От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:

- Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка:

- Хто ти такий?

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!

- Коли ти смолою засмолений,- каже вовк,- то дай і мені смоли засмолити бік, а то собаки обідрали!

- Бери!

Вовк зараз до боку, хотів смоли віддерти. Дер, дер та зубами й зав'яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузиться з тим бичком!

Прокидається баба - аж бичка й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів»,- та й пішла; коли дивиться - у лісі вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб вкинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти: сіла та й заснула. Аж біжить лисичка:

- Хто ти такий? - питає бичка.

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

- Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!

- Бери!

Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба й цього разу дідові сказала, дід вкинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.

От як назбиралось їх четверо, дід сів над лядою в льох та й давай гострити ножа. Ведмідь почув та й питає його:

- Діду, навіщо ти ножа гостриш?

- Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.

- Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу.

- Ну гляди! Тільки принеси...

Взяв та й випустив ведмедика. Далі сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:

- Діду! Навіщо ти ножа гостриш?

- Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.

- Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.

- Гляди ж, прижени!

І вовка дід випустив. Сидить далі та ще ножа гострить. Виткнула мордочку лисичка та й питає:

- Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

- У лисички,- каже дід,- гарна шкура на опушку й на комірець, хочу зняти.

- Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!

- Ну гляди! Принеси!

І лисичку дід пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?» А він і каже:

- У зайчика шкурка м'якенька, тепленька - будуть мені на зиму рукавички й капелюх.

- Ох, не ріж мене, дідусю,- я тобі стрічок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!

Пустив дід і його.

От переночували ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж - дер-дер! - щось до діда в двері. Баба прокинулась:

- Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить,- піди подивись!

Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов - дер-дер! - повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей - усякої птиці; зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли вони попродали овечки та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати.

А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув.

Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу.

Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому.

Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти

- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла.

От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина - меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.

Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

На третій день посилає вже жінку.

От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:

- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!

От той дід так уже розсердився, прогнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:

- Кізонько моя мила! Чи ти пила, чи ти їла?

- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,- вона туди вбігла та й заховалась на печі.

От прибігає зайчик, коли чує хтось є в хатці. Зайчик і питається:

- А хто, хто в моїй хатці?

- А коза сидить на печі та й каже:

От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:

- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

- Як же мені,ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А ведмідь:

- От я його вижену!

Побіг до хатки:

- А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Ведмідь і злякався.

- Ні,- каже,- зайчику-побігайчику, не вижену - боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:

- А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

- Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А вовк:

- От я його вижену!

- Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.

- Отже, вижену!

Побіг вовк до хатки та й питається:

- А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі: