Отже, попри все, й на ранньому етапі творчості Шевченко не був суто романтиком. Навіть типово романтичні поезії, незважаючи на елементи фантастики, не протистоять різко реалізмові, бо в них немає містики, ірраціональних мотивів. Шевченковим творам властива фантастика народнопісенного характеру. У його поезіях багато життєвих, побутових деталей. А поряд з цим є твори, в яких виразно проступають реалістичні тенденції. Це слід передусім сказати про поему «Катерина» (1838). Самий її жанр (ліро-епічна поема) пов’язаний з романтизмом, є у ній і деякі риси сентименталізму, але провідна тенденція твору — реалістична простота, життєвість. Образ Катерини — перший у великій галереї покриток, жінок-страд-ниць. Поема викликала протест проти соціальних умов, що призвели Катерину до загибелі.

Відгуки російської критики на перше видання «Кобзаря» були суперечливими. Не кожному було дано зрозуміти епохальне значення цієї маленької книжечки. Проте найбільш передовий тоді в Росії журнал «Отечественные записки» в рецензії, приписуваній Бєлінському позитивно оцінив збірку. Так само позитивною була оцінка «Литературной газеты»: «У віршах Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них палка любов до вітчизни. Його картини згідні з натурою і виблискують яскравими, живими барвами».

Поема «Гайдамаки» (1841), що також вийшла окремим виданням, була дальшим кроком в ідейно-художньому зростанні Шевченка. Широко епічна соціально-історична тема, уже не раз порушувана у слов’янській поезії, трактується поетом у дусі гуманізму, підкорена ідеї братання народів. Є в поемі й ноти політичного протесту: «Кат панує, а їх (гайдамаків.—Є. К.) не згадають». Безперечно, тут мався на увазі Микола І.

У поемі діють історичні персонажі Гонта й Залізняк, але в центрі уваги — повсталий народ, виразник його інтересів Ярема Га-лайда.

В той же час Шевченко пише кілька поетичних і драматичних творів російською мовою. Це поема «Слепая» (1842), драма «Никита Гайдай», яка нам відома тільки в невеличких уривках, і перша редакція п’єси «Назар Стодоля». Тоді ж було створено й український текст останнього твору, але, на жаль, ні російський, ні український автографи п’єси до нас не дійшли.

У порівнянні з п’єсами Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Костомарова драма «Назар Стодоля» була в українській драматургії новим явищем. В основному конфлікті твору відображені соціальні суперечності в українському суспільстві кінця XVII— початку XVIII ст. Образами Назара, Гната та Галі Шевченко відстоював природні людські взаємини й висловлював протест проти взаємин, побудованих на соціальній нерівності, на залежності від грошового мішка, багатства.

Драмою «Назар Стодоля» завершується перший період Шевчен-кової творчості.

В ранніх творах поет виявив себе палким патріотом своєї батьківщини, борцем за її свободу, незалежність, борцем за волю й щастя народу. Разом з тим у ранніх творах була ще певна ідеалізація минулого України, яке протиставлялося гнітючій кріпосницькій дійсності.

Від перших кроків у літературі Шевченко виступає як самобутній національний поет, великий майстер слова. У цей же період сформувався він і як художник пензля, здобувши освіту під керівництвом К. Брюллова, прямуючи в образотворчому мистецтві, як і в поезії, до реалізму й народності.

                                                                    3

Напровесні 1843 р. Шевченко виїхав на Україну, де не був чотирнадцять літ. Він подорожує по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині. В його альбомах з'являється чимало нових мистецьких творів, записів українських народних пісень. Намалював він тоді й кілька портретів.

Відвідав поет і своїх рідних-кріпаків. Сповнений новими гнітючими враженнями від самодержавно-кріпосницької дійсності, він починає іншими очима дивитись на тодішній суспільний лад, на взаємини між кріпаками і панами. Підготовлений до осмислення побачених явищ перебуванням у Петербурзі в колі передової інтелігенції, певні зміни в своїх поглядах Шевченко назвав поетичним образом «прозрівання»:

І я прозрівати

Став потроху... Доглядаюсь,—

Бодай не казати.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії...

Побувавши на Україні, побачивши власними очима все зло самодержавного, кріпосницького ладу, обізнаний уже з досвідом російського (декабристи) й польського визвольного руху (повстання 1830—1831 років), Шевченко поступово приходить до усвідомлення, що нема іншого шляху до волі, крім революційної боротьби. Його революційно-демократичні ідеї виразно виявляються в нових поезіях, в яких узагальнюються перші враження від перебування на Вкраїні. Це насамперед «Розрита могила» (1843) і «Чигрине, Чигрине...» (1844). Боротьба за національне визволення України поєднується віднині у Шевченка з боротьбою за соціальне визволення селянських мас. Поет стає зрілим, цілком сформованим революційним демократом.

Якщо майже всі твори Шевченка раннього періоду були свого часу опубліковані, то про друкування поезій наступних 1843—1847 років не могло бути й мови — їх ніколи б не дозволила до друку царська цензура.

Наприкінці лютого 1844 р. Шевченко повертається до Петербурга, закінчує навчання в Академії мистецтв. Не одержуючи стипендії, художник виконує різні замовлення, починає здійснювати свій велетенський задум — видання в кількох серіях офортів альбома «Живописная Украйна», де мало бути відтворене все минуле й сучасне України. На жаль, вийшов у світ лише перший випуск (1844).

У Петербурзі Шевченко зближується з учасниками таємного гуртка революційної молоді, об’єднаної навколо М. Буташевича-Пет-рашевського, зокрема з М. Момбеллі, О. Плещеєвим, Р. Штрандма-ном та ін.

У цей час написані нові поетичні твори, зокрема «комедія» епохального значення «Сон» (1844). Якщо в ранніх творах Шевченко критикував окремі негативні явища тодішнього суспільного життя, то нині в різких сатиричних образах він викриває порочність усієї самодержавно-кріпосницької системи. У «комедії» поєднується лірична теплота у зображенні народу, людей, гноблених царатом, і викривальний пафос, гнів поета проти гнобителів, що дуже часто переходить у нищівний, в’їдливий сарказм, гротеск. Не раз вказувалось на певні аналогії «комедії» з творами Міцкевича, Гейне, Пушкіна, але, попри все спільне, «Сон» («У всякого своя доля...») є винятковим явищем у світовій поезії. «Я не знаю,— писав І. Франко,— ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної в подібних обставинах».

Закінчивши Академію мистецтв, але не дочекавшись надання йому загальними зборами звання, Шевченко наприкінці березня 1845 р. виїжджає на Україну. Він знову багато подорожує, але ніде, крім Києва, не затримується. Шевченко виконує різні мистецькі замовлення, а з кінця 1845 р. був зарахований як художник до Археографічної комісії (повна назва — Тимчасова комісія для розгляду стародавніх актів). Поет збагачується новими враженнями. Зміцнюються його революційно-демократичні погляди. Натхненним зором поета і мислителя він охоплює сучасне й минуле і твердо переконується, що вихід із нестерпного становища народ може знайти тільки в непримиренній боротьбі з своїми гнобителями, з самодержавством у цілому. З-під його пера виходять такі твори, як «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», «Заповіт», «Три літа».

Шевченка хвилювало становище не тільки рідного закріпаченого народу, а й інших націй. Він оспівує визвольні зусилля чехів і кавказьких горців. Зацікавившись особою Яна Гуса, поет розпитує про гуситський рух людей, які знали його історію, вивчає літературу, присвячену цьому питанню.

Ні російська, ні чеська історіографія тих часів не могли належно оцінити прогресивної діяльності Яна Гуса. Широка підготовча робота Шевченка перед написанням поеми «Єретик» дозволила йому по-новому глянути на особу Яна Гуса і дати цілком оригінальну концепцію прогресивного й об’єктивно революційного значення його діяльності. До поеми була написана спеціальна віршована посвята «Шафарикові», в якій високо оцінено заслуги чехословацького будителя й висловлено заклик до єднання слов’янських народів: