Натомість я почув в собі неприхильність до сього сотворіння. І так наступило щось противне тому, чого я не сподівав ся. Сам не знаю, як, чого або чому се так стало ся. Досить, що його ніжність була мені не по нутру. Я зненавидів кота. З часом сі почування неприхильности і неохоти до нього змінили ся в заїлу ненависть. Я оминав кота. Лише якесь почуттє сорому та згадка на давнішнє осоружне діло здержувала мене від того,щоби кота не вбити.

Так минали дні за днями, а я його єще ніколи не бив, ані не знущав ся над ним. Та поволи, навіть дуже поволи став я глядіти на нього з невисказаною ненавистю і мовчки утішати перед ним, як перед якою пошестю. Мої лихі відносини до звіряти заострили ся ще через те, що я того самого дня, коли його привів до дому, спостеріг, що він мав лише одно око, як і Плюто. За теж моя жінка полюбила кота ізза сього ще більше. Як я вже згадав, він визначав ся великим привязаннєм до мене. Між тим зі зростом моєї неприхильности до кота, зростало його привязаннє до мене. Він ходив крок за кроком за мною з наївною витревалістю. Читач лише з великим трудом може мати яке-таке поняттє про те. Де лише я сів, він ліз мені під ноги або скакав на коліна і засипував мене своїми пестощами. Як я вставав, щоби відійти, він пхав ся мені під ноги так, що здавалось, що я упаду. Деколи чіпляв ся своїми довгими, острими кігтями мойого убрання і ліз мені аж до грудей. хотяй в таких хвилях хотілось мені одним ударом його знищити, то всеж таки повздержувала мене від сього згадка про мій давнійший злочин, та справдішний страх перед самим котом. Не був се страх, що він міг би мені заподіяти якусь поважну тілесну рану, а всеж не можу иншим висловом точно пояснити собі стан моєї душі.Майже сором мені признатись до сього — ще тепер в сій тюрмі не можу без встиду сього оповідати — страх і досада, яку я відчув до кота, степенувались через мої привиди, які лише можна собі уявити.

Моя жінка звертала кілька разів мою увагу на сю білу латку. Як я вище згадав, в сьому лежала одинока ріжниця між сим дивним котом й попередним убитим Плютом. Читач, здаєть ся, пригадує собі, що ся відзнака, хотяй покривала майже ціле погруддє, спершу була ледви видна лише в зарисах. Але поволи та ледви замітно — мій розум довго намучив ся над сим, щоби собі се уявити — латка виступала щораз виразнійше. Вкінці вона стала замітною і з близька. Вона представляла предмет — страх мене збірає назвати се, що було головною причиною моєї відрази і страху. Я хотїв увільнитись від сеї потвори, але не мав відваги! Сей пружок представляв — вже вкінці скажу — осоружну та страшну річ. Се був мотуз...

О, сумне і страшне почуттє сорому, негідної кари, душевної муки та смерти! І справді тоді я був дуще нещасливий; мов нещастє переходило всякі можливі границі людського горя! А нерозумне сотворіннє (одно з його роду я з погордою усунув зі світа) спричинило стільки горя та муки мені — чоловікови, сотвореному на образ й подобу Бога! Ох! я вже більше ніколи не зазнав благодатнього спокою ні в день, ні в ночі! Через цілий день не опускало мене звіря ні на хвилину. В ночі зривав ся я в невисказаній трівозі з страшних снів, щоби лише відчути на свойому лиці віддих того страшного сотворіння, того нічного страховища, якого ніякою силою не можна скинути з себе, щоби лише вічно чути на своїх грудях той тягар!

Під тягаром сих мук заниділа в мині і та незначна скількість добрих змагань, котрі ще менї лишились. Тепер стали невідступними товаришами моєї душі тільки злі думки, найстрашнійші та найгірші образи! Моє насупленне змінилось у ненависть до цілого світа, до всього, що е в світі, до цілого людства! Моя тиха, терпелива, усіми опущена жінка була найчастійше нещасною жертвою наглих, частих, непогамованих вибухів моєї скаженини, якій я віддав ся цілком сліпо.

