Чорнявка ніяк не відреагувала на свою поразку, для неї такі заходи були звичною справою. А от я трохи потішився перемогою. Після нас з Еллі до бою стали Стен і Террі, проте я вже не міг побачити їхньої бійки. Ми з загадковою чорнявкою відправилися ліфтом угору. Піднявшись на дванадцятий поверх елеватором, опинилися у місці, де можна було замовити чогось поїсти, випити… Цей поверх був їдальнею чи просто куточком відпочинку для працівників… Не простих працівників… Для безсмертних… Я бачив силует кожного, хто перебував там. Стільки сили ще не відчував. Ми з Еллі зайняли вільний столик на двох, потім вона підійшла до бару, замовила нам випивки… Незвичайної випивки… Скуштувавши напій, був шокований. Він п’янив мене!

-Подобається? – розпочала Еллі бесіду з питання про цю алкогольну дивовижу.

-Дуже!.. Що це? – ледь не облизуючись, наголосив.

-Шістдесят відсотків медичного спирту, сорок відсотків виноградного сидру.

-Ого! На смак як…

-Вино з горілкою… Дивно, справді?

-Ага… Так ось що мав на увазі Адам, коли казав, що Еквідж може докоряти йому за те, що він пропив мої життя… Адам насолоджувався цією штукою?

-Берелі й вигадав цю суміш! Це найміцніше, що у нас є на даний момент.

Очевидно, у цьому місці, де усі є безсмертними, можна не приховувати своєї таємниці, говорити голосно. Ми з дівчиною могли розмовляти вільно, не побоюючись наслідків. Та все одно я не знав з чого розпочати наш з Еллі діалог… Хоча неправда:

-Террі і Стен… Вони закохані?

-Ні, ти ж знаєш, що ми не здатні відчувати…

-Тоді, що між ними відбувається?

-У них є, так би мовити, захоплення один одним… Це щось, наче пристрасті без почуттів…

-Наче гри у кохання?

-Так, – посміхнулася Еллі. – Це їм допомагає відволіктися…

-Від чого?

-Від роботи, яку виконуємо.

-Якої роботи? – не вщухали моя допитливість.

-У нас, у вартових, є два її різновиди. Про один я тобі розповім зараз, а інший ти невдовзі побачиш сам. Чула, що Нелл має через два дні від’їхати у відрядження. Найімовірніше, Престон відправить тебе з ним. Так ось… Наш обов’язок – захищати людство…

-Щось таке вже чув, – саркастично промовив я.

-Іноді нам доводиться його захищати від самих себе.

-Що ти маєш на увазі?

-Тобі вже хотілося позбавити людину життя? Ось так просто в одну мить захотілось і ґвалт?

-На жаль, так, – неквапливо, з соромом на обличчі відповів.

-Є безсмертні, які не лише бажають цього, а іноді й роблять. Вони мають інші принципи, ніж ми з тобою. Вони переконані у тому, що безсмертні мають володіти світом, маючи силу, яку смертним не до снаги здолати і навіть осягнути. Їм не подобається лишень мати безсмертя, вони хочуть влади. Тому починають вбивати, щоб панувати… Частина нашої роботи полягає у тому, аби зупиняти таких носіїв вічності. Саме для цього Еквідж проводить щомісячні тренування, щоб ми були готові стримати будь-якого могутнього кривдника людей…

-Але якщо це зробимо – зупинимо його, то де гарантії, що він не почне вбивати знову? – перебив Еллі.

-Хто тобі сказав, що ми його відпустимо?

-Ми ж не можемо стримати безсмертного, він ладен розтрощити усе! Чи не так? Якими б не були стіни міцними, навіть такими, як у тренувальному залі, ми все одно можемо їх проламати.

-Так, нас нічого не стримає!... Крім Кеффа…

-Сьомого вартового?

-Кефф має особливу здібність. Доторкнувшись рукою до смертного, він його вбиває. Торкаючись безсмертного – заморожує, перетворює на «нерухомий витвір мистецтва»… Неблагородний володар вічності нікуди таким чином не може втекти. Еквідж працює над зброєю, якій би вдалося зашкодити діянням таких неправовірних, саме тому він багато років назад, ще я не була безсмертною, заснував компанію «Сетер». Але до сих пір його військові розробки безрезультатні. Навіть ядерна зброя безсила перед безсмертним. Єдине, що вдалося Престону – зробити атомні ножиці, які можуть вкоротити нам хіба що… Зачіску! – засміялася Еллі.

-Кефф, торкаючись людей, вбиває їх? – моє здивування переходило усі межі. – Як у вартового, покликаного захищати смертних, може бути таке вміння?

-Наші здібності не залежать від нашого призначення… Вони походять від нашого божевілля…

-Що?

-Надприродна сила, що є в кожного з нас, формується, виходячи з того, яким психічним захворюванням ми хворіли, коли були живими.

Якби стояв, то я б, напевно, втратив свідомість тієї ж миті… Ну й ще якби був людиною – точно б упав. Тим часом Еллі продовжувала:

-У мене було роздвоєння особистості, тому я можу копіювати себе, реалізую своє захворювання на яву. Згодом навчилась робити подібне з іншими предметами. Ми можемо розвивати свої вміння! Террі почувалася нікому непотрібною й непомітною у світі, тому тепер вона ладна ставати невидимою. Стен за свого життя відчував, що нікуди не встигає, весь час кудись поспішав. Нелл був параноїком, вічні думки про переслідування, спостереження за ним перетворились на манію підозрілості з боку інших. Екон жив у своєму світі вигадок, такий собі наркоман, якому не потрібно було навіть зробити затяжку, щоб зануритися у світ марень. Кефф… Він жив думкою, що завдає болю кожній живій істоті, яку торкається. Вочевидь, тепер він дійсно калічить людей, і його сила має побічний ефект на наше поріддя… Це виявилось дуже корисним вмінням. До речі, зараз він, напевно, летить із ще одним застиглим здоланим безсмертним на борту, аби потім віддати його Престону. Той уже вирішить долю незвичної статуї. Він розпоряджається, у який куточок світу запроторити такого нерухомого безсмертного…

-Наші сили залежать від душевної хвороби? – знову перервав Еллі.

-Так.

-Адам казав, що кожне своє життя, я прагну померти… Я самогубець… Був ним… – задумався і сказав, сам у це не віруючи. – Отже, маю здібність… Вбивати себе?

-Невпевнена, що це повинно бути щось таке…

-За твоїми міркуваннями виходить, що я безсилий. Адже вже вмію, так би мовити, покінчити з собою. Я можу піти, кинутися під поїзд раз десять і при цьому залишитися живим, бо маю безсмертя! Тепер це мені нескладно! Невже не маю здібностей?

-Послухай, не можемо стверджувати цього напевно. Не може бути, аби вартовий був лише безсмертним, не маючи чогось більш надприродного, – втішала мене Еллі.

«Але ж у чомусь маю рацію. Роблячи висновок з її слів, я не виділяюсь нічим надзвичайним серед інших безсмертних… Хоча ні, я ж не пам’ятаю своїх попередніх життів! Проте це більше нагадує виокремлення у гірший бік».

Ми з Еллі розмовляли досить довго, опустошуючи бокал за бокалом алкогольного напою. Вона мені розповіла, що першим вартовим став Кефф, Террі була наступною, за нею Стен, Нелл, тоді її прикликали, і передостаннім був Екон. Коли Еллі отримала безсмертя, вони з Террі затоваришували відразу, дівчат-вартових виявилося лише двоє в усьому світі. Ще чорнявка, яка мала здібність копіювати себе, повідала про незвичайне вміння Престона Еквіджа, нашого наглядача. Вона казала, що хоча й він лише могутній володар вічності, та також має, скоріше всього, так звану надприродну здібність, ніж натреновану навичку – він може назвати місце, у якому перебуває безсмертний у будь-який момент, якщо він коли-небудь бачив його хоча б один раз на власні очі. «Престон може розрізняти наші силуети, відчувати на далекій відстані». Отже, тепер цей власник підприємства «Сетер» знає про кожний мій крок у буквальному розумінні, тепер він дійсно став для мене наглядачем. Я був розчарований, що за мною буде здійснюватися ненавмисне спостереження. Це було певним порушенням моєї свободи.

Еллі розповіла, що Екон також, як і Террі, не самотній – він має на даний момент дівчину, але вона «трішки смертна». Це шокувало мене. Чорнявка сказала, що його подружка знає про безсмертних, але як так трапилось, що у вартового з людиною склалися стосунки не пояснила.

Година була пізня. Вийшли з будівлі о восьмій вечора. Будучи напідпитку, все ж змогли завести свої автомобілі та дібратися додому. Ми увійшли у дім, де нас чекав Еквідж, Адам і ще один юнак… Це був Кефф! Стрункий хлопець з русявим волоссям носив на руках чорні перчатки. Він був мовчазним, лише подав руку, щоб зі мною привітатися, а потім й слова не зронив. «Напевно, через перчатки він не зможе заморозити мене, тому й одягнений у них».