«Идемо́, повествует обмиравшая старушка, коли́-ж гризу́тця два собаки над шля́хом, так гризутця, так гризутця! А дід и ка́же: се не собаки, се два брати́, що погри́злись та й поби́лись, идучи́ сте́пом; то Бог и сказав: коли́ вже й рідні брати́ бъю́тця, то де ж бу́де те добро́ між людьми́? Нехай же, каже, ста́нуть вони́ собаками и грызутця.
Идемо, аж хо́дять воли́ в тако́му спашу́, що й рiг невидно с трави́, а самі худі, худі, як до́шка. А біля́ іх ходят воли по самій землі ні трави́нки під ногами нема́, да жир аж по землі тиліпа́етця. От дід и каже: оце́, що худи́і воли, то то бога́ті лю́де, що жили́ самі в ро́скоші, а бідним не помага́ли; а си́тіи воли, то то бідні люде, що од свого́ ро́та одийма́ли та старця́м из посліднёго дава́ли. От же вони тепе́р и си́ті й напо́ені, а ти́і по ро́ги в спашу́, та худі, як дошка [92].
Идемо, аж між двома́ дуба́ми горить у по́ломъі чоловік и кричить: ой, про́бі! укри́йте мене́, бо заме́рзну! ой укрийте мене, бо замерзну! Дід и каже: оце́ той чоловік, що проси́вся до ёго́ зімою в ха́ту подоро́жній, а на дворі була́ мете́лиця та хуртови́на, а він не пусти́в, дак той и зме́рз під ти́ном. Оце́ ж тепер він гори́ть у поломъі, а ёму́ ще здае́тця, що хо́лодно, и терпи́ть він таку́ му́ку, як той подорожній терпів од моро́зу.
Идемо дальш, коли лежи́т чоловік коло крини́ці; тече ёму рівча́к через рот, а він кричить: пробі! дайте напи́тьця! пробі! дайте напитьця! Дід и каже: сей не дав чоловікові в жнива́ води́ напитьця, жав він на ни́ві, аж иде́ ста́рчик доро́гою, а жара́ вели́ка, Спа́сівська. Ой, каже, чоловіче до́брий! дай ради Христа, води напитьця! А він ёму: оце́ ж для те́бе вивіз! Ви́ллю на ниву, а не дам такому дармоіду, як ти! То от, тепер ёму рівчак через горло біжить, вин ще пить просить, и до віку вичного бу́де ёму́ так жарко да тя́жко, як тому старцеві, що йшов дорогою [93].
Идемо, аж кипить у смоли жінка, а перед не́ю цибу́лька лежить. Дід и каже: се му́читця так ма́ти ва́шого старо́го ти́таря Они́сима, що було́ все старців году́е та бідним помога́е, а ніко́ли жо́дноі душі не обідив и ні в одному сло́ві не збреха́в. Була́ вона́ богата та скна́ра, що од неі ніхто й хліба куска́ не ба́чив. Ото раз полола вона цибулю, аж иде поуз воръе́ дід-старец. Подари, каже, пані-ма́тко, ради Христа! Вона ви́рвала стрілку: прийми́, каже, старче Божий. Тілько ж од неі й ба́чили. От, як уме́рла… взяли́ іí небо́гу та й потягли́ в пе́кло. А Онисим и побачив з неба, що вона велику му́ку прийма́е, та й каже: Боже мій милий, Спасе мій Христе! за всю мою щи́рость, за всю мою правду, зроби́ мині таку́ ла́ску — неха́й и моя ма́ти бу́де в раю зо мною. А Христос и рече ёму́: Нi Онисиме! ве́льми грішна твоя мати. Візьми́ хи́ба оту́ цибульку, що лежит перед нею, та коли ви́тягнеш іí с тиі бездни, то нехай и вона буде в раю с тобою. Узяв він тую стрілочку та й пода́в матері. Схопи́лась вона за не́і… от, от витягне, от, от витягне, с пе́кла! бо що-то Божому святому? Аж ні: як поначіплювались ій и в пла́хту, и в намитку гришниі души, що б и собі с того пекла ви́братьця, то й не зде́ржала тая цибулька: перерва́лась, а вона так и бо́втнула в гаря́чу смо́лу!»
У сербов существует следующий рассказ о загробном странствовании:
«Расскажи мне, что видел?» — спрашивает старик. — «Видел я, — отвечает странник, — серебряный мост; под ним огромный котел, в том котле кипят людские головы, а поверх носятся орлы и терзают их своими клювами». — «Такова вечная мука на том свете! Что еще видел?» — «После того проходил я селом, и со всех сторон слышались мне радостные песни и веселье. Спросил я: отчего у вас так весело? От того, сказали, что у нас урожай и во всем изобилие». — «То люди — Божии, всякого готовы были напитать и угостить, и ни один бедняк не отходил от их избы без милостыни». — «Дальше видел я: на дороге две суки грызутся, хотел их разнять, и никак не мог». — «Это две снохи. Что потом было?» — «Проходил я другим селом, и везде видел печаль и слезы. Отчего у вас так жалостно?» — спросил я. — «От того, — мне отвечали, — что град побил наши нивы, и нет теперь ничего». — «То живут люди, незнавшие правды». — «Видел я потом: два борова бьются; всячески хотел их развести и не мог». — «Это несогласные братья. Что еще тебе виделось?» — «Был я на чудном лугу; три дни простоял бы там, да все глядел бы на его красу». — «Таков рай на том свете, но трудно до него дойти».
(См. Српске народив приповиjетке, с. 111—114).
9. Егорий Храбрый
92
Сличи с литовским рассказом (Litauischen Märchen… von А. Schleicher, с. 71—75).
93
Подобное же мучение определено было Танталу.
94
Чтения и пения.
95
За этим стихом в подлинном списке следуют еще два: