Славін підвівся, походив по кабінету, зробив кілька гімнастичних вправ; завжди, щоранку, бігав десять кілометрів, а в останні дні припинив це, — не було часу, тому ломило в попереку.
На вулиці розкланювався з багатьма знайомими, повторив Славін слова свідка; спробуй, вичисли серед цих знайомих Гену…
Головуючий: Прошу нас відповісти на запитання народного засідателя генерал-майора Цигаикова.
Народний засідатель Циганков: Ви дружили з Пеньковським тільки з поваги до організації, в якій він працював?
Свідок Фінкельштейн: Я не дружив з Пеньковським. Це дружбою не можна назвати, бо нічого інтимного, близького між нами не існувало… Це було добре знайомство, що грунтувалося на якихось земляцьких спогадах. Він був цікавий оповідач, розказував про багато цікавих речей і подій, про які я не знав.
Народний засідатель Циганков: Скажіть, будь ласка, а що вам розповідав Пеньковський про свої поїздки за кордон?
Свідок Фінкельштейн: Повертаючись з-за кордону, він докладно розповідав про свої враження. Він бував у різних країнах і раніше, — в яких саме, не пригадую, — але розповідав, як живуть у цих країнах, який темп життя, які там цікаві реклами, — в усякому разі, він виявляв до всього цього інтерес і вмів добре передавати свої враження. Торік чи позаторік, коли він повернувся з Англії і Франції, то розповідав свої враження про Францію і Англію. Оскільки я працюю в мистецтві, мене цікавили музеї, архітектура, тобто визначні пам'ятки цих країн…
Народний засідатель Циганков: Які подарунки ви одержували від Пеньковського?
Свідок Фінкельштейн: Я подарунків від нього не одержував, за винятком дрібних сувенірів.
Народний засідатель Циганков: Чим ви йому за це віддячували?
Свідок Фінкельштейн: Нічим. Я не вважав це подарунками і тому не збирався віддячувати за ці дрібні сувеніри.
Народний засідатель Циганков: Ви свідчили, що часто зустрічалися з Пеньковським у ресторанах. Хто розплачувався за ці відвідання ресторанів?
Свідок Фінкельштейн: Ми зустрічалися з Пеньковським, як правило, за його ініціативою, завжди десь у місті. Він дзвонив, і ми призначали зустріч — або в ресторані, «Москва» або десь в іншому місці. Як правило, Пеньковський пропонував випити по бокалу шампанського, піти посидіти в кафе чи пообідати. Коли був обід, ми йшли обідати, і Пеньковський завжди старався розплатитися сам. У нас було заведено, що кожен розплачувався за так званим німецьким принципом — кожен за себе, але дуже часто Пеньковський з обуренням відкидав гроші всіх і платив сам, мотивуючи це тим, що він заробляє більше, ніж усі інші, і йому не шкода витратити десять-двадцять карбованців.
Народний засідатель Циганков: У вас у зв'язку з цим ніколи не виникало ніякого підозріння? Чи ви все це відносили за рахунок того, що він багато одержує?
Свідок Фінкельштейн: Саме так. Я також, коли зустрічався з людиною, яка менше за мене одержує, не дозволяв платити за випивку й закуску.
Головуючий: Яке було коло інтересів у Пеньковського?
Свідок Фінкельштейн: Дуже обмежене.
Головуючий: Конкретизуйте.
Свідок Фінкельштейн: Пеньковський не захоплювався театром. Здавалося б, людина з вищою освітою повинна мати потяг до цього, щоб бути в курсі театрального життя, кіно, різних подій, у мистецтві й літературі, але Пеньковський, за моїми спостереженнями, не цікавився цим. По-моєму, він не читав книжок, а коли й читав, то тільки те, що модне, хоч книжки купував. Я теж дуже люблю книжки й часто їх купую. Коло інтересів Пеньковського в основному концентрувалося навколо його роботи, про яку я, чесно кажучи, дуже мало знав. Усе це я пояснював його надзвичайною завантаженістю.
Головуючий: Свідок Рудовський показав, що в Пеньковського на першому плані були «гастрономічні інтереси». Що ви скажете з цього приводу?
