-Немає часу! Розділяймося!

-Не хочу!

Я силоміць підвів Авері зі стільця вагону-ресторану і направив у бік, протилежний наближенню безсмертних.

Я поспішав назустріч своїм друзям-ворогам. Біг крізь вагони, намагаючись виграти трохи часу для Авері. Я знав, що потрібно робити, навіть кілька варіантів нашої розмови продумав, надіявся на те, що мої слова спрацюють.

Ми зустрілися у дев’ятому вагоні, в якому налічувалося максимум чотири людини. Я застиг на місці, коли побачив напроти себе Еквіджа, Кеффа і Террі. Вони також зупинились. Ми знаходились на відстані шести метрів один від одного. Двоє вартових були одягнені у термовбрання, яке було майже точною копією наших тренувальних костюмів. «Вони прийшли сюди явно не тренуватися!» Вираз обличчя Престона аж ніяк не нагадував втішний, він був більше розлючений, гнівний.

-Привіт, друже… – кинув Престон.

-Доброго дня! – сміливо відповів, позираючи на Кеффа та Террі.

-Де вона?

-Ви про Авері? – глузливо перепитав. – Чому ви думаєте, що вона тут. Її тут немає, я заховав її від вас!

-Не дражнися, Версе… – лагідним голосом попросила Террі. Мені поки не була відома причина, з якої її також Престон взяв із собою. – Ти робиш лише гірше…

-Ми знаємо, що вона тут! Інакше ти б не примчав до нас так швидко… Прибіг затримати? Для чого? – продовжував наголошувати Престон, але вже не таким гнівним тоном.

-Я викинув її з потяга… І примчався сюди, щоб в неї було більше шансів віддалитися від поїзда… – продовжував я безнадійно брехати, але більше неправдивих відповідей вигадати не зміг.

-Я не вірю, що ти викинув таку… Смертну дівчину з потяга. Та ще й у ліс! А якщо її там вовки з’їдять! – продовжував глузувати він.

Єдиним, хто не встрявав у нашу розмову, взагалі поводився байдуже до наших з Престоном суперечок, був Кефф. Він спокійно, проте з помітним презирством дивився на мене. А от Террі виглядала пригніченою, але більше через те, що не знала, який бік дискусії прийняти – мій чи Еквіджа.

-Годі тобі, Престоне, йому і так нелегко, пам’ятаєш, коли я знаходилась у такому стані! – гнівно мовила вона до нього. – Версе, ти знаєш, що сьогодні має статися. Якщо ти цього не зробиш… Ти лише усе погіршиш! Прошу тебе, заради Еллі, хоча б дай нам владнати ситуацію, не заважай! Послухайся мене!

-Я не дозволю вам її скривдити! Це ви чините невірно – не я! Ви займаєтеся злочинами!

-Найбільший мій злочин – те, що я доручив тобі завдання вдруге! – не вгавав Еквідж.

Пасажири, які знаходилися у вагоні, з острахом слухали нашу розмову, від боязкості вони самі опустилися зі своїх крісел на підлогу.

-Версе, ти потрібен нам, а ще дужче ти потрібен Еллі, – відстоювала Террі. – Ми пробачимо тобі, що ти не виконав завдання, але не зациклюйся, це не приведе до добра. Ти нічим не в змозі допомогти цій дівчині. Неважливо чи це дійсно станеться, але запевняю тебе, душа її помре навіки. Ти ж не бажаєш цього?

Я задумався над останніми словами Террі і відразу ж зрозумів для чого Престон її взяв з собою, точніше більше ймовірно, що вона сама напросилася в компанію, аби спробувати ще раз переконати мене припинити опиратися призначенню. Розгадавши її підступний план, я був трохи обурений.

-Я не вірю вам, не дозволю цьому трапитися! – з виряченими очима твердо й вперто наголосив.

Террі теж трохи задумалась і приречено відповіла:

-Тоді вже нічим не зможу тобі допомогти… – похилила голову.

-Ось ми все й вияснили, – зирнув Престон на Террі, а потім на мене. – Від долі не втечеш, Верселю.

Він подивився на Кеффа, той мовчки стягнув пальчата зі своїх рук. Якби Кефф торкнувся мого тіла, я б перетворився на нерухомого бовдура і нічим би не допоміг Авері, проте Кефф не поспішав практикувати на мені свою силу. Без наказу Престона нападати, він не зробить жодного кроку – такий відданий своєму наглядачу.

Потім Престон звів погляд на Террі:

-Виконай свою обіцянку!

Террі ствердно йому кивнула головою, знову подивилася на мене:

-Пробач!

