_{Інші образи комедії розкриті Мольєром не так глибоко, а якщо деякі з них і стають яскравішими, переконливими і психологічно правдивими, то знову лише завдяки Скапенові, що втручається у взаємини між героями, допомагаючи їм владнати свої любовні чи фінансові справи. Октав і Леандр постають як зовсім бездіяльні і пасивні персонажі, не здатні подолати перешкоди на шляху до свого щастя.}

_{Класицисти, а особливо їхній теоретик Школа Буало, вороже сприйняли «Скапеиа-штукаря». У своїй програмній поемі «Мистецтво поетичне» Буало засуджував Мольєра за його надмірну близькість до народу і за використання ним одверто балаганних прийомів: «У безглуздому мішку, в який загортається Скапен, я вже зовсім не впізнаю автора «Мізантропа».}

_{«Хворий, та й годі» (1673) — остання комедія видатного драматурга. Втрата кількох близьких йому людей, розрив з деякими друзями, переслідування з боку ворогів виявились надто важким випробуванням для Мольєра і остаточно підірвали його здоров’я. Виконуючи роль Аргана на четвертій виставі комедії, Мольєр раптом відчув себе погано, але все ж довів роль до кінця. А через кілька годин його не стало…}

_{З усією силою свого сатиричного таланту нападав Мольєр у цій комедії на псевдонаукові методи тогочасної медицини, на лікарів-шарлатанів і на тих, хто сліпо вірив у їхні знання. Одна з найжиттєрадісніших комедій поета, сповнена веселих дотепів і жартів, каскадів буфонно-фарсових прийомів, вона закінчується гостросатиричною інтермедією.}

_{Головним героєм комедії стає буржуа Арган, цілком здоровий, але переконаний у тому, що його підточують тяжкі хвороби. Подібно до Журдена, який мріяв про титули, Арган охоплений настирливою ідеєю про свої уявні захворювання і думає лише про цілющі процедури й ліки. Це згубне захоплення приводить усю родину на межу повного її розпаду. Як і Журден, Арган стає маленьким тираном. Він хоче віддати дочку за лікаря Тома Діафуаруса лише для того, щоб мати власного домашнього ескулапа, і в разі незгоди загрожує віддати її до монастиря, а всі капітали збирається заповісти своїй дружині, лукавій інтриганці Беліні, яка прагне прибрати до рук всі його багатства, навіть спадщину його дочок. Фальшивим почуттям хитрої облудниці Мольєр протиставляє щиру любов його дочки Анжеліки, а також відданої, чесної і прямодушної служниці Туанетти. Роль ця в п’єсі надзвичайно важлива, оскільки з нею пов’язана вся інтрига комедії, всі головні сцени. Туанетта весь час глузує з Аргана, бо не вірить у його хворобу, як не довіряє і вправності всіх медиків, що з’являються у його домі: користолюбного шантажиста Пургона, дурних схоластів батька й сина Діафуарусів, аптекаря Флерана. Тільки завдяки хитрій інтризі, задуманій Туанеттото, що виступає в п’єсі чимсь на зразок жіночої паралелі Скапена, вдається врятувати Аргана від лікарської епідемії і поєднати Анжеліку з її коханим Клеантом.}

_{Комедія «Хворий, та й годі» продовжувала реалістичні традиції творчості великого драматурга і увійшла до його спадщини як одна з його найбільш життєрадісних і реалістичних п’єс.}

_{Свідчення сучасників донесли до нас відомості про останні дні Мольєра. До вмираючого драматурга, що став гордістю французького народу, найвидатнішим у Франції представником комедійного жанру за всі часи, не з’явився жодний із запрошених лікарів. Не було коло його ліжка і нікого із священнослужителів. В останню хвилину біля поета була лише якась черниця, що знайшла тимчасовий притулок у його домі. Так дві могутні корпорації — церковників і медиків — помстилися тому, кого ненавиділи за правду. Вони не могли пробачити йому гострих випадів на їхню адресу, його викривальних комедій, що зривали з них покрови святенництва і псевдонауковості і показували їх такими, якими вони були насправді — лицемірними ханжами, брехливими шарлатанами, вартими зневаги пігмеями.}

_{Тартюфи намагалися мстити Мольєру і після його смерті. Паризький архієпископ заборонив ховати драматурга, і лише після втручання короля цю заборону було скасовано. 21 лютого 1673 року пізно ввечері Мольєра поховали за огорожею кладовища, на місці, відведеному для самогубців. За його труною йшли родичі, багато друзів, акторів театру і величезна процесія шанувальників його таланту. Не було серед них лише придворних і аристократів.}

_{Літературна спадщина Мольєра нараховує понад тридцять комедій, переважна більшість яких була оцінена по-справжньому лише після смерті драматурга. Численні пізніші спроби літературних ворогів Мольєра «замінити» його якимось іншим автором закінчилися невдачею. Мольєр був і лишився єдиним найвидатнішим комедіографом Франції. Матеріаліст за філософськими поглядами, реаліст за творчим методом, переконаний атеїст і гуманіст, неперевершений майстер сатиричного сміху, Мольєр, спираючись на творчу спадщину письменників попередніх епох, виробив свої власні художні принципи. Геніальність його полягала в тому, що він не розтворився у класицистичній доктрині і не став «одним з багатьох» представників сучасного йому театру, а вніс у: нього властиву йому своєрідність і неповторність — глибоко реалістичне зображення навколишнього суспільства, його типових образів, чітко виражену народно-демократичну тенденцію, застосування всіх видів комізму: фарсові ситуації, карикатурні перебільшення, а також властивий народним сценам комізм характерів, ситуацій і звичаїв. Проте подібні комічні епізоди набували в нього часом цілком серйозного звучання, доброзичлива іронія переростала в уїдливу сатиру і гротеск, що мали підкреслити негативність того образу, який автор вважав огидним, соціально небезпечним. А інколи його іронія набувала смутку і навіть гіркоти. Траплялося це у тих випадках, коли її об’єктом ставали наївні, прості і загалом хороші люди, представники народу, третього стану, а глузували з них самовпевнені, бундючні й аморальні аристократи. © http://kompas.co.ua}

_{Мольєр, якого справедливо називають батьком нової комедії, вплинув на пізніші покоління майже всіх без винятку драматургів. Він був одним з тих, хто, долаючи перешкоди класицистичної доктрини, прокладав шляхи критичного реалізму.}

_{Віра в людину, щирі, хоч і наївні мрії про краще для неї майбутнє, палка любов до життя і така сама палка ненависть до всього жорстокого й огидного, що є в ньому, до всякого соціального зла, уїдливо висміяного драматургом, сповнюють його радісно-серйозні комедії. У цьому й слід шукати причини їхнього незмінного успіху серед глядачів наступних епох. У цьому ж — безсмертя і велич генія Мольєра.}

_{Вадим ПАЩЕНКО}

_{Переклала Ірина Стешенко}

Дія відбувається в Парижі, в домі Горжібюса.