– Треба сказати, місіс Ірен, що острів цей завжди був на перехресті епох і цивілізацій, які змінювали одна одну. Тут пролягли торговельні шляхи і військові маршрути. Він приймав легендарного Одіссея, давав притулок корсарам, знав розквіт мистецтва і роки поневолення…

«Він, здається, хоче переповісти весь путівник. А коли ж про головне?» – подумала Ірина і рішуче підвелася, перериваючи полковника на півслові:

– Уже пізно, сер Елвіс, нам час повертатися у готель! – І, не озираючись, попрямувала до виходу.

* * *

Було це після війни. По Карпатських лісах никала загнана і доведена до відчаю купка оунівців на чолі з надрайонним провідником Семеном Чорнобаєм – Борушем, як називали його бандити. Скрізь, де б вони не з'явилися, лилася кров, чувся стогін і плач. А бандити, відчуваючи свій кінець, лютували ще більше.

Кілька разів вони потрапляли в оточення, але Ворушу разом з найближчими охоронцями щоразу вдавалося вислизнути.

Ця операція готувалася чекістами особливо старанно. У розпорядженні, тоді ще майора, Василенка була рота автоматників, що мали вже чималий досвід у боротьбі з бандами. Завдання полягало в тому, щоб одночасно покінчити і з Борушем, і з його бандою.

Село, куди мав прибути Боруш, оточили з усіх боків. Але в останню ніч перед операцією прямо до Василенка прийшов здоровенний парубійко. Василенко одразу впізнав його – Довбня!

Лесь Чорнобай спокійно поклав автомат на припічок, перехрестився і сів на лаву. Чекісти здивовано дивилися на хлопця. А велетень з чорним, мов земля, обличчям поволі скрутив цигарку, закурив.

– Я До того, пане начальнику, – глянув він на Василенка величезними сірими очима, – що Семена в Лохвицю не ждіть. Не буде його тут… Зараз він у Тенеші подався. Там і заночує… А я до вас прийшов… Чи, як ви писали у тих папірцях, з повинною.

Ніхто, крім майора, не повірив Лесю. А Вагиленко повірив. Бо знав, що Лесь – простий бідолаха, все життя перебивався з хліба на воду, та й хліба того не густо було в його хаті. А піти в ліс воювати за «вільну Україну» Леся підбив його старший брат Семен. Про це говорили Василенку Лесеві родичі, з якими майор зустрічався. Семен у куркулях ходив, а Лесь – бідняк бідняком. Темний, неосвічений…

– Довго я Семена умовляв, – вів далі Лесь, – давай кінчати все це, ходімо по домівках, відбудемо покарання, якщо не простять, але ж до своєї землі повернемося, працювати будемо, а не кров людську лити… А він затявся – ні. За себе, каже, за землю свою битися треба. Все у тебе, Леську, Совєти заберуть, а самого вб'ють. Вірив я. От і жив, як вовк у лісі. А вчора, коли побачив, як Семен на сусідньому хуторі маленьке дівча вилами підтяв, пішов од нього…

Лесь згодився повести загін у Тенеші.

– Мені все 'дно туди треба – сім'я моя там: Марія і малий Андрій, – сказав і, гупаючи великими чобітьми, вийшов із хати.

… У Тенеші увійшли, коли вже розвиднялося. Тихо зняли вартових, оточили три хати на околиці. Обеззброїли і взяли майже всіх бандитів. Усіх, крім Боруша. Зникли дружина Леся і син. Люди потім говорили, що серед ночі Боруш разом з Марією та Андрійком і двома охоронцями подалися до лісу. Поки допитували затриманих, зник Лесь…

Тільки на третій день чекісти знайшли у Чорному лісі біля криївки Леся Чорнобая. Поруч нього лежала напівжива дружина його Марія, що вже стікала кров'ю. Лесь був убитий пострілом у спину. У схроні знайшли трупи Палія Та Януша – охоронців Боруша. А сам Семен і племінник Андрійко зникли…

* * *

Сер Елвіс подивився на годинник і сказав:

– Панове, у нас є ще півгодини до повного збору учасників операції. Отже, ми маємо змогу ще раз, востаннє, зупинитись на кандидатурі кожного з них.

Нарада відбулася у просторому номері Ірини за три години до початку операції.

– Отже, перший її учасник, – продовжував по паузі Рочестер, – Романівський. Псевдо – Утяй.

