1 "Памятники", І, с. 42.

При такій організації відпадала потреба визначати братських строїтелів і їх непорозуміння з дидаскалами: дидаскалів призначав ігумен з-поміж братії, вони стоять у повній і абсолютній залежності, і тут не було місця якої-небудь анархії, було тільки питання, чи серед братії монастиря знайдуться люди досить учені і з здібностями для навчання в школі. В цьому була слаба сторона такої монастирської організації школи; приходилося братись на різні способи, щоб їй зарадити.

З року 1626 заховався протокол вибору ігумена Братського луцького монастиря: фундатор братства і його перший ігумен, колишній ігумен чернчицький, зрікся свого Уряду через хворобу. На його місце вибрали ігумена Яблочинського монастиря Митрофана Дементіяновича, він прийняв вибір і заявив бажання взяти на себе обов’язки ректора Братської школи і проповідника Братської (монастирської) церкви. Братчики згодилися на це і положили йому річну плату сто золотих і передавши доходи, які йшли на монастирського дяка. Це не годилося з принципами "общежительства", прийнятого для Братського монастиря: ні ігумен, ні монахи не могли мати своїх окремих доходів і майна; визначання спеціальної платні й доходів ігуменові в зв’язку з ректорським обов’язком, який він прийняв на себе, треба розуміти так, що він з тих доходів міг наймати від себе учителя до школи ("школы сам през себе любо през свого намЂстника порадне справовал") 1.

Тимчасом як львівський "Порядок" у своїх приписах про приймання учителів і їх виховання мав на увазі хлопцівпідлітків і тому так настоював, щоб їх формально записували їх батьки чи опікуни, вироблені Луцьким братством "артикули прав школи", очевидно, мають на оці спудеїв уже дорослих, які самостійно переходили з школи до школи, вибираючи собі до смаку науку, порядки, утримання:

"1. Кождый штоколвек до наших школ для науки прийдет, сказавши ся ректору, за позволенем єго впрод три дни наукам, порядком, а нищий 2 и выхованю 3 присматривати ся маєт, єще до жаднои школнои забавы 4 и прав припущоный. А то для того жебы сквапливе почавши, прудко не роскаяв ся и предсявзятя не покинул: гдыж не на чверть ани на рок, але ж поки ся научит(ь) кождый до школы приходити маєт(ь), и c таким шлюбованєм приймован будет.

2. Так присмотривши ся єсли не позволити 5 — з благословенством от’идеть а єсли на порядки и права позволить, старшему повЂсти маєть. За котрого росказанєм в реєстр школьный великий, давши до школьной (с)карбоны гроши 4, от пенитархи вписан и межи спудеє принят и поличон будет.

1 Уривок з невиданої постанови в Харламповича, с. 344.

2 Pauper, студент, що хоче вступити до шкільної бурси.

3 Утриманню.

4 Заняття.

5 Не згодиться.

3. Послушенство старшому и тому кому старший поручит кождый досконалоє а праве безсловесноє отдавати будет повинен, во всем єго радячися, слухаючи, без жаднои неволи и шемрання 1 поволными 2 будучи. Бо если в на(й)подлЂйших навет ремеслах тая цнота-послушенство мЂсце и переднЂйшеє маєт, поготовю в науках вызволеных 3, которыи всЂ иныи науки, куншта и ремесла неровно перевышают.

4. Иж розных діалектов в нашой школЂ учити будут, в годины которои чого ся учити мають — споряжоны суть, теды кождый спудей пришедши до науки и не могучи и наук, которым ся тут традуют, и себе — до чого єсть способен, рыхло зрозумЂти, — маєт старшого над школами радити ся, за якую науку взяти ся маєть. И што єму — зрозумЂвши єго и лЂта и охоту и способность порадить, за тоє ся з охотою взяти повинен будеть. Вынявши тых, которыи люб от родичов люб от повинных умыслне для якои певнои науки залецены будуть, и тым єднак пожитечнЂше персвадовати ся маєт..."

Повертаюсь до первісного "Порядку".

5. На годинах школных всЂ в школЂ рано и по обЂдЂ притомни быти мають, вчас приходити, з тихостю вшелякою, без розмов и шептов, мигов и до себе прехажок 4 кожцый присЂдячи мЂсцу своєму, што ся колвек от учителя читати, повЂдати и диктовати будеть, — слухати, поймывати и памятати маєт. Стараючи ся всЂми силами, жебы все слышанноє подобне учителю мог выразити.

1 Нарікання.

2 Послушним.

3 Artes liberales.

4 Не ходячи з свого місця від одного до другого.

