До категорії таких "ієрокириків", яких Плетеницький старався затримати в Лаврі на довший пробуток, очевидно, належав вищезгаданий митр. софійський Неофіт, що, крім своїх єпископських послуг, міг цінитися власне "знанєм різних діалектів", і, певно, було їх багато — не звісних нам поіменно.
Очевидно, Плетеницький мав у плані утворення ученої академії — видавничої колегії на взірець острозької, — осередком якої мала бути задумана ним Печерська друкарня. Десь коло р.1615 була перевезена до Києва закуплена Плетеницьким Стрятинська друкарня Балабанів, заснована Гедеоном Балабаном у розпалі його боротьби з Львівським братством, в конкуренцію братській Львівській друкарні і потім закинена, коли ця боротьба була ліквідована. З нею переїхали, правдоподібно, дехто і з бувших майстрів, які, правдоподібно, за стрятинськими моделями додають нового інвентаря, — закладають друкарню в ширших розмірах. Для забезпечення її папером Плетеницький закладає "коштом немалим на подивенє в том краю як річ небувалую" папірню на р.Тетереві під Радомишлем. Організує робітню малярську і різьбярську — перший зав’язок Київської академії мистецтва: розпочатий друком 1616 р. "Анфологіон" був прикрашений серією ілюстрацій, зроблених не за західними (як у виданнях острозьких і галицьких), а за місцевими, київськими традиційними іконографічними взірцями. А першою книжкою з нової друкарні випущено (при кінці 1616 або поч. 1617) "Часословець", перший підручник тодішньої шкільної науки — "яко да исполънится требованіє єже в училищах в православном градЂ КієвЂ и в прочих". Кострубаті фрази "Візерунка цнот" — панегірика лаврського гуртка на честь Плетеницького, випущеного в 1618 р. як маніфестація його літературних сил, були виявом вповні заслуженого і, можна думати, цим разом щирого подиву цього нового наукового осередку перед такими блискучими досягненнями печерського ігумена.
Тимчасом як він ставив, очевидно, головним своїм завданням утворення в Лаврі науково-видавничого осередку, його земляка Сагайдачного займала ідея церковно-громадського, національно-бойового осередку. Я думаю, що його дійсно належить уважати ідейним творцем, дійсним фундатором Київського братства. Коли він дійсно вписався до братства з усім військом — як це виразно каже Сакович у віршах, через те це можна вважати за факт безсумнівний, і то такий, що мусів статися в процесі самого формування братства, бо власне тоді він мав найбільшу вартість, — то, ставлячи поруч із цим другий факт, що 1616 р. Сагайдачний відбув як гетьман свій голосний похід на Кафу, котрим починається його історична діяльність, приходиться зробити висновок, що організація братства була одним з перших діл, до котрих узявся Сагайдачний, здобувши сильну провідну позицію в війську.
Ми взагалі нічого не знаємо про його діяльність до згаданого походу 1616 р.: коли він вперше був вибраний на гетьманство, коли здобув провідне становище "на волості" в Києві — незалежно від того, чи носив він тоді гетьманський титул, чи ні; історія гетьманського уряду між рр. 1610 і 1616 нам цілком не звісна, а й звісний нам виступ гетьмана Тискиневича в 1610 р., проти Потієвого намісника, стоїть цілком відокремлено. З пізнішого ми знаємо, що Сагайдачний "на волості", в Києві, міг говорити іменем війська незалежно від того, чи він уважався "гетьманом Війська Запорізького", чи ні; своє найбільше діло — відновлення православної ієрархії зимою 1620/1 року він переводив на відповідальність Запорізького Війська, теж не будучи гетьманом; гетьманське титло носив Неродич-Бородавка, а фактично розпоряджався в Києві іменем війська Сагайдачний як "старший полковник". Це було діло його персонального авторитету серед городового козацтва, і цей авторитет, правдоподібно, здобув він значно скорше 1616 р. Отже, вважаючи на всю його пізнішу дбайливість про інтереси православної церкви, їх оборони против унії і католицтва, думається мені, що й тут він, мабуть, став проявляти себе значно раніше 1616 року, а скоро тільки здобув авторитет і впливи в козацьких кругах київської околиці. Думається мені, що й козацька делегація 1610 р., і виступ гетьмана Тискиневича були його ділом, хоч він не виступає сам персонально і, може, був тоді де-небудь під Смоленськом або Стародубом, в тім війську, що пробувало при королі й. мил., й іменем його протестувала ця депутація 1.