Одного дня ся бідна страждальниця пішла за якимсь ділом за мною до пивниці старого дому, куди ми перепровадились через нашу бідноту. Кіт, що ішов також за мною по стрімких сходах, причинив ся до сього, що я мало не упав стрімголов в долину. Се вивело мене з рівноваги. Я вхопив сокиру і був вже забув про дитячу боязнь, що дотепер звязала була мені руки. Я замахнув ся на кота так влучно, що був би з певностію в одній хвили положив бідне звірятко трупом. Та моя жінка вхопила мене за руку і перешкодила мені в сьому. Се довело мене до справді чортівської люти — я вирвав ся з її рук і затопив сокиру глибоко в череп — своєї жінки. А вона бідна, не зойкнувши, упала нежива на землю. Як лише поповнив я се страшне убійство, то взяв ся сейчас до того, щоб скрити десь трупа. Я знав добре, що ні в день, ні в ночі не зможу його усунути з дому, так щоби не викликати сим підозріння у сусід. Всякі думки приходили мені до голови. Раз думав я посічи тіло на кавалки, а відтак спалити його. Опісля хотів викопати на нього яму в пивниці. То знов розважав над тим, чи не ліпше було би кинути його до керниці, що стояла на подвірю, або веліти слузі винести його з дому, як якусь річ, під позором, що вибираюсь в дорогу. Вкінці впав я на отсю гадку, яка видала ся мені найлучшою з усіх попередних: Я постановив трупа замурувати в стіні пивниці, як то після переказів робили середновічні черці з тілами своїх жертв*. Пивниця надавала ся до переведення такого пляну. Її стїни недавно щойно витинковані при вогкій погоді єще зовсім не повисихали. Крім того одна стіна висунулась на перед, а за нею знаходив ся якийсь димар, чи щось подібного. Я не сумнівав ся, що мені пощастить ся без труду виймити цегли в сьому місці, всадити трупа і знова замурувати як слід, щоб нічиє око не доглянуло щось підозрілого. І я не завів ся. Мені легко удалось якимсь кавалком зеліза виняти каміннє та цегли. Я вложив осторожно тіло трупа в середину муру і без труду виповнив ним цілу яму. Незвичайно обережно забрав я пісок і глину та зробив з сього підмастку, що нічим не ріжнилась від давної, і осторожно вигладив новий мур. Коли я скінчив свою роботу, почув в собі якесь задоволеннє, що всьо пішло гаразд. На мурі не було навіть найменшого значка, який вказував би, що стало ся щось страшного. З найбільшою старанністю позмітав я з землі румовище*, опісля з повним вдоволеннем оглядав своє діло і так сказав сам до себе: «Бодай тепер моя праця не пішла на марно!»

Відтак став оглядатись за котом, що спричинив мені тільки горя! Я постановив змести його з сього світа. Коли-б він був під сю хвилю накинув ся мені під руки, то його судьба була би тут рішена. Та хитре звіря, занепокоєне наглим вибухом мойого гнїву, — здаеть ся, оминало мене. Годі звалювати, а навіть представити собі, якої розкоші зазнав я через те, що не бачив того осоружного кота. І ось за весь час, від коли він появив ся в мойому домі, переспав я здорово та спокійно першу ніч, хотяй сповнене убійство придавлювало мою душу. Вже минав другий, і навіть третій день, та чортівське звіря непоказувало ся. І знов відітхнув я спокійнійше. Здаєть ся, страх прогнав з хати сю потвору! Я вже більше його не бачив і був тому щасливий.

Свідомість злочину трохи непокоїла мене. На кілька питань про жінку, відповів я зовсім спокійно. Заряджено навіть слідство, але — річ природна — нічого не відкрито. Я вже мав запевнений супокій на будуче.

Четвертого дня по сьому убипстві з'явилось несподівано в моїм помешканню кількох панів з поліції і знов взялись старанно перешукувати ціле помешканнє. При сьому заховував ся я зовсім спокійно*. Мене не могло нічого вивести з рівноваги, бо я був сильно переконаний, що вони не віднайдуть місця, де був схований труп. Урядники приказали мені при ревізії іти за собою. Перешукували кождий куточок, кожду шпаринку. Вкінці по раз третій, чи четвертий війшли до пивниці. Я навіть не здрігнув ся, а серце било ся зовсім спокійно як у того, що не почуває ся до ніякої вини. Я пішов до пивниці і ходив за ними від одного кута до другого. Заложивши руки, ходив я супокійно сюди і туди. Урядники заспокоїлись і вже хотіли відійти. Радість мойого серця була так велика, що я не міг її укрити. Мене зібрала охота поглузувати собі з них і сим впевнити їх про мою невинність. «Мої панове, — сказав я при виході з пивниці, — тішить мене дуже, що ви переконали ся, що ваше підозріннє було безпідставне. Тепер побажаю вам доброго здоровля, а на будуче будьте трохи чемнїйші. При сім скажу вам ще, що сей дім є сильно збудований!»