Боровиковський Левко
БАНДУРИСТ
На дереві жовкне по осені лист.
Свій вік переживши, сідий бандурист
Підвіконню пісні співає.
Біжить чередою за ним дітвора,
Сідого проводять з двора до двора,
А дід на бандуру їм грає:
Під звонкії струни гетьмани встають,
І прадіди в струнах бандури живуть,
І дишуть холодні могили:
Бринчать,— як козаки боролись з врагом.
І як під широким московським орлом
Козаки нагрілись, спочили.—
Ті давні набіги, ті давні борби
Остались у головах старців сідих —
Там дідівська давність схована.
Дід строїть бандуру; пробіг по струнах —
І струни говорять в костистих руках,—
І старець співа про Богдана:
«Обріс мохом сірий камінь, в полі лежачи,
Зажурились козаченьки, дома сидячи.
Дім — пан робочому;
Козакові охочому —
В полі погулять!
В полі погулять!
Закрякали ворононьки над Батурином,
Їдуть козаки на радоньку з паном гетьманом.
Кра! Кра! — з сього краю
Козак піде по Дунаю —
Будем проводжать!
Будем проводжать!
Розпустилися парості в ясної зорі,
Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім дворі.
Блись! Блись! — зірка встала,
Світлий волос розчесала:
Мирові не буть!
Мирові не буть!
Заіржали кониченьки у ясел стоя,
Зготовлена козаками дорожня зброя.
Спис, шабля гостренькая,
І рушниця цілкенькая,
І козацький кнут.
Мирові не буть!
Мирові не буть!
Задзвонили в Батурині у великий дзвін:
Прощається із Богданом ввесь гетьманський двір
Йде рада за гетьманом —
За Богданом добрим паном
В поход проводжать.
В поход проводжать.
Закричали сірі гуси, в вирій летючи;
Заспівали козаченьки, в похід ідучи,—
Крик! Свист! Музика грає;
В вітрі короговця має;
Коники іржать.
Коники іржать.
Кругом поле широкеє рястом зацвіло:
Не ряст — військо гетьманськеє у похід вийшло.
Під ним земля дрижить;
Курява стовпом стоїть,
Хмари вслід ідуть.
Хмари вслід ідуть.
Попереду сам Богданко конем виграє;
Він до синього до моря степом прямує —
Ідуть моря оглядати,
Жупанів набирати,
Грошей нагрібать!
Грошей нагрібать!
Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь:
З козаками додомоньку гетьман не вертавсь.
Батурин снігом вкрився;
Десь Богданко забарився —
Додому нема.
Додому нема.
На четвертий жерстяний ріг в полі заревів:
То Богданко із походу веде козаків —
Звісивши головоньку,
Ідуть коні додомоньку,
Козак утомивсь.
Козак утомивсь.
Віталися козаченьки дома з батьками;
А на дворі на гетьманськім музики грали;
Козаки сходилися,
Сріблом, злотом ділилися,
Пили, гуляли.
Пили, гуляли.
Після зими й негодоньки зацвіли садки;
Після війни — відпочили дома козаки:
Козак світом мутить;
Дома п’є та уси крутить —
Та все не ґуля!»
Та все не ґуля!»
Село Милюшки, 1830.