Його не боялись — його поважали. Саме за вмiння бути розважливим там, де цього вимагають обставини, i безбашенним — у ситуацiях, де iнакше не можна.

Минуло рокiв десять вiдтодi, як вляглись останнi органiзованi бандитськi заворушення. Той, кого не застрелили, надовго сiв. Хто вцiлiв i зумiв зiскочити зi швидкого кримiнального поїзда, легалiзував капiтали, котрi вдалося вберегти, i тепер займався або серйозним бiзнесом, або полiтикою на мiсцевому рiвнi. Фiнансуючи партiйнi осередки чи, як варiант, очолюючи їх, а власний бiзнес залишаючи пiд своїм же контролем. Через те функцiї «убивчого» та «розбiйницького» вiддiлiв нарештi помiтно роздiлились. У розпал кримiнальної стрiлянини кожна окремо взята насильницька смерть у восьми випадках з десяти була пов’язана з бандитськими вiйнами, подiлами та перерозподiлами територiй. Тому до розшуку автоматично пiдключались «розбiйницькi»: за кожним з таких трупiв нараховувалось по кiлька нерозкритих збройних нападiв. Обидва вiддiли iнодi заважали один одному, iнодi допомагали, та кожна справа, якщо її серйозно розкрутити, могла завести дуже далеко: географiчне розташування Житомира сприяло тому, що нитки тягнулися i в бiк Києва та росiйського кордону, i на Захiд, до тамтешнiх кордонiв та транспортних шляхiв. Подiбна ситуацiя просто не могла розвиватися без того, аби щонайменше раз на тиждень на когось iз оперiв, задiяних у конкретнiй справi, пробували тиснути. Чи навпаки — зацiкавленi у згортаннi справи шукали з оперативниками чи слiдчими спiльну мову.

Домовитися з Сергiєм Бражником, як показали тi часи, було неможливо навiть теоретично.

Але ось уже скоро як десять рокiв потреба в подiбних домовленостях вiдпала. Бо змiнилися самi часи: «убiйники» дедалi частiше стикалися з жертвами побутових злочинiв, коли один п’яний рубає по головi iншого, не менш п’яного, сокирою для нарубування м’яса, а тодi з переляку починає розчленовувати свою жертву на дрiбнi шматки та розкидати по мiських громадських туалетах, каналiзацiйних люках чи контейнерах для смiття. Або Бражник ганявся за молодим наркоманом, який успiшно забирав у перехожих мобiльнi телефони, та одного разу, коли жертва почала опиратися, з переляку вдарив людину ножем i людина померла, стiкши кров’ю. Словом, цi та подiбнi насильницькi злочини розкривалися досить швидко, часто — по гарячих слiдах, якщо винуватець не встиг прочуматись i зробити ноги з мiста. Тиснути на сищикiв, аби вони на щось закрили очi, в подiбних ситуацiях не було сенсу, та й, по сутi, не було кому.

Траплялись, щоправда, серйознiшi випадки. Та якщо начальник карного розшуку був на нарадi у начальника мiлiцiї i вони розумiли, що, почавши копати глибоко та широко, можна зайти на слизьке, тодi подiбну справу просто не доручали таким вредним типам як капiтан Бражник. Власне, вбивством банкiра Пiддубного вiн та слiдча Кiра Березовська займалися через те, що, проаналiзувавши ситуацiю з усiх бокiв, начальство кожного з них дiйшло висновку: тут — жодної полiтики, чистий кримiнал.

Причому — кримiнал суто мiсцевого масштабу. Серйозним та впливовим людям смерть Григорiя Пiддубного, а тим паче — нагла та навiть загадкова, не вигiдна. Отже, розкручуючи цю iсторiю, тертий сискар та «залiзна ледi» прокуратури, якою вважалася Кiра Антонiвна, не зачеплять особистих iнтересiв нi мiсцевої полiтичної, нi мiсцевої бiзнесової елiти.

З Кiрою Березовською опер Бражник познайомився ще тодi, коли з перемiнним успiхом воював з мiсцевими та зальотними бандитами.

Слiдча прокуратури i оперативник карного розшуку були рiзними людьми, та й життя складалось у кожного по-рiзному. Кiра ще зi школи навчилася реально оцiнювати свою не надто яскраву зовнiшнiсть, яку зовсiм не прикрашали окуляри, прописанi лiкарем у семирiчному вiцi через короткозорiсть. Як наслiдок, дiвчина твердо оцiнювала все, що вiдбувається не лише довкола. В тому числi — свої перспективи швидко вийти замiж i створити власну сiм’ю. Нi, у свої тридцять вiсiм Кiра зовсiм не була незайманою «синьою панчохою». У неї теж траплялись любовнi пригоди, якi вона, до речi, справдi любовними не вважала. Радше вони були сексуальними, вiдбувались за її власної iнiцiативи, i на ранок, коли чергова «пригода», сором’язливо ховаючи очi, незграбно чмокала жiнку в щоку та хутенько забиралася геть, Кiра лишалась не стiльки змученою фiзично, скiльки спустошеною морально.

