У своїй «Історії...» Михайло Грушевський вивів життєпис України з історії Київської Русі. Він позбирав і органічно поєднав усе, що стосувалось історичного розвитку українського народу та його території, і показав шлях українців як безперервну еволюцію — від найдавніших і аж до найновіших часів — на національ-но-державній основі.

У Львові М. Грушевський сам створив історичну школу, виховавши таких видатних вчених, як І. Джи-джора, /. Кревецький, І. Крип якевич, М. Кордуба. Розробляючи наукові теми, вони роз'іжджалися по архівах Кракова, Москви, Києва, Варшави, Петербурга опрацьовувати сировий матеріал. Грушевський об'єднував їхні результати в могутню будову української історії, вносячи до своєї праці велетенську кількість нових фактів із першоджерел.

Перший том «Історії України-Русі» з'явився 1898 року, коли Україна святкувала сторіччя «Енеїди» Котляревського — сторіччя нового періоду своєї літератури. Як відзначав у рецензії на цей перший том професор Берлінського університету Олександр Брюкнер, подібного твору «довго не зможе виставити не те що жодна країна, а й навіть країна із старішою слов'янською літературою».

1897 року Михайла Гру шевського обирають головою Наукового товариства ім. Шевченка. Під його головуванням це Товариство виконувало роль Академії наук, заснувати яку в ті часи не було змоги з огляду на політичні обставини в царській Росії і в Австро-Угорщині. За неповні двадцять років Грушевський відредагував 112 томів «Записок» цього Товариства — розвідок на різноманітні українознавчі теми. Під загальним керівництвом Грушевського величезну роботу проводили окремі комісії, виходили серії найрізноманітнішого профілю — «Жерела (Джерела) до історії Украіни-Ру-сі», «Українсько-руський архів», «Пам'ятки української мови і літератури», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології» і т. д.

Разом з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком та Осипом Маковеєм Михайло Грушевський почав видавати «товстий» журнал «Літературно-науковий вісник», що об’єднав письменників з Наддніпрянщини, Галичини й Буковини.

Велику наукову і громадську роботу М. Грушевський поєднував з активною політичною діяльністю. Зокрема він був одним з керівників національно-демократичної партії в Галичині (1899 p.), Товариства українських поступовців (1908 p.), Української партії соціалістів-рево-люціонерів, головою Центральної ради (1917—1918 pp.). У 1919 році емігрувавша кордон — спочатку в Австрію, а згодом у Прагу. В 1924 році на його прохання ВУЦВК дозволив йому повернутися на Україну.

З автобіографічного оповідання М. Грушевського «Як я був колись белетристом» читач вже знає, що спочатку Михайло Сергійович думав присвятитися письменству. Перші літературні спроби юного гімназиста привітали Іван Нечуй-Левицький і Дмитро Маркович. Але вже в Київському університеті його заполонила історична наука, і за всі студентські роки він надрукував одним

одне оповідання «Неробочий Грицько Кривий».

Переїхавши до Львова, М. Грушевський виступав із новими оповіданнями частіше. На початках свого «до-ривочного» (уривками) письменства Грушевський розглядав своє заняття літературою як служіння рідному народові задля розвитку його громадянської свідомості.

Тим часом в оповіданнях і нарисах М. Грушевського 1909—1912 років, об'єднаних 1918 року в книжку «Sub divo», проглядають уже й інші мотиви. Автор окреслюе стан людини, яка раптом забуває про свої буденні клопоти, про якісь дрібні інтереси й справи, і задумується над життям, над вічними таємницями світу. Такі почуття й настрої будить у людині відкрите небо, особливо нічне, коли винятково гостро відчувається зв’язок з безкінечним космосом, а людина ніби прилучається до вічності. А от в оповіданні «На горах» із цієї збірки він провіщує екологічну трагедію нашої землі. Скільки художньої енергії спресовано в цьому маленькому ше-деврі-роздумі, що міг би по праву стати прологом до самої авторитетної Червоної книги природи...

Уся художня проза Михайла Грушевського і його драматичні два твори були зібрані докупи ще за його життя, 1928 року, в книжці «Під зорями», яку критика відзначила як дуже визначне явище. А еміграційний поважний літературознавець Богдан Романенчук влучно підмітив, що Михайло Грушевський якщо й був у літературі гостем, то тільки аж ніяк не випадковим, а рідкісним.

СЕРГІЙ БІЛОКІНЬ

У книзі «Предок» видрукувані всі белетристичні твори Михайла Грушевського, окрім двох невеличких історичних драм «Хмельницький в Переяславі» і «Ярослав Осмомисл» (цикл «Історичні образи»), оповідань «Особисте щастя», «Історія одної ночі» (із циклу «З юних днів»), «Пенати», «Комета» (із збірки «Sub divo»), «Історія сеньйори Занети Альберіго з Венеції», «Біжниця в Зомембергу» (із збірки «З старих карток») та кількох його поезій.

У зв'язку з тим, що «Веселка» — видавництво для дітей, поодинокі місця в тексті книги адаптовані до сучасних літературних норм.

