Містер Вонка нахилив голову набік, а тоді цілком несподівано сяйнув усмішкою, від чого з кутиків його очей побігли крихітні зморщечки, і сказав:

— Розумієш, люба дитино, я вирішив усе це тобі подарувати. Як тільки підростеш і зможеш нею управляти, фабрика стане твоєю.

Чарлі витріщився на містера Вонку. Дідунь Джо роззявив рота, намагаючись щось сказати, але не міг видушити й словечка.

— Це щира правда, — запевнив містер Вонка, тепер уже всміхаючись від вуха до вуха. — Я справді віддаю фабрику тобі. Ти згоден?

— Віддаєте фабрику йому? — не міг повірити дідунь Джо. — Ви, мабуть, жартуєте.

— Я не жартую. Я цілком серйозно.

— Але... але... чого це вам забаглося віддати вашу фабрику малому Чарлі?

— А от чого, — сказав містер Вонка, — я вже старий. Набагато старший, ніж вам здається. Я не зможу працювати вічно. Власних дітей я не маю, не маю й родичів. То хто ж керуватиме фабрикою, коли я через старість не подужаю? Хтось же повинен тут керувати... хоч би заради умпа-лумпів. Майте на увазі, що є тисячі розумників, які що завгодно віддали б за можливість прийти й отримати від мене фабрику, але я таких людей не хочу. Я взагалі не хочу, щоб цим займався дорослий. Дорослий мене не слухатиме, не захоче вчитися. Він буде намагатися робити все так, як забажається йому, а не мені. Тому мені потрібна дитина. Мені потрібна чемна, розумна й добра дитина, якій я зможу відкрити свої найдорожчі секрети виготовлення солодощів... поки я ще живий.

— То он чому ви розіслали Золоті квитки! — вигукнув Чарлі.

— Точно! — підтвердив містер Вонка. — Я вирішив запросити на фабрику п’ятьох дітей, і той, хто до кінця дня найбільше мені сподобається, мав стати переможцем!

— Містере Вонко, — затинаючись мовив дідунь Джо, — та невже ви й справді зібралися віддати всю оцю величезну фабрику малому Чарлі? Усе ж таки він...

— Нема часу сперечатися! — урвав містер Вонка. — Треба негайно зібрати всю вашу родину: його батька, матір — та всіх, хто є! Віднині вони можуть жити на фабриці! Хай допомагають нею керувати, поки Чарлі підросте й зможе керувати сам! Де ти мешкаєш, Чарлі?

Чарлі глянув крізь скляні стінки ліфта на вкриті снігом хатки внизу.

— Отам, — показав він. — У хатинці на краєчку міста, в отій найменшій...

— Бачу! — вигукнув містер Вонка, натискаючи ще якісь кнопки, і ліфт помчав прямісінько до їхньої хатини.

— Боюся, мама з нами не піде, — сумно сказав Чарлі.

— Чому це?

— Бо вона не покине бабусю Джозефіну, бабуню Джорджину та дідуся Джорджа.

— Вони теж можуть перебратися на фабрику!

— Не зможуть, — заперечив Чарлі. — Вони дуже старенькі і двадцять років не злазили з ліжка.

— То ми й ліжко разом з ними заберемо, — сказав містер Вонка. — У цьому ліфті ліжко поміститься легко.

— Ви не витягнете ліжко з хатинки, — втрутився дідунь Джо. — Не пролізе крізь двері.

— Не впадайте у відчай! — вигукнув містер Вонка. — Немає нічого неможливого! Ось дивіться!

Ліфт уже ширяв над самісіньким дахом хатинки Бакетів.

— Що ви хочете зробити? — спитав Чарлі.

— Хочу їх забрати, — відповів містер Вонка.

— Як? — здивувався дідунь Джо.

— Прямо через дах, — пояснив містер Вонка, натискаючи ще одну кнопку.

— Не треба! — зойкнув Чарлі.

— Стійте! — крикнув дідунь Джо.

ТРІСЬ! ТОРОХ!

І ліфт залетів прямісінько крізь дах у спальню до стареньких, що лежали на ліжку. Їх засипав порох, потрощена черепиця, уламки дощок, таргани, павуки, цегла й цемент, отож усі троє стареньких подумали, що настав кінець світу.

Бабуня Джорджина зомліла, в бабусі Джозефіни випала з рота штучна щелепа, дідусь Джордж заховав голову під ковдру, а з сусідньої кімнати примчали пан і пані Бакети.

— Рятуйте! — заволала бабуся Джозефіна.

— Заспокойся, старенька, — підбадьорив її дідунь Джо, виходячи з ліфта. — Це ж ми.

— Мамо! — крикнув Чарлі, кидаючись в обійми пані Бакет. — Мамо! Мамо! Послухай, що сталося! Ми всі будемо жити на фабриці містера Вонки й допоможемо йому нею керувати! А ще він віддає її всю мені і... і... і... і...

— Що ти таке мелеш? — здивувалася пані Бакет.

— Краще поглянь на нашу хату! — розпачливо вигукнув Бакет. — Ви її майже розвалили!

— Шановний пане, — вискочив уперед містер Вонка, люб’язно потиснувши руку панові Бакету, — я дуже радий з вами познайомитися. Не переживайте за вашу хату. Віднині вона вам уже не знадобиться.

— Хто цей псих? — закричала бабуся Джозефіна. — Він нас трохи не повбивав!

— Це, — сказав дідунь Джо, — сам містер Віллі Вонка.

Минуло чимало часу, поки Чарлі з дідунем Джо змогли нарешті всім пояснити, що з ними сьогодні відбувалося. Але й після цього всі вони відмовилися їхати на фабрику в ліфті.

— Краще вже я помру у своєму ліжку! — запротестувала бабуся Джозефіна.

— Я теж! — підтримала її бабуня Джорджина.

— Я відмовляюся їхати! — оголосив дідусь Джордж.

Але містер Вонка, дідунь Джо та Чарлі, не зважаючи на їхні крики, просто заштовхали ліжко в ліфт. А тоді ще й пана та пані Бакетів туди затягли. Потім зайшли й самі. Містер Вонка натис кнопку. Двері з’їхалися. Бабуня Джорджина заголосила. А ліфт піднявся над підлогою і вилетів крізь проламаний дах просто в небо.

Чарлі виліз на ліжко і намагався заспокоїти заціпенілих від жаху стареньких.

— Не бійтеся, будь ласка, — примовляв він. — Тут цілком безпечно. Ми летимо в найчарівніше місце на світі!

— Чарлі правду каже, — підтвердив дідунь Джо.

— А якщо ми долетимо, то там буде якась їжа? — запитала бабуся Джозефіна. — Я просто вмираю з голоду! Ми всі такі голодні!

— Якась їжа? — розреготався Чарлі. — О-о!..

Ще хвильку — й побачите!..

Народився в Уельсі в родині норвежців. Дитинство минуло в Англії. Вісімнадцятирічним юнаком вирушив до Африки, де працював у нафтовій компанії «Шелл». З початком Другої світової війни Дал служить пілотом Королівського повітряного флоту.

У 26-річному віці переїздить до Вашингтона (США), де публікує свої перші «дорослі» твори про війну.

1960 року, мешкаючи з родиною в Англії, починає писати твори для дітей. Помер Р. Дал 1990 року, але популярність його творів продовжує зростати. Такі його шедеври, як «Джеймс і гігантський персик», «Матильда» та «Чарлі і шоколадна фабрика» зачаровують дедалі ширші кола юних читачів у всьому світі.

Щоб дізнатися більше про Роальда Дала, відвідайте його офіційну інтернет-сторінку: www.roalddahl.com