позвами, декретами, выроками и винами турбуєте!"

І ще далі:

"А што противник пишет, иж панове свЂтскіе попом, як хотят росказуют и берут з них што хотят, и робити росказуют, то нехай папежом и паном Поляком в бров и в сумнЂньє их! Ваш же сорекс 3.

1 Р. И. Б., IV, с. 927-930.

2 Клевети.

3 Sorex — миша, "ваша миша" — ваша вина.

И тож то знак вЂры и побожности панов Поляков, же за добродЂйства землЂ и народу Росского іереев божіих так непобожне шануют, же и поборы з них берут, церкви волныи им запродают, на подводы и толоки гонят, робити кажут. Коник и волик и яловища, подобалася у попа — взяти ю. Пчолки подобрати. Празничных або святечных ялмужн — подЂлом: в речи то — подарком участникам паном з попами быти 1. О, Боже справедливий, з высокости призри а отмсти" 2.

1 Довідуємося звідси про цікаву практику, що поміщики-патрони вимовляли у попів для себе певної частини приносів і грошових приходів з празників, святочних богослужень тощо.

2 Р. И. Б., IV, с. 931 і 1128.

До свого каталога царгородських патріархів, зверхників руської церкви, додає він цілу окрему повість про походження церковної унії — очевидно, окремо написану і потім зовсім механічно пришиту до імені патр. Єремії в тому каталогу. З огляду на визначний літературний (не історично " фактичний!) інтерес цієї повісті я наведу її в цілості, в оригінальній формі, бо й вона має визначний інтерес. Тільки в примітках подаю переклад — там, де стиль оригіналу занадто непрозорий (для кращого зрозуміння я подробив його інтерпунктацію на дрібніші речення, але місцями й це таки не помагає).

"О достойности блаженной памяти Ієреміи, патріархи константинополского в Руси, и о отступст†митрополита Руского от святой апостолской столици константинополской.

Пришедши в помен блаженной памяти патріархи и взменку о бытности его в земли Руской учинивши, хоть ся речь не мЂла продолжити и працы сеєй моєй книги умножить розумЂлем еднак быти потребную за оказією сею нЂшто о отступленію от святЂйшей апостолской константинополской столицы послушенства преложоных духовных русских, митрополита з пятма владыками, под час седЂня на той святой столицы помененого блаженной памяти Іереміи патріархи преложити до вЂдомости короткими словы потомным вЂком подати: што за причина отступства их и што за поступок, абы пожитечная о том вЂдомость, порохом замолчанЂя засипана бывши, в запамятанє коли не пришла.

Справу отступства того называют отступникове унією, а мы єй зовемо апостасією, як тую справу, которая повила и уростала отступство. Которая то унія их, з яких бы ся початков взяла, розумЂю, же не кождому есть то вЂдомо, особливе недбалому и мертвому христіанину. Бо ачколвек мудрый з скутков причину познаваєт, як то з овоцу доброє дерево або злоє, вшак же иж ся не кождому дает скутку злого обачити злую причину, только самому мудрому. Абы ся хто в том не мыслил, причину єй, з которой в скутку станула, вкоротцЂ преложити ми належит. Хотяж бовЂм то єсть реч певная, же "злого птаха (як посполите мовят) злоє ест яйце", не кождый єднак єго знает из луски, але аж з того што под лускою. Много такових ест, которіи очима своими на скутки той уніи смотрят, пытают єднак, што то ест унія? Поневаж не кождый вЂдает, же унія тая, о которой нам реч, ест пяти владыков русских, а шестого митрополита от послушенства звыклого им пастира патріархи константинополского кривоприсяжноє отступство, а до послушенства неналежного им пастира папежа латино-римского противозаконноє приступство. То єст: иж митрополит рускій и пять з ним владыков, зламавши присягу отцу патріарсЂ константинополскому пастиреви своєму власному (который в продках своих рускій наши народы за зряженем боским до познаня евангелской свЂтлости привел, окрестил, пастирев им дал и церков нашу Рускую вшелякою псалмодією и порядками и набоженством, ведлуг способу и уживання церкве Грецкой восточной осмотрЂл и рядил тыми преложоными духовными народов наших руских през лЂт 600 и над то, от часу крещенія и увЂреня Россов, уставичне одного по другом даючи им митрополиты аж до вЂку нашего) неотповЂдне отступили от него в року 1595-м, а приступили до папежа латино-римского кривоприсяжне, — именем всего народу Руского, который о том не чого не вЂдал. Послушенство єму (папі) поприсяжши, поддаючи ниву церкви Руской тому на жниво, который єи не орал, не сЂял, который, мовимо, жадного ей добродЂйства духовного не учинил и права до нас и духовных наших нЂколи жадного не мЂл.

То теды отступство их ест им унія. Которая в отчизнЂ нашей, то ест в земли Руской уставЂчніи родит турбаціи, незгоды, заверухи и неснаски. А в реліи нашей Грецкой вЂру з непорушного ей мЂсца рушивши, дЂравит еи, шпотит, мутилюєт и вшеляко профануєт.

З якой теды им до того причины пришло, з яких початков, през якіи сродки повстала, коила ся и тепер точит ся абы хто не розумЂл, же то им з побожности, або з милости єдности з костелом римским, люб за поводом доброго сумнЂня пришло, якобы ся поважними способами и сродками точила, а не рачей з ухиленя ся заслуженой церковной карности, а за тым з розпусты и зухвалства 1 вЂдати даю, як ся реч, мЂла и маєт, правдиве и истотне. Поневаж як то речи злой добре розумЂти, так и реч добрую зле удавати однакій грЂх быти сужу.