Пан Філіпс, може, і не був добрим учителем, та Енн, з її незламною волею до навчання, було не уникнути успіхів, байдуже, під чиєю опікою. Наприкінці семестру її й Гілберта перевели у п’ятий клас, і вони обоє дістали дозвіл вивчати «елементи галузей науки» — себто латину, геометрію, французьку мову й алгебру. Геометрія стала для Енн особистим Ватерлоо.[6]

— Це неймовірно жахливий предмет, Марілло, — бідкалася дівчинка. — Я впевнена, що ніколи нічого в ній не збагну. Тут геть немає простору для уяви. Пан Філіпс каже, що в житті не бачив такої невдалюги з геометрії, як я. А Гіл… а дехто, навпаки, виявляється дуже тямущим. Це так надзвичайно принизливо, Марілло! Навіть у Діани все виходить краще, ніж у мене. Але я не проти, щоб вона була розумніша. Хоч тепер ми зустрічаємося, ніби чужі, я досі люблю її невигубною любов’ю. Я часом, бува, думаю про неї, і мені стає так сумно… Але ж, Марілло, у такому цікавому світі довго сумувати не можна, правда?

Усі великі події нерозривно пов’язані з подіями дрібнішими. З першого погляду те, що рішення тогочасного прем’єр-міністра Канади включити Острів Принца Едварда до програми своїх офіційних візитів мало значний чи бодай якийсь вплив на долю маленької Енн Ширлі із Зелених Дахів, здавалося неочевидним. Проте було саме так.

Прем’єр-міністр завітав у січні, щоб звернутися до своїх відданих прибічників, а також противників, що вирішили бути присутніми на велелюдному мітингу в Шарлоттауні. Більшість ейвонлійців підтримували прем’єра, тож у день мітингу майже всі чоловіки й чимало жінок вирушили до міста, за тридцять миль від своїх домівок — а серед них і пані Рейчел Лінд. Адже вона була запеклим політиком і вважала, що такий мітинг без її участі просто не може відбутися, хоч і дотримувалась опозиційних поглядів. У місто вона прихопила із собою чоловіка — Томасові було доручено глядіти коня — і Маріллу Катберт. Марілла й сама нишком цікавилася політикою, тож, розміркувавши, що іншої нагоди побачити справжнього живого прем’єр-міністра вона не матиме, поїхала без вагань, лишивши Енн і Метью самих на господарстві аж до наступного дня.

Отак і вийшло, що, поки Марілла та пані Рейчел гарно проводили час на мітингу, Енн і Метью вдвох бавили вечір на затишній кухні в Зелених Дахах. У старосвітській грубі весело гуготів вогонь, на шибах мерехтіла біло-синя паморозь. Метью на дивані куняв над журналом «Друг фер

мера», Енн за столом з похмурою рішучістю вчила уроки, зиркаючи раз по раз на полицю, де стояв годинник і лежала нова книжка, яку дала їй того дня Джейн Ендрюс. Джейн запевняла, що від тієї книжки всіх охоплює неймовірний трепет, чи щось у такому дусі, тому Енн аж руки свербіли допастися до неї. Але це означало неминучий завтрашній тріумф Гілберта Блайта. Тож дівчинка всілася спиною до полиці, сумлінно намагаючись уявити, буцім книжки там немає.

— Метью, а ви в школі вивчали геометрію?

— Ну-у-у… ні, не вивчав, — відповів Метью, враз прокидаючись.

— Шкода, — зітхнула Енн, — бо тоді ви могли б мені поспівчувати. А коли ви її не вивчали, то й не поспівчуваєте, бо ви ж не знали, що воно таке. Через неї в мене геть не лишається радості в житті. Метью, я нічогісінько не тямлю в геометрії.

— Ну-у-у… навряд, — лагідно сказав Метью. — Я думаю, ти до всякої науки вдатна. Минулого тижня в крамниці Блера в Кармоді пан Філіпс мені сказав, що ти на всю школу найтямущіша учениця, і робиш величезні успіхи. «Величезні успіхи» — це його власні слова. Хоча є такі, що кажуть, буцім негодящий з Тедді Філіпса вчитель, але я гадаю, він таки розумака.

Метью кожного, хто хвалив Енн, уважав би «розумакою».

— Я впевнена, що й з геометрією все було б краще, якби він повсякчас не змінював літер, — поскаржилася Енн. — Я вивчаю теорему напам’ять, а він тоді креслить на дошці й пише літери не такі, як у підручнику, і все летить шкереберть. Мені здається, що вчитель не повинен так хитрувати, ви згодні? Ми ще зараз вивчаємо сільське господарство, і я нарешті дізналася, чому наші дороги червоні. Це так приємно. Цікаво, як там Марілла й пані Лінд? Вона каже, що за нинішньої політики Оттави в Канаді все зійде на пси, і що це страшенно промовисте попередження для виборців. І каже, що якби жінки теж могли голосувати, то благословенні зміни не забарилися б. А за кого ви голосуєте, Метью?

