Боровиковський Левко

                ВІЩБА

— Чомусь мій кінь вороненький

Не пив у криниці,

Чомсь брязнула на кілочку

Шабля край полиці.

— Вітер вінув проз віконце —

Шабля забряжчала,

Ніччю, синку, сніженьками

Криниця припала.

— Шибка, нене, не дзвонила,

Криниця — як слізка:

Певно, певно, моя мила

У чужого ліжка!

Кінь та шабля — моя віра:

Розгадав їх вістку…

Не плач, нене, пусти мене —

Привезу невістку…

                    Курск, 1832.