Що ж до організації братства в кінці 1615 р., то я думаю, що Сагайдачного безсумнівно можна і треба вважати ініціатором і головним промотором цієї справи.
Прошу хвильку подумати над тим, кому це братство було потрібне, і хто міг бути його ініціатором? Чи православному духовенству, тим церковним культурним силам, згромадженим у Лаврі й навколо Лаври Плетеницьким? Не конче! Братство, цілком виразно, організувалось на взір львівський 2, а львівська братська організація менш усього була організацією клерикальною.
1 Тискиневич відізвався "За Порогами" 29 травня 1610 р., як стоїть на його листі. Але директиву дістав, очевидно, або з Києва безпосередньо, або з "війська".
2 Ми ще далі поговоримо про це.
Воно протиставляло себе єпархіальному духовенству, претендувало на контроль, на право цензури над ним; творити собі самим такий контрольний апарат київському духовенству — що за інтерес був?
Може думати про київську шляхту і міщанство? Одному і Другому трудно признати ініціативу — хоча в одній і в другій верстві не бракувало, без сумніву, одиниць, які з усією щирістю прилучились до цієї акції і підтримували її. Але в цілому православна київська шляхта зовсім не визначалась особливою політичною активністю, а головка міщанська таки виразно зарекомендувала себе в церковній справі опортуністично, і зимою 1623/4 р. на цьому грунті стався потім звісний київський бунт, у котрім війт Ходика наложив головою 1. Отже, аналізуючи ситуацію, ми не знайдемо spiritus movens братської організації — як бойової організації церковно-національної оборони як тільки в козаччині, на чолі з Сагайдачним, правдоподібним ініціатором цього плану.
Правда, в офіціальній фундації братства (його "Уписі") ми не знайдемо цих бойових нот — їх зазначає братство в своїй декларації московському урядові, вказуючи як мету організації: "да твердЂе и скорЂе противовЂрных отразити возмогут" 2. Правда й те, що свій бойовий характер братство дійсно виявляло головно в перших роках свого існування, за життя Сагайдачного: тоді ото уніатський митрополит Рутський вважав це "три роки тому засноване схизматиками братство" головною перешкодою для заведення унії в Києві — "там вони мають свої збори і наради; а наслідком їх було зараз це, що, по-перше, утоплено митрополичого намісника, потім слугу митрополичого, що збирав податок, зловлено в степу і приковано до гармати, а тепер схоплено і єдиного там уніатського попа, й не знати, де його поділи" (виконавцями, мовляв, були козаки, а ініціаторами братчики) 3.
1 Про цей епізод див. "Історія України", VII, с.530-2, і звісна розвідка Антоновича "Кіевскіе войты Ходыки".
2 Архив Ю. 3. Р., І, VI, ч. 221: прохання звернено до державного секретаря (думного дяка) Граматіка.
3 Див. "Історія України", т. VII, с. 399.
Після смерті Сагайдачного таких оказательств за братством не знаходилось — хоч воно в отій декларації своїй ставило своїм завданням "відбивання противовірних". Але це тільки потверджує гадку про ініціативну роль у його організації Сагайдачного: він його зав’язував, він, записавши військо в братство, дав йому не тільки право, але й обов’язок виступати в усіх братських справах у ролі його членів, коротко — зав’язав братство як козацьку експозитуру, козацьке представництво в церковних і національних справах, і був його spiritus movens до кінця свого життя.
В історії відновлення православної ієрархії, що було найважливішим ділом їх обох: братства і Сагайдачного, дуже добре відбились ці взаємовідносини. Київське духовенство, міщанство, шляхта стали на боці, щоб не стягати на себе можливих наслідків цього сміливого виступу проти королівського маєстату і святого права патронату. Все взяло на себе братство: воно прийняло патріарха до себе на мешкання, в Братській церкві святили нових владиків, а за безпеку й оборону ручив Сагайдачний. Братство й військо, з Сагайдачним на чолі, виступають в цьому епізоді властиво як два аспекти тої ж самої організації — тої самої козацької рушійної сили 1.