6. Жаден жоднои речи, звлаща меж собою так внутр школ як и знадворя ничого становити, гандліовати, куповати, продавати без вЂдомости учителя не маєт. За певне то розумЂючи, же кождая таковая справа и поступок крадЂжом, а за тым и грЂхом смертелным єсть.

7. Як ничого не чинити без вЂдомости учителя, так и в школЂ або згола не быти, албо повно тоєсть по часЂ назначоном прийти, албо пред часом отити жаден важити ся не маєт. Але гды люб небытности, люб замешканя люб отхоженя причина якая ґвалтовная будет, — тую дидаскалу открыти и от него на потребу прощеніє взяти повинен.

Бо кто ся опознит албо раз в школЂ не будет, сродзе ся скарает. Кто два дни неоповЂдне замешкаєт, до школы принят не буде.

8. В школЂ што ся колвек мовити албо дЂяти будет, жаден за порог школный выносити не маєт.

9. Иж наши учневе наук и цноты, а не чого иного учитися мают, теды и того постерЂгаєм, жебы тим двом речюм жаднои в собЂ препоны не мЂли, кгдыж д†забавЂ, собЂ перешкоджаючий, єдна другую частократ выворачаєт. Не мают теды жодных рыштунков 1 воєнных албо яких инакшого ремесла инструментов кром школных мЂти, ани книжок иновЂрских и геретицких ховати 2. Для набытя и захованя истотных цнот, которыи ся на правой вЂрЂ фундуют, — на то все протодидаскал пилноє око мЂти будет повинен.

10. На жадниє бесЂды неучтивыє албо банкеты жаден ходити з тыми которыи пилнуют жадного обцованя и товариства мЂти не маєт. Гдыж человЂк як з преподобними преподобен бываєт з строптивым развращаєть ся. И овшем 3 — в учтивости ся найдучи и з учтивыми товариство маючи, учтивость теж людем зацным так духовного яко и свЂцкого стану в открываню головы и отдаваню поклону выражати. Так же мЂстца Богу посвячоныи як то: моностыр, цминтар и школы над иныи мЂсца в пошанованю мЂти повинни. А тоє учинят гды на них ся знайдуючи збытных поступок, спросных слов и жартов неучтивых выстерегати ся будут.

1 Приладів.

2 Се "ховати" в оригіналі стоїть на кінці фрази, недоречно затемнюючи зміст.

3 З другого боку.

11. Частю же от Бога все доброе починати ся маєт, частю же спудей кождый межи науками вызволеными того первЂй учити ся маєт што єму спасенно, — всі спудеї кождого свята по всіх відправах мають бути в церкві і слухати казання. Нарешті (12) — аби на придбаннє мудрости як найчастіш з мудрістю Предвічною, себто Сином божим входити в одність і товариство, спудеї мають зчаста причащатись — "набожнішим з наших учнів" радиться сповідатись і причащати ся кождого свята, "а недбалшим и недолужнЂшим и всЂм посполу" — чотири рази до року, кождого посту 1.

З правил цих можемо уявити собі цей шкільний елемент, який треба було стримувати від "військових риштунків", від підозрілого гандлю, від ходіння по неучтивих банкетах і т. д. Тимчасом як львівські правила брали в оборону школярів — з огляду на їх малолітність — від занадто суворого поводження учителя, луцькі правила мусять пускати погрозу "срокгого карання", тому що звичайні засоби дидаскала для цього "мандрованого народу" були, очевидно, заслабі.

Київська школа, зав’язана 1614 р. чи коло того часу, виходила з львівських аспірацій кращих часів. Ректорство в ній доручено було тому самому "парнаському возлюблинникові" Іванові Борецькому, котрого були настановили ректором львівські братчики в 1604 році. З огляду на те значення, яке він мав у житті братства і взагалі в київському культурному русі, мусимо на цім місці присвятити йому кілька слів. На жаль, біографія його дуже мало звісна 2. З його листів довідуємось, що Іван Матвійович Борецький походив з дрібношляхетської української родини Борецьких (в теперішній вимові Бірецьких — фамілія ця існує в Галичині досі), що володіла якимсь невеликим маєтком у своєму рідному гнізді с. Борчу, тепер Бірчі, недалеко Перемишля. Мав кількох братів і сестру — потім уся ця фамілія слідом за ним перенеслася до Києва, як зараз побачимо. Вчився в Львівській братській школі — тому називає себе в листі до львівських братчиків "сполбратом и вихованком з вами в богоспасаємом градЂ ЛвовЂ" 3. Де він продовжував потім і закінчив свою освіту — на жаль, зовсім не відомо.