Для того, аби зрозумiти, що сексуальнi стосунки не приносять їй жодного фiзiологiчного задоволення, тобто усвiдомити власну фригiднiсть, Кiрi Березовськiй вистачило кiлька так званих романтичних пригод i одного вiзиту до платного лiкаря, причому — не мiсцевого, а київського: спецiально їздила за порадою однiєї колеги по роботi. Вiд того, що в усьому iншому вона є абсолютно здоровою жiнкою репродуктивного вiку, котра може народити купу дiтей, Кiрi легше не стало. Вона на власнi очi бачила, як жiнки, котрi теж не вiдзначаються вродою, виходять замiж, часто — по кiлька разiв, i чоловiки, мiж iншим, активно прагнуть їхньої прихильностi. Жiнки народжують дiтей i щасливi, навiть коли життя розпоряджається так, що цих дiтей доводиться здебiльшого пiднiмати самим. Та Кiра не хотiла брати з них приклад.

По-перше, вона вiдчувала, що приречена бути матiр’ю-одиначкою. А з її роботою це не дуже добре для дитини. Значить, вирiшила вона, вiд материнства доведеться вiдмовитись. Адже в такому разi це перетвориться з радощiв, описаних у численних книжках, на муку.

По-друге, вона могла спробувати втримати бiля себе чоловiка та батька своїх дiтей. Вона прекрасно розумiла: сiра миша здатна повернути родинну ситуацiю так, що її красень-чоловiк нiкого, крiм неї, не захоче бачити до кiнця життя. Родинне щастя тримається на жiночiй вродi в останню чергу, ба бiльше — жiноча краса не має жодного значення. Тiльки от у жiнок, не вiдзначених печаткою вроди, все ж було те, чого Кiра жодному нормальному чоловiковi дати не могла: вони отримували задоволення в лiжку i самi були здатнi давати задоволення. Якось краєм вуха вона випадково почула на свою адресу слово «колода», i хоча першою реакцiєю стала образа, потiм, розмисливши, жiнка зрозумiла: правда образлива, та на неї ображається лише дурень. Не вважаючи себе дурною, вона логiчно розсудила: нормальним чоловiкам важко терпiти бiля себе колоду, нехай вона навiть буде сто разiв матiр’ю його дiтей.

А ненормального їй самiй не треба.

Їй хтось обмовився: вiд цього лiкуються. Тiльки Кiра Березовська вирiшила не забивати собi голову дурницями, поставила на особистому життi жирний хрест i з головою поринула в роботу. Крiм служби слiдча прокуратури Кiра Антонiвна Березовська не переймалася в цьому життi нiчим. Отже, зацiкавити її перспективами кар’єрного зростання, грiшми та iншими матерiальними благами виявилося практично неможливо. Квартиру їй свого часу видiлили, однiєї кiмнати їй вистачало з головою, стежити за останнiми модними тенденцiями не було потреби, вона не мала особливих захоплень, а отже — слабких мiсць.

Не дивно, що опер карного розшуку Сергiй Бражник вiдчув до цiєї слiдчої дивний потяг. Нi, як жiнка вона його, звiсно, не приваблювала. Бражник, маючи на оперативному зв’язку, серед iншого контингенту, кiлькох проституток, жодного разу не скористався дурняком, хоча тi часом пропонували, а бiльшiсть колег — не лише парубкiв — без мук сумлiння користувалися службовим становищем, зовсiм не вважаючи «пiстончикiв» зрадою законним дружинам. У цьому сенсi Сергiй виявився старомодним: звик до своєї жiнки i якось не думав про способи урiзноманiтнення подружнього iнтимного життя.

У некрасивiй затятiй слiдчiй опер вiдчув рiдну душу.

Як там, у казцi про Мауглi? Ми з тобою однiєї кровi.

Цей зв’язок згодом побачили не лише опер i слiдча. Спорiдненiсть їхнiх душ вiдчули на вищих рiвнях. Через те, а особливо останнiм часом, їм щораз частiше доводилося працювати в однiй зв’язцi.

Вбивство Пiддубного могли розкрити тiльки такi люди: фанатичнi затятi професiонали.

I першi висновки, зробленi Бражником i не запереченi Березовською, пiдтвердили: насправдi ця справа не є чимось аж надто складним.