– Референт служби безпеки, – озвався Террі, – довірена особа пана зверхника. Іде в край із завданням налагодити агентурну мережу і посилити потік розвідувальної інформації. Крім того, має контролювати дії підпілля у краї. Надійна людина…

– Другий учасник – Ігор Тесленко. Псевдо – Булась.

– Довірена особа провідника СБ. Іде в край як кур'єр і зв'язковий Утяя. На нього покладено функції охоронця і провідника, адже Булась довгий час перебував саме в тих краях…

– І третій – Андрій Чорнобай, Смерека.

– Радист і охоронець Утяя. Іде в край під псевдо Німий. У разі потреби, звичайно, має виконувати цю роль. – Террі криво всміхнувся і додав: – Я дам скоріше собі голову відтяти, ніж повірю в те, що він заговорить.

– А чи не замолодий? – озвалася Ірина з кутка дивана. – Адже хлопцеві лише двадцять.

– Ні, – м'яко перебив її Рочестер. – Не забувайте, що він виріс на наших очах і палає бажанням помститися за своїх батька й матір.

– Крім того, втрутився майор Террі, – у нього вже є деякий досвід у роботі. Він ходив з нашою поштою до Польщі. Отже…

– Отже, розвідник з нього, незважаючи на молодість, вийшов добрий, – резюмував полковник і знову подивився на годинник. – Зараз вони почнуть збиратися.

За хвилину двері відчинилися, і до кімнати увійшли всі троє. Мовчки посідали, мовчки перезирнулися.

Полковник Рочестер пройшовся з кутка в куток, потер руки і нарешті заговорив:

– Панове, до вильоту залишилося рівно дві години тридцять хвилин. Останні інструкції. Ваш літак ляже на курс: цей острів – Греція – Албанія – Угорщина – Румунія – Україна. Політ триватиме трохи більше п'яти годин і відбуватиметься на граничній висоті. Викидатиметесь на парашутах у районі… – полковник підійшов до столика, розгорнув карту і ткнув пальцем у намальований червоним олівцем кружечок, – ось тут. Вас там зустрічатимуть місцеві бойовики, для чого запам'ятайте пароль: «Пугач-36», відзив – «Пава-45».

Рочестер трохи помовчав, даючи учасникам операції можливість краще усвідомити сказане, а потім продовжив:

– Тепер, панове, давайте ще раз перевіримо вашу екіпіровку. Якщо я не помиляюсь, кожному з вас видано два пістолети, дві гранати, по 450 патронів, годинник, ком, пас, ампули з отрутою на випадок провалу, які ви повинні були вшити в комірці ваших сорочок, чи не так? – Рочестер повернувся до Утяя.

Той хитнув головою на знак згоди.

– Прошу вас ще раз перевірити, панове, чи маєте повністю все необхідне.

– Та скільки разів уже перевіряли, пане полковнику, – мов у трубу, загудів Андрій. – Є все, що потрібно.

Сер Елвіс холодно подивився на Смереку і, звертаючись цього разу тільки до нього, сказав:

– Я розумію, молодий чоловіче, що така настирливість з мого боку може декого й дратувати. Але я старий розвідник і добре знаю, що у нашій з вами роботі, колего, немає дрібниць. Отже, вам таки доведеться ще раз ретельно переглянути всі свої речі.

Андрій з винуватим поглядом вислухав менторську нотацію шефа і пробурмотів:

– Слухаю, сер! Подивлюся ще раз…

– Чудово, – відповів полковник. – До того ж у вас на це є ще трохи часу. Чи ясне вам завдання?

Всі троє хором відповіли:

– Так, сер!

– Чи нема якихось запитань до мене або побажань?

– Ні, немає, – сказав Утяй, піднімаючись зі свого стільця.

– Все ясно! – поспішив додати Булась.

– Ет, шкода, що не можна на прощання завітати до «Ельдорадо» і замовити смаженої картоплі… – замріяно прогудів Андрій.

– Так-так, панове, прошу нікуди з готелю не виходити, доки за вами не прийде машина, – сказав майор Террі.

– Слухаю, сер! – разом відповіли Булась і Смерека.

Утяй же, який встиг уже підійти до дверей, обернувся, сумно обвів поглядом присутніх у кімнаті і неголосно, чомусь по-українськи проказав:

– Най допоможе нам бог во славу справи нашої…