Свідок Фінкельштейн: Справді, він завжди показував себе гурманом, людиною, котра любить тільки вишукану їжу, любить, щоб її гарно обслуговували. Створювалося враження, ніби він вихований у якомусь великосвітському стилі.
Головуючий: Чи цікавився Пеньковський політичним життям?
Свідок Фінкельштейн: Мало. Принаймні, зустрічаючись зі мною, він ніколи на політичні теми розмов не вів. Більше того, навіть уникав їх. Коли починали говорити про якісь хвилюючі події громадського й політичного життя, він переходив на житейські теми…
Головуючий: Підсудний Пеньковський, у вас є запитання до свідка Фінкельштейна?
Пеньковський: Свідок Фінкельштейн дуже детально й правильно розповів про період панюго знайомства і його характер. Щодо подарунків. Я вважаю, що свідок Фінкельштейн правильно показав. Називати подарунками всі ті дрібниці — дуже гучно для тих сувенірів, які я сам одержував від іноземців і роздавав знайомим. Я працював, наприклад, з японською делегацією, і кожен з членів цієї делегації чомусь вважав за потрібне подарувати мені сувенір. Тому в мене набралося аж двадцять пар носків, які я й подарував своїм товаришам.
Головуючий: Пеньковський, ви зараз чули показання свідків Рудовського і Фінкельштейна. Вони говорили, що у вас був вузький кругозір і вузькі інтереси. Ви не виходили поза розмови на «гастрономічні теми». Вони обидва показали: ви не цікавилися політикою. Ви згодні з тим, що у вас були обмежені духовні інтереси?
Пеньковський: Коли ми зустрічалися з Фіпкельштейном, а також з іншими, то просто хотіли відпочити. Фінкельштейн казав: «Дайте, хлопці, більше черемхи, тоді ми й відпочинемо від усіх проблем». У нас справді були розмови про жінок і розмови «гастрономічного характеру». Про це Фінкельштейн і Рудовський розповіли детально. Ці люди, очевидно, зробили правильний висновок, що я уникав політичних розмов. Але я кажу, що не я їх уникав, а всі ми розмовляли на зовсім абстрактні теми. Могли б говорити і про німецьку проблему та й про інші питання, але ми хотіли тільки відпочити й говорили про всякі дрібниці.
Головуючий: Підсудний Вінн, у вас є запитання до свідка Фінкельштейна?
Вінн: Ні, сер.
Головуючий: Товаришу адвокат Апраксій, у вас було запитання до підсудного Пеньковського, прошу вас.
Адвокат Апраксій: Так. Підсудний Пеньковський, ви в перший і другий день процесу говорили про своїх товаришів по чарці. Хто вони?
Пеньковський: Може, я грубо висловився, назвавши їх товаришами по чарці, але це Фінкельштейн, Рудовський та інші, які на попередньому слідстві показали, що ми часто зустрічалися й випивали.
Ці розкрилися, подумав Славін; однак, то лише крапля в морі, бідолашний Сергієнко, як йому нелегко було розкручувати цю справу; спробуй зберегти в пам'яті всі ті лінії, які пунктирно простежувалися, саме пунктирно; Пеньковський не вірив нікому, вовк серед людей, що причаївся, наче перед стрибком… У нього було кілька груп: він ніколи не зводив разом тих, кого близько знав; вищий ешелон його знайомств нічого не відав ні про Рудовського, ні про Фінкельштейна; ці нічогісінько не знали про колег по роботі; а ті навіть не здогадувалися ні про Зою, ні про Галину, ні про Ліду; жінки ніколи не чули імені Гена, прізвища Кульков: а втім, прізвищ він нікому ніколи не називав…
Ну, давай, адвокате Апраксій, мені дуже важливо настроїтися на твою логіку; захист злочинця потрібний, як доказ від супротивного; істина не буває однозначною, вона, як монета, має дві сторони, отже, й зраду слід розглядати без гніву й упередження; хоча це не так з почуття милосердя (в якійсь мірі і на це треба зважати), як для аналізу загадки; для Славіна, як і для Сергієнка, зрада була аномалією, таємницею під сімома печатками; може, тому, подумав Славін, я не люблю зустрічатися з тим, кого спіймав на місці злочину, — постійне відчуття якоїсь внутрішньої ніяковості й прикрості…