Дівчина-вартовий присіла, надавши собі невеликого імпульсу, прудким стрибком вискочила на дах вагону, проламавши у ньому стелю. Вона знала, що через мене їй не пройти, тому в такий спосіб вирішила оминути перешкоду. На долю секунди я розгубився, але, розуміючи, що Террі побігла шукати Авері, розвернувся назад, поcпішав їй наввипередки через салони вагонів. Террі явно випереджала. Стрибаючи по даху, вона б не змогла відшукати Авері, тому, зробивши ще одну діру в стелі іншого вагона, вона несамовито мчалася по салонах, поглядом шукаючи чорнявку. Відстань між нами була в один вагон, проте цього вистачило, аби я запізнився.

Опинившись у другому вагоні, я спостерігав картину, як посеред салону Террі тримала Авері за шкірку, збиралась заподіяти їй шкоди своїм арбалетом, який містився в неї за спиною. Прискорившись, ногою я запалив їй у живіт. Вона, не помітивши, як Авері висковзнула з її рук, полетіла у інший кінець вагона, ламаючи крісла, руйнуючи весь його інтер’єр. Блакитноока чорнявка до смерті злякалася, її серце наче виходило з грудей, очі наповнилися сльозами.

Діяти потрібно було блискавично, доки Террі не встала та не продовжила свої спроби нашкодити дівчині. З іншого боку Еквідж та Кефф крокували в наш бік. Я вибив рукою вікно вагона. Обережно схвативши Авері, жбурнув її на дах швидко їдучого потяга, а потім сам заліз на нього. Я підняв чорнявку, ми почали просуватися до хвоста поїзда. Престон і Кефф також залізли на дах потяга, цим самим перегородивши нам дорогу. З одного боку вони, з іншого – не забарилася й Террі. Ми були у пастці.

-Здавайся, Верселю! Все скінчено, ти ж не посмієш зістрибнути з нею на повному ходу! – не відступав Еквідж.

Я дивився на Кеффа, потім повернув свій погляд на Террі.

-Тобі нікуди тікати! – промовила дівчина-вартовий.

Мене охопила паніка. Вони були правими – тікати нікуди, але здаватися я собі не міг дозволити. Авері перебувала у стані шоку, досі не спромоглась нічого промовити. Вона лише спостерігала, як четверо безсмертних виясняли свої стосунки, у центрі яких знаходилася бідолашна сирота. Дівчина виглядала розгубленою, ледь трималася на ногах від швидкості потяга.

-Заспокойся, вони тебе не скривдять! – повторив їй.

-Що ж, це був твій останній шанс! – вишкірився Еквідж і подав сигнал Террі та Кеффу, що настав час діяти.

Я озирнувся у бік Террі, але там нікого не побачив. Вона застосувала свою здібність ставати невидимою, стріли свого арбалету зробила неосяжними неозброєному оку. Вона відкрила вогонь. Я закрив собою Авері і перші три ворожих стріли відбились від мого тіла. Террі була невидимою, але я відчував її силует, тобто відчував наближення. Коли вона опинилась зовсім поруч, мені, на щастя, вдалося схопити її за невидиму ногу і відкинути дівчину подалі назад, хоча на меті було зовсім викинути її за межі потягу. Кефф дістав свою зброю-палицю і похапцем підбігав до мене. Террі підвелася. Знову, ставши невидимою, прожогом мчалася завдати нового удару, вистрілюючи блискавичні стріли зі свого арбалету. Я відбивався як міг. Лише Престон непорушно стояв, спостерігаючи за дійством з якоюсь насолодою, відчуваючи свою перемогу у бійці. Він навіть не очікував на інший фінал цієї сутички, як окрім смерті Авері.

На своє здивування, мене охопила паніка. За долю секунди уявив, як Террі й Кефф накинулися і вбили чорнявку, видіння видалось настільки реальним, що мене огорнула несамовита лють, злість, я не міг себе опанувати, моя ідея захисту Авері панувала наді мною, їй нічого не могло завадити. Я пригадав, що відчував такий нездоланний гнів, коли Нелл вбивав беззахисну Саллі Уезер, але на цей раз гнів став дійсно нездоланним.

Ще раз оглянувся на Террі та Кеффа, що мчалися у мій бік з різних сторін. Я не міг розгледіти дівчину-невидимку, але знав, що вона наближається швидше, ніж її соратник. Я озвірів. Вартові-суперники у моїх очах огорнулися червоною тонкою плівкою, що сяяла ледь помітним блиском. «Так сяяв Нелл, коли я накинувся на нього там на гаражній стоянці». За мить я дістав з-під штанів свої кинджали, які також світилися цим дивовижним відтінком. Ревучи як лев, жбурнув один з кинджалів у бік Кеффа, а іншим, перемістивши Авері собі за спину, простромив наскрізь невидиму Террі…