— За консерваторів, — негайно відповів Метью. Голосувати за консерваторів — то була частина його релігії.

— Тоді я теж за консерваторів, — рішуче сказала Енн. — Це добре, бо Гіл… бо деякі хлопці в школі — за радикальних реформаторів. І пан Філіпс, напевно, теж, бо тато Пріссі Ендрюс голосує за реформаторів, а Рубі Джилліс каже, що коли чоловік женихається, то мусить погоджуватися з матір’ю дівчини щодо релігії, а з батьком — щодо політики. Це правда, Метью?

— Ну-у-у… не знаю, — відказав Метью.

— А ви колись женихалися, Метью?

— Ну-у-у… ні, здається, ніколи, — відповів Метью, що за все своє життя й не думав про такі речі.

Енн міркувала, сперши підборіддя на руки.

— А це, мабуть, цікаво, як ви вважаєте, Метью? Рубі Джилліс каже, що коли виросте, хоче мати багато женихів і крутити їм усім голови, а мені здається, що це надто клопітка справа. Я хочу мати одного, і щоб голова в нього була на місці. Але Рубі Джилліс у цьому краще тямить, бо має стількох дорослих сестер, а пані Лінд каже, що дівчат у Джиллісів хапають, мов гарячі пиріжки. Пан Філіпс майже щовечора зазирає до Пріссі Ендрюс. Каже, що мусить помагати їй з уроками, але Міранда Слоун теж готується до іспиту в Королівську вчительську семінарію, а їй допомога потрібна значно більше, ніж Пріссі, бо вона майже зовсім дурна, але їй помагати він вечорами не ходить. У цьому світі стільки всього, що я не розумію, Метью.

— Ну-у-у… я сам теж не все розумію, — визнав Метью.

— Мушу закінчувати уроки. А доки закінчу — міцно постановлю собі не розгортати тієї нової книжки, що дала мені Джейн. Але це така жахлива спокуса, Метью. Навіть коли я сиджу до неї спиною, то все одно бачу перед собою цю книжку. Джейн сказала, що вона собі над нею всі очі виплакала. Я люблю книжки, від яких плачеш. Але цю, напевно, віднесу до їдальні, замкну в буфеті й залишу вам ключа. А ви нізащо його мені не віддавайте, Метью, доки я не вивчу всіх уроків, навіть якщо я благатиму на колінах. Воно добре казати, що опиратимешся спокусі, але ж простіше їй опиратися без ключа. А можна, я побіжу в льох і принесу яблук, Метью? Хочете поїсти яблук?

— Ну-у-у… не знаю, може, й хочу, — відповів Метью, котрий хоч яблук і не любив, зате добре пам’ятав, що Енн має до них слабкість.

А коли дівчинка, набравши повну миску яблук, тріумфально вилізла з льоху, з обмерзлої доріжки перед кухнею долинули чиїсь поспішні кроки — і вже за мить рвучко відчинилися двері й на кухню влетіла Діана Баррі, бліда й задихана, у похапцем намотаній на голову шалі. Від подиву Енн випустила з рук свічку й миску, і вони впереміш із яблуками покотилися драбиною у льох, звідки наступного дня все це, вимазане розтопленим лоєм, прибирала Марілла, дякуючи небесам, що в будинку не сталося пожежі.

— О, Діано! — вигукнула Енн. — Невже твоя мама нарешті зглянулася?

— Будь ласка, Енн, ходімо швидше! — схвильовано благала Діана. — Наша Мінні-Мей дуже хвора, у неї круп… це молода Мері-Джо так каже, а тато з мамою поїхали в місто, і нікому навіть лікаря привезти, а Мінні-Мей дуже зле, і Мері-Джо не знає, що робити, і… ох, Енн, мені так страшно!

Метью мовчки схопив шапку й пальто, вислизнув геть повз Діану й зник у темряві подвір’я.

— Він побіг запрягати кобилку, щоб їхати до Кармоді по лікаря, — пояснила Енн, і собі натягаючи пальто й капор. — Я цього певна так, наче він сам про це сказав. Ми з ним рідні душі, я можу читати його думки й для цього мені зовсім не треба слів.

— Він не застане лікаря в Кармоді, — схлипнула Діана. — Я знаю, що лікар Блер поїхав до міста, і лікар Спенсер, мабуть, теж. Мері-Джо ніколи не бачила хворих на круп, і пані Лінд немає. О, Енн!