Збірка «Предок» друкується за виданням: Грушевський М. Під зорями.— X.: Кооперативне в-во «Рух», 1928. Її в свою чергу склали передруки збірок «Sub divo», «З старих карток» і двох циклів «З юних днів» й «Історичні образи».

З ЮНИХ ДНІВ

Бех-аль-Джугур — датовано 1885 р; друковано вперше під псевдонімом М. Заволока у Львівському «Ділі» (1885, ч. ч. 66—68). Передруковувалось у збірнику «Вік» (1902, т III).

Бідна дівчина — датовано 1885 p.; друковано вперше (псевд. М. Заволока) в збірнику: «Степъ. Херсонськый белетристычный сбирнык» (С. Петербург, 1886).

Неробочий Грицько Кривий — датовано: Київ, 1888; друковано вперше в «Літ.-наук. віснику» (1898, т. IV).

Ясновельможний сват — датовано: Львів, грудень 1897 p.; друковано вперше в «Літ.-наук. віснику» (1898, кн. І) із заголовком: «Ясновельможний сват. Різдвяне оповідання М. Заволоки (Михайла Г рушевського)».

Цикл оповідань, названий М. Грушевським «З юних днів», складають твори, видані 1904 р. київським видавництвом «Вік» під назвою «Оповідання».

До збірки «Оповідання» було подано дві передмови.

І. ВІД АВТОРА

Шановні земляки надумали видати мою белетристичну спадщину. Справді, воно як спадщина, бо белетристика для мене стала вже річчю минулою.

Перші два оповідання походять з тих часів, коли я серйозно приготовлявся бути белетристом і багато працював над тим. Було це в останніх класах гімназії. Потім інтереси мо'і й робота моя пішли в інший бік, і все рідше приходила мені фантазія до белетристичного писання. Третє оповідання походить з моїх університетських часів, але було друковане значно пізніше, в дещо зміненій формі. Четверте («Особисте щастя».— Peg.) було написане по переході до Львова, для публіки галицької — це мало свій вплив на його уклад і мову. Останнє було написане для першого числа но во зало же ного тоді (року 1898-го) журналу «Літературно-науковий вісник», з нагоди ювілею

Хмельниччини. Не ввійшли в цю збірку з моїх оповідань, коли-небудь друкованих, тільки два — одне найперше (1884), видане без моєї відомості, і одне пізніше, з р. 1894,— це останнє з причин незалежних від мене. М. Г.

У Львові.

II. ОД ВИДАВНИЦТВА

Пускаючи в світ частину белетристичних творів відомого нашого ученого, видавництво вважає потрібним і від себе додати кілька слів про діяльність їх автора. Михайло Сергійович Грушевський на світ народився у вересні р. 1866; молоді літа свої прожив на Кавказі, де р. 1886 скінчив гімназію в Тіфлісі; вищу освіту здобув на історика-фі-лологічному факультеті в Київському університеті, який скінчив р. 1890. Р. 1894 у Львівському університеті засновано українську кафедру всесвітньої історії і професором покликано д. Грушевського.’ Перебравшись до Львова, проф. Грушевський стає на чолі наукової роботи в Галичині; член Наукового товариства імені Шевченка від самої реорганізації Товариства в наукову інституцію (з р. 1892), він р. 1895 приймає на себе редакторство «Записок Наукового товариства імені Шевченка», а р. 1897 починає заправляти всіма ділами Товариства як голова його. Р. 1898 з ініціативи проф. Грушевського засновано у Львові новий орган «Літературно-науковий вісник», якого співредактором професор є й досі, та «Видавничу Спілку» — найбільше й найдіяльніше видавництво, яке до цього часу було в Галичині. І як редактор «Записок» та «Л.-н. вісника» і як голова Товариства проф. Грушевський виявив надзвичайну енергію і працьовитість; його трудами Товариство стало врівень з європейськими науковими інституціями, згуртувавши кругом себе цілу школу укра** їнських учених і видаючи щороку багато цінних наукових праць, переважно з історії, історії літератури, етнографії, археології тощо. На ниву письменства проф. Грушевський виступив р. 1884, спершу белетристичними творами, друкуючи їх в «Ділі», «Зорі», останніми часами в «Літературно-науковому віснику» та інших виданнях українських (псевдонім — М. Заволока). З наукових праць проф. Грушевського важніші: «Очерк истории Киевской земли» (Київ, 1891), «Барское староство» (Київ, 1894), «Виїмки з жерел до історії України-Русі» (Львів, 1895). «Описи королівщин в землях руських XVI в.» (Львів, 1695—1903, чотири томи), «Розвідки й матеріали до історії України-Русі» (Львів, 1896—1904, п'ять томів) і капітальна «Історія України-Русі» (досі вийшло чотири томи у Львові, 1898—1903). Опріч того в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» проф. Грушевський містить багато розвідок, матеріалів, заміток та рецензія історичного переважно змісту, а в «Л.-н. віснику», окрім белетристичних творів, друкує праці літературного та громадсько